Україна для влади — лише виробничий майданчик

Днями Держстат підрахував обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України за перше півріччя. За його даними, порівняно з аналогічним періодом 2010 року цей показник зріс майже на 20% до 37,7 мільярда доларів.

Характерно, що більше 30% вкладених грошей прийшли з Кіпру — 11,6 мільярда доларів. Крім кіпріотів, інвестори знайшлися у Німеччині — 19,5% від загального обсягу інвестицій з ЄС, Нідерландах — 12,7%, Австрії — 7,6% і Франції — 6,3%.

Беручи до уваги приріст загального обсягу інвестицій, можна припустити, що в Україні покращився інвестиційний клімат. Враховуючи падіння кредитного рейтингу США і складнощі в єврозоні, напрошується висновок, що обсяги інвестицій в економіку України будуть збільшуватися і надалі.

Автор з цього приводу поспілкувався з фінансистом Дмитром Нікіфоровим. Він вважає, що такий прогноз помилковий, бо інвестиції в Україну мають особливу природу.

Це або спекулятивний капітал, або раніше виведені гроші, які тепер під виглядом іноземних інвестицій повертаються в країну.

- Пане Дмитре, як ви оцінюєте інвестиційний клімат в Україні?

— Не можна оцінювати те, чого нема. Слово “клімат” означає сталість певних умов на певній території. У нашому випадку такого ніколи не було, нема і найближчим часом не буде. Для того, щоб у нас з'явився якийсь клімат, потрібно ще багато працювати.

Ми можемо говорити тільки про інвестиційні умови. Вони є завжди і скрізь — і в Україні, і в Ефіопії. Однак клімат і система у нас відсутні. Як відомо, ті ж агентства оцінили наші інвестиційні умови, поставивши Україну на останні місця з 184 країн. Тим не менш, зарубіжні інвестори придивляються до України, тож ми не безнадійні.

Важливо розуміти, що згаданий кредитний рейтинг не має прямого стосунку до інвестиційних умов. Присвоєння того чи іншого рейтингу країни передусім впливає на котирування державних казначейських зобов'язань даної держави, тобто облігацій. Мова йде про надійність цих паперів і прямо впливає на їх ліквідність.

У певному сенсі рейтинг позначається і на залученні спекулятивного капіталу на наш фондовий ринок, але реальних інвесторів це ніяк не стосується. Зауважу, що на нашому фондовому ринку присутній тільки спекулятивний капітал, адже володіння акціями наших підприємств не приносить їх власникам ніяких дивідендів.

В Україні дивіденди переважно не виплачуються. Акціонери, яким належать контрольні пакети акцій, на свій розсуд або відправляють гроші на розвиток підприємства, або занижують прибуток компанії, щоб зменшити базу оподаткування.

Відтак, всі іноземні гроші, присутні на нашому фондовому ринку, — це спекулятивний капітал, який сподівається зіграти на різниці від придбання і продажу акцій. Ніякої інвестиційної складової тут нема і бути не може.

Річ у тім, що free float — акції у вільному обігу — найцікавіших компаній рідко перевищує 5-10%. Навіщо інвестору цей сміхотворний за обсягом пакет паперів? Він не дає акціонеру жодних прав. Це цікаво тільки спекулянтам, які торгують, не прагнучи отримати контроль над підприємством.

- Виходить, стан фондового ринку не впливає на інвестиційні умови?

— Впливає, але опосередковано. Головна інвестиційне умова — прозорість судової системи. У високорозвинених країнах сторони спору можуть спрогнозувати рішення суду з точністю до 90%, оскільки воно логічне і зрозуміле.

У нас же передбачити результат судового розгляду справи неможливо. Суди різних інстанцій за однією і тією ж справою, керуючись одними і тими ж законами, можуть приймати діаметрально протилежні рішення.

Для іноземців це означає, що вони можуть у будь-який момент втратити все на підставі легітимного судового рішення. Іноземні інвестиції у нас захищені так само, як залишений на лавочці портфель — його може забрати будь-який перехожий.

Друга умова — законодавство. Розмови про недосконалі українські закони — від лукавого. Іноземці звикли працювати в жорстких законодавчих рамках. Інвесторів відлякує те, що наші правові норми існують в одній реальності, а практика їх застосування — в іншій. Проблема в тому, що ці світи практично не перетинаються.

Всі пам'ятають, як півроку в Україні не приймали звітність, змушуючи бухгалтерів підганяти показники, спілкуватися з податковими міліціонерами і буквально вмовляти податківців брати хабарі. При цьому всі знають, що за законом податківці не мають права не прийняти декларацію або виставляти додаткові умови для її прийняття.

Проте, незважаючи на гранично чітку норму закону, податківці масово порушували закон. Потім, через півроку, зверху прозвучала команда: приймати звітність у всіх. Декларації почали приймати, причому ніяких змін в законах з цього приводу не було. Це один з прикладів, які показують відсутність зв'язку між практикою і законом.

Я переконаний, що 90% податківців не читали Податковий кодекс. Він їм просто нецікавий, оскільки чиновники орієнтуються лише на усні інструкції начальства.

У цій ситуації нема ніякого сенсу вносити до кодексу зміни, про які зараз так багато говорять. Вони ніяк не позначаться на відносинах з платниками податків. Коли з'явиться взаємозв'язок між практикою і законодавством, тоді можна буде обговорити теоретичну можливість формування клімату для ведення бізнесу.

Третя проблема — корупція. Вона заважає не тому, що чиновники жадібні. Річ у тім, що іноземні компанії в корумпованій державі безпорадні. Необхідні суми хабарів для них цілком прийнятні, однак законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за хабарництво не лише на батьківщині, а й за кордоном.

Таким чином, давання хабара, наприклад, представником французької компанії в Україні — це кримінальний злочин, за який винний відповідатиме за законами своєї країни. Оскільки закони там написані не для показухи, іноземні компанії перебувають у невигідному положенні порівняно з українськими.

— Як же тоді розуміти заяви прем'єра про ріст інвестицій в Україну?

— Інвестиції, які пішли в Україну, — не зовсім іноземні і не зовсім інвестиції. Це гроші, виведені українськими структурами за кордон. Тепер, перед “Євро-2012” і виборами, вони повертаються до нас під виглядом іноземних інвестицій через офшори. Це гроші, “зароблені” чиновниками або наближеними до них бізнес-структурами.

Якщо подивитися, хто виграє великі тендери, можна помітити, що перемагають компанії, засновниками яких є кіпріоти, панамці та інші представники держав з надзвичайно привабливою системою оподаткування.

Найгірша властивість цих “інвестицій” у тому, ці гроші приходять у країну на якісь важливі проекти, з їх допомогою ці “інвестори” заробляють і знову виводять гроші з країни. Разом з прибутком гроші переміщуються в офшори до наступного разу, коли трапиться випадок заробити, експлуатуючи Україну як виробничий майданчик.

— Що необхідно зробити для створення інвестиційного клімату?

— Слід змінювати судову систему, переймати досвід сучасної Грузії і США 1930-х років. Однак найближчим часом змін не буде.

Дуже вже велика спокуса для можновладців мати кишенькові суди, слухняну податкову та ексклюзивні умови ведення бізнесу. Я не уявляю, чим може керуватися влада, яка раптом почне пиляти гілку, на якій вона сидить.

Всі реформи у світі відбуваються тільки тоді, коли еліта з якоїсь вагомої причини не зможе керувати по-старому, а всі інші не зможуть жити, як раніше. Якщо це питання назріє, почнуть відбуватися незворотні процеси, і влада відчує загрозу.

Тоді, можливо, політична еліта, переступивши через себе, свій бізнес та амбіції, прийме вольове рішення рухатися до цивілізованого суспільства. Наприклад, так, як це відбулося у Грузії.

Вадим КУЛЬПІНОВ