Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Усе вирішить Дніпро

[13:11 29 января 2010 года ] [ Українська правда, 28 січня 2010 ]

Найвірогідніше прізвище наступного президента України 7 лютого визначать голоси майже 2,7 мільйона виборців густонаселеного краю — Дніпропетровської області та її центру, котрий у народі звуть скорочено “Днепр”, “Дніпро”.

Слава Богу, не річка. Нема такого електорального поділу — на Ліво- чи Правобережжя. Найвірогідніше прізвище наступного президента України 7 лютого визначать голоси майже 2,7 мільйона виборців густонаселеного краю — Дніпропетровської області та її центру, котрий у народі звуть скорочено “Днепр”, “Дніпро”.

Звісно, коли питання постане руба: “лягти” чи зберегти прямою поставу перед натиском сусідів — донеччан. На Дніпропетровщині та Донеччині маємо дещо відмінні ментальні структури.

Друга спроба

У першому турі Віктор Янукович переміг у 11 регіонах, Юлія Тимошенко — у 16. Йому перевагу віддали у південно-східній та південній Україні та, парадоксально, у Закарпатті. Їй симпатизують у столиці, західній, центральній та північно-східній Україні.

На південному сході та півдні Янукович, мабуть, повторно “візьме” Харків, Одесу, Крим і на “ура” пройде в рідному Донбасі. Не факт, що вдруге підкорить Дніпропетровщину — батьківщину значної когорти гравців вищої ліги політичного класу України, радянської та незалежної.

Тут він набрав найменше (41,67 %) серед потужних регіонів, де здобув першу сходинку.

Гіпотетично Дніпропетровщина 7 лютого 2010 року здатна зіграти роль американського штату Флорида, що у 2000-му дав “зелене світло” президентству Джорджа Вокера Буша, теж не ідеального втілення “американської мрії”.

Але для голови партії “Батьківщина” її люба батьківщина є ахіллесовою п'ятою. Попри те, що вона зі своєю сім'єю зареєстрована і голосує саме в Дніпропетровську.

Північно-східний, західний, центральний та столичний напрямки для лідера регіоналів найвірогідніше знову стануть регіонами нездоланними. До того ж, у чесному герці він навряд чи втримає лідерство у Закарпатті, де 17 січня формально здолав Тимошенко з незначною різницею у три відсотки. Та ще й за найнижчої в Україні явки виборців (56,8%).

Резерви вичерпані. Складно з успіхом входити двічі в ту ж воду: пониження явки виборців, сентименти родин заробітчан у Росії, угорської та румунської меншин, заклики священиків у церквах Московського патріархату в день голосування, зависокий відсоток недійсних бюлетенів на багатьох дільницях і так далі...

Одночасно закарпатський представник Партії регіонів, народний депутат Сергій Мошак 19 січня гучно звинуватив “Єдиний центр” Балоги у шкідництві Януковичу.

Ідеться, зокрема, про залякування виборців (”на адреси працівників бюджетної сфери лунали погрози звільнення з роботи у разі недотримання вимоги — не йти на вибори”), інформаційні “качки” облдержадміністрації про те, що в області проголосувало 37 %, а не близько 57 %.

Поки що на заяву Мошака не маємо жодної реакції правоохоронців.

Електоральні диверсії начебто знищили мости співпраці у Закарпатті між регіоналами і єдиноцентристами. Було б легковажно сприйняти це на віру, забувши про тактику відволікаючих маневрів. Пересвідчимося після 7 лютого.

Десять років?

Нині у штабах обох кандидатів у президенти зманюють ситуативну клієнтуру цукерками. Конкурентам же невдовзі загрожує цунамі. Натуру не зміниш. Такий алгоритм роками шліфований. Планомірна зачистка плацдармів протягом наступної п'ятирічки неминуча. Це заздалегідь обумовлено.

Погляньмо на передвиборчі програми, котрі мало хто сприймає всерйоз і про які, зазвичай, переможці відразу ж забувають. Передбачити важкувато, що трапиться цього разу.

Отже, кандидат на пост президента України Янукович проголосив, що обирається на десять років. Втілення його теперішніх ідей розраховане на два президентські терміни поспіль. Правда, не зазначено, чи знайдеться між ними час на чергові вибори.

Наразі про це чутно на рівні медійної бравади і тез виборчої програми “Україна для людей”. Янукович прагне за 10 років привести Україну до клубу 20 розвинених країн. Тоді ж у неї буде 50 мільйонів громадян,1 мільйон додаткових квартир для молоді, бюджетників, малозабезпечених, 3 університети у світовому рейтингу 500 найкращих вишів, тощо.

Гарні завдання. Бог у поміч. Але...

Давні образи не вдалося замаскувати. Як видно з “України для людей”, ніхто нікому ніщо не збирається прощати. Іміджмейкери навіть не старалися затушувати жадання глуму, помсти за прикрощі 2004-2009 років. В оточенні Януковича повсякчас домінуватиме поривання до тотального контролю за ключовими сегментами політики і ринків.

Що натомість? “Економічного дива” не буде. Не та світова кон'юнктура. Навіть взірцево-показова Німеччина у 2009 році пережила найсильніший спад за півстоліття — ВВП скоротився на 5 %. Що вже говорити про Україну, де падіння ВВП сягає 14 %.

Отож мрійлива фраза лідера першого туру: “Починаючи з 2010 року, гарантую щорічне зростання ВВП”, може стосуватися Німеччини, Польщі, Росії, кого завгодно, тільки не країни, де він балотується в президенти. Те ж стосується зниження податків, державних “антикризових” кошиків, повних дешевих харчів і ліків.

Тому Янукович візьметься за найлегше. Спочатку призупинить національну консолідацію заради поквитання з уявними ворогами попередніх бід — “українізаторами”. Доти він добряче потрудився, щоб Україна надовго зависла в геополітичному шпагаті — “позаблоковому статусі”, тобто без відповідей по суті на вузлові питання національної оборони і безпеки.

Тому й промовчав узагалі про свою позицію щодо російського Чорноморського флоту, термін перебування котрого закінчиться, як визначено у Конституції України, у 2017 році.

Якийсь алогізм вийшов у Януковича: розписав цілі аж до 2020-го, а нагальне випустив. Ясно, що зовнішня політика, оборона і безпека держави — президентські прерогативи — не його коник. Власне, про них він мовить бігцем, для годиться.

Обійшла злободенну тему і Тимошенко, щоправда, зафіксувавши дві стратегічні віхи: з часом Україна стане членом Європейського Союзу, а приєднається до будь-яких систем колективної безпеки тільки через референдум.

Утім, усі кавалерійські, недолугі та ретроградні стремління здебільшого розіб'ються об залізобетонні амбразури креативної опозиції, де першу скрипку знайдеться кому грати.

В обох випадках побачимо попервах до болю знайому кадрову чистку. У версії Януковича — “від популістів, політичних авантюристів і корупціонерів”, а Тимошенко — “корупційної діяльності”.

Нічого страшного. Після Помаранчевої революції в органах державної влади і поза нею випливло багацько сміття. Без санації не обійтися. Причому обоє мають почати із самих себе, щоби не потішити світ черговим пшиком.

Як інакше оцінити розсипану пригорщами соціальну милостиню в пору світової рецесії. Лише засліплені, далекі від реалій клюнуть на обіцянки Януковича про негайне збільшення бюджетних місць у вищих навчальних закладах до 75 %, п'ятирічні податкові канікули для малого бізнесу, фінансування медицини на рівні 10 % ВВП, тощо.

Певно, рейтинговий популізм “Юліної тисячі” взірця 2008 року, коли 6,5 мільйонів виборців — вкладників Ощадбанку СРСР отримали по тисячі гривень, не дав спокою.

Виборча програма Тимошенко увінчана слоганом “Я вірю в Україну”. Ясна річ, не в ту, що “для людей” Януковича. Убивчим вістрям вона пронизує абстрактного винуватця нещасть нашої держави. Це — “корупційний союз влади та олігархії”, котрий жде доля Карфагену.

Після прочитання цього “Вірую” незрозуміло, з якого табору слід почати очищення: біло-серцевого чи синьо-білого. Соратники Тимошенко давно не дивилися на себе в дзеркало. Хрестоматійні приклади подвійних стандартів — ще свіжі у пам'яті виборця, котрий не лише перед виборами вмикає телевізор для споглядання роликів із медово-сексуальним голоском.

Серед іншого привертають увагу освітні перспективи в уяві обох кандидатів. Тимошенко обіцяє завершити заміну шкільних випускних і вступних іспитів до вищих навчальних закладів зовнішнім незалежним оцінюванням.

Натомість Янукович його “поховає”, чим пожвавить корупцію, проти котрої так уперто бореться у своїй же програмі.

Дехто аплодуватиме. Раніше типовий ректор 90 % робочого часу в річному вимірі публічно й непублічно приділяв тому, як набрати, а не вчити “найрозумніших”.

Кожен вищий навчальний заклад пропонував вступні іспити “власного розливу”, скласти які під силу не кожному професору. Їх результати легко коригувалися в руному режимі.

Водночас Тимошенко мусить усвідомити, що сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти не повинні нівелюватися позаконкурсним зарахуванням пільговиків. Їм відводять нині не менше 25 % обсягів державного замовлення. Розумні діти є такими без огляду ні на що, тому не заслуговують ні протекції, ні дискримінації.

Третього нема

Шанси на президентську присягу є в обох фаворитів першого туру. Найбільший обсяг роботи після 17 січня ліг на плечі штабу Юлії Тимошенко. Проте стріляючи горобців у комфортній Верховній Раді, її сподвижники згаяли тиждень.

У цих обставинах перемагають не у парламенті, а в розрізі кожної виборчої дільниці, у настроях пересічного виборця. Йому далеко не байдуже, яка одежина та інтелект у майбутнього глави держави. Надто, коли вибір звужений, а хитромудрі інтелігенти здоганяють вітер у полі тирадами про те, що нема з кого вибирати.

Не вистачає їм третього. От і засівають половою — іронічними шпильками про два боки однієї медалі: про артистку і вайла, великого боягуза і маленьку бестію, тощо.

Звісно, Його загальмована моторика і заплямована біографія не вписується ані в західний, ані в російський варіанти сходження на владні вершини. промовчимо про виховний момент для підростаючого покоління.

Сумні соціально-економічні показники і несподівані прояви політичної безпринципності, показані за дворічного урядування, знизили Її популярність. Інше годі чекати від оптично-артистичної ілюзії поступу. Усе хтось заважав, ніби щось танцюристу.

Його президентство — знову кілька втрачених країною років. Її — начебто найменше зло — нетривала передишка перед приходом урешті-решт цивілізованих політиків.

Отак і голосуватимемо на сході та заході разом, в унісон: не серцем, а розумом. Із твердим переконанням, що переможцю присуджуємо перший та останній в його житті термін президентства. Без надії, що Вона (Він) це затямить.

Так вважатиме близько половини з усіх виборців. Проголосувавши за переможеного, Вони байдуже сприймуть тріумфатора у Пірровій перемозі.

Відтак 7 лютого вийдемо з виборчих дільниць із чистим сумлінням — вибрали ліпше. Тим часом одна з двох “бригад” переможно рине у тисячі владних кабінетів. Наперед знаємо, що нам аж ніяк не загрожує холодний душ розчарування в президентові, як минулого разу.

Роман ОФІЦИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, Ужгородський національний університет

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.