Українські реалії і глобальні тренди 2012 року

Вони формують всіх, і всі відчувають їх непереборну силу. Сьогодні мова йде про прискорення змін у світі. Під це прискорення кожен може вписати власні цілі: як окремі індивіди, так і цілі країни.

Швейцарські дослідники, наприклад, виділяють три основні сфери змін в світі: ресурси, організації і ті, хто можуть впливати і змінювати (The global trends report 2012).

Першими прогнозуються ресурсні війни, оскільки світ підійшов до нестачі ресурсів. Навіть кіберресурси відкривають нові площини для конфліктів.

Для нас такою конфліктною ресурсною ареною стане українська земля. Не кіберресурс, а земельний ресурс несе в собі початок нових конфліктів, де вже знаходяться основні фінансові гравці. Адже вони давно вже вважають сільське господарство одним із своїх інвестиційних проектів.

Хоча серед перших вкладень у них може звучати щось зовсім інше.

Наступним світовим трендом стає демократизація усього. Ця ситуація пояснюється тим, що сьогодні на все можна вплинути. Люди, які стоять перед мільйонами виборів, будуть спиратися на легітимність і релевантність як найважливіші фактори.

Відповідно зросте і важливість соцмереж для підказки правильного вибору. Мабуть саме це робить сьогоднішню конфігурацію “влада-суспільство” такою крихкою. Вона спирається не нежорсткі, а скоріше м'які зв'язки, якими слід весь час займатися.

Далі іде боротьба за створення і захоплення цінностей. Тобто йдеться про відхід від традиційних бізнес моделей, коли всі фірми виглядають і діють однаково.

В майбутньому зміниться сама форма конкуренції, яка буде підлаштовуватися під нові ніші споживачів. Якщо в минулому індустрія формувала все, то тепер центром стане споживач.

Правда, про це говорять досить давно, але ми ніяк не перейдемо до цієї парадигми, особливо в Україні.

Останнім трендом називають війну за цінності, оскільки світ стане товариствами вибору, де буде важко визначати мораль і етику наперед. Боротьба буде вестися за перемогу тієї чи іншої ідентичності.

Україна знову опиняється на перехресті впливів: ми готові прийняти і західні, і східні цінності одночасно, що говорить про те, що ми втрачаємо власну ідентичність. Як наслідок, Україна буде спостерігати підсилення медійних війн на власній території, які будуть прямо чи опосередковано направлені на імплантацію тієї чи іншої ціннісної системи.

І війна буде не лише на екрані, а й в головах. Це буде створювати не лише політичний, а й серйозний психологічний тиск на людей.

Для України важливим компонентом майбутнього стає можливість або неможливість її як країни утримати власний інтелектуальний капітал. І війна за цінності теж не виграється фізичними засобам, до простоти яких ми звикли.

Ялинка може закрити місце для протестів, але тільки ненадовго. Все рівно приходить нова ситуація, і ялинку треба знімати. А там лише пусте місце...

Наша економіка налаштована на роботу з фізичними цінностями (метал чи хімія, наприклад). Ми не вміємо породжувати ідеї і торгувати ними. Але майбутня економіка має бути саме такою.

Інтелектуалізація напряму пов'язана з демократизацією. Навіть останні російські вибори демонструють непрацюючу вертикаль влади в демократичних ситуаціях. Керована демократія можлива лише на телеекранах: в житті її немає.

Демократія повинна бути справжньою. В свій час Фукуяма вбачав в причинах розвалу СРСР саме те, що щоб перемогти економічно, країні треба було випустити уперед науковців і інженерів, а в них інше уявлення про демократію.

Тобто три (трохи відкориговані) глобальні виклики тепер мають наступний вигляд: ресурсні війни, демократичні війни та ціннісні війни. І Україна чітко стане їх об'єктом в 2012, бо вона немає від них ніякого захисту.

Наші власні виклики додаються до цього списку. Це війна за інтелект, якщо держава зможе і захоче її вести. Навіть президент Америки Обама сьогодні бере участь у намаганнях повернути молодь до природничих наук, а Пентагон оплачує перенавчання сценаристів з вчених, щоб привернути увагу до залучення молоді до проблем національної безпеки.

Вони чітко розуміють, що без цього Америки може не стати як передової держави світу в найближче десятиріччя.

Ще один наш власний виклик — це наша протестність, яка може мати або політичне, або економічне коріння. Але протестність ми сьогодні вивчаємо майже на пальцях, коли кожна сторона каже те, що їй здається.

Є зворотній приклад: американці зараз запускають в Афганістані секретний проект Nexus 7. Він дозволяє вираховувати протестність за тисячами параметрів, включаючи ціни на базарі в Кабулі.

Український виклик маємо і в нерівномірному розподілі багатства країни. Коли сильні мають все, а бідні, яких багато, нічого. Це, правда, і світова тенденція, але для нас вона більш хвороблива, бо твориться на очах.

Напруга в цьому сегменті автоматично буде зростати, бо навіть багаті країни не можуть її загасити, що демонструє рух “Окупуй Уолл-Стріт”.

Таким чином маємо світові тренди (ресурси, демократизація, цінності) і власні виклики (інтелект, протестність, бідність).

Всі вони будуть обмежувати коло можливостей держави. Але треба навчитися на помилках Росії не будувати державу за рахунок суспільства, а діяти у зовсім протилежному напрямі.

Нова держава повинна допомогти піднятися новому типу суспільства, а не плекати радянський варіант підпорядкованості суспільства державі.

Георгій ПОЧЕПЦОВ