Транспортна блокада: як кримчани дістаються на материк попри зупинене сполучення

Запроваджене офіційно наприкінці минулого року припинення транспортного сполучення між материковою Україною і Кримом, як відомо, досі Державною прикордонною службою України неухильно втілюється у життя. Відтак, ані пасажирські потяги, ані автобуси, на відміну від легкових автівок і фур, не перетинають три пункти контролю біля Чонгару й Армянська. Чи то пак, не перетинають із материка. Бо у зворотньому напрямку кримські автобуси за маршрутом, приміром, “Ялта-Кривий Ріг”, “Севастополь-Миколаїв”, “Євпаторія- Київ” тощо, як і раніше, після проходження російського паспортного і митного контролю, легко долають усю декількакілометрову так звану нейтральну смугу, розвертаючись майже перед самісіньким шлагбаумом із жовтно-блакитним прапором. Принаймні, на найбільш пожвавленому чонгарському напрямку, де автор цих рядків неодноразово був свідком подібних “маневрів”.

Решті ж бажаючих, що обирають, скажімо, рейсовий автобус із Джанкоя до пункту пропуску, доводиться зазвичай ловити на всьому 4-кілометровому “нейтральному” відрізку “попутку” або покладатись виключно на власні ноги. Одне слово, початковий задум, обумовлений начебто інтересами безпеки держави, сепаратистською загрозою, обернувся банальними транспортними незручностями і додатковими грошовими витратами для пересічних громадян. Певніше, кримчан, які періодично змушені навідуватись до своєї рідні по той бік формально адміністративного кордону.

Отож дістатись залізничної станції Новоолексіївка, кінечної зупинки фірмового київського потягу “Славутич”, або ж найближчих Чаплинки і Каланчака в межах все тієї ж Херсонської області наразі не є надто проблематичним. Усю необхідну інформацію можна отримати у довідці центрального Сімферопольського автовокзалу. А ще на численних “парканних” оголошеннях навколо нього (на знімку).

Зрештою, можна домовитись прямо на місці з будь-яким “грачем”, котрих там традиційно не бракує. За якихось 1000 російських рублів із “носа” (при цьому доведеться почекати, поки він знайде ще декілька клієнтів) той зголоситься на своїй іномарці швидко доставити вас через кордон аж до Новоолексіївки — чи дешевше, але тільки до кордону. Аналогічний тариф пропонують приватники і на Сімферопольському залізничному вокзалі. Прикмета часу: якщо ще торік вони зустрічали приїжджих ледве не на пероні вигуками: “Ялта! Севастополь! Алушта! Судак!”, то тепер всіх, хто лише крокує у бік вокзалу, бачать своїми потенційними клієнтами до Чонгару, Новоолексіївки, Чаплинки.

​Автобусна ж поїздка обійдеться приблизно в 2-3 рази дешевше. При цьому, як пояснили в довідковій службі Сімферопольського центрального автовокзалу, вартість квитка, вказана в їхньому написаному від руки оголошенні, цілком реальна (на знімку). Тобто придбавши на місці, у касі їхнього вокзалу, приміром, квиток на ранковий, о 7.05, рейс до Херсона і Миколаєва (відповідно, 647 і 799 рублів), спокійно доїдете до місця призначення. Точніше — кримський перевізник доставить вас до кордону поблизу Армянська, далі готуйтесь до самостійного проходження двох паспортних контролів. На херсонському боці пасажирів уже чекає такий самий автобус, але вже з місцевими українськими номерами і безкоштовна, за сімферопольським квитком, поїздка до Херсона і Миколаєва.

У решті випадків проїзд оплачується лише до кордону. Вартість же проїзду по Україні, до Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси, Харкова, встановлює сам український перевізник. Приміром, якщо ви о 8-й ранку виїдете з Сімферополя, то у Чонгарі вам запропонують автобус до Запоріжжя. О 9.15 — “підбере” вже дніпропетровський автобус. Гарантії безпеки, комфорт, зручності і все таке інше теж на їхньому сумлінні. Може трапитись і прикрий форс-мажор. Це якщо “зелені кашкети” (з російського боку прапорщики й офіцери КПП “Джанкой” не місцеві, а відряджені з Росії) знайшли у своїй комп’ютерній базі даних якусь невідповідність із тим, що значиться у паспорті громадянина. Тоді виникає ризик елементарно не встигнути на свій рейсовий автобус, хоча таке трапляється рідко.

За такою напівлегальною схемою на кримському напрямку в Україні працює, як встановив Центр журналістських розслідувань, фірма “Південний вітер”. Цікаво, що у мережі “Вконтакте” і на своєму сайті вона спочатку виклала, а буквально через тиждень зняла скан ліцензії на перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, яку видало ПрАТ “Чернігівтурист”.

Компанію “Південному вітру” мала намір скласти більш знана вітчизняна компанія “Автолюкс”, що раніше, до “приєднання” Криму, вже здійснювала регулярні рейси в курортний сезон з Києва до Криму і у зворотньому напрямку. Принаймні, наприкінці минулого місяця на своєму офіційному сайті “Автолюкс” повідомив, що з 26 квітня збирається фактично відновлювати автобусні рейси за маршрутом Київ-Сімферополь через пункт пропуску “Каланчак”. Вказувалась вартість квитка (800 грн.), час відправки автобуса зі столиці України (о 15.30) і прибуття до Сімферополя (о 9.00 наступного дня). Так само, один “атолюксовський” автобус мав доставляти людей лише до кордону, а вже на армянському боці їх чекав аналогічний зі стюардесою. Однак вже наступного дня з’явилось повідомлення, що “Автолюкс” з невідомих причин передумав їздити до Криму. “Ми туди не їздили, збирались запустити (рейси — авт.), але відмінили все. Рекламу прибираємо”, — заявила менеджер підприємства.

Щодо планів і перспектив кримських автобусних перевізників, то вони не менш туманні. Хоча в довідковій службі Центрального автовокзалу “Крим.Реалії” запевнили, що всі рейси в Україну “в них офіційні”. При цьому, не навели аргументації щодо рукописного графіку їхнього руху, який лежить лише на столі працівниці цієї самої служби. Довідатися вдалось, що, зокрема, поїздки громадян цими рейсами жодним чином не застраховані. А також, що колишні, українські, пільги на міжміських маршрутах (у тому числі, до населених пунктів материкової України) відтепер не чинні. Нагадаю, до кінця 2014 року кримчани з українськими ветеранськими посвідченнями сплачували лише касовий збір, тобто 10% вартості автобусного квитка.

Не прояснили ситуації і в прес-службі колишнього, до 27 лютого 2015 року, публічного акціонерного товариства (ПАТ), а після “націоналізації” кримським “урядом” — державного унітарного підприємства “Кримавтотранс”. Щоправда, сам “Кримавтотранс” пасажирськими перевезеннями не займається, хоча й планує у подальшому, як розповіла його прес-секретар Катерина Порубльова. Підприємство володіє на території півострові виключно інфраструктурою — автовокзалами, станціями, квитковими павільйонами, прилеглими торговельними кіосками, господарськими будівлями тощо. За період функціонування у новій іпостасі “Кримавтотранс” спромігся допоки на один “важливий”, власне, у дусі часу захід — на автостанції “Східна” у Сімферополі обладнав КПП із шлагбаумом. Із метою “унеможливлення заїзду нелегальних перевізників і контролю у пасажирів квитків”, повідомила прес-служба підприємства.

Найсвіжіша новина: автобусні приміські квитки можна буде придбати за паспортом чи свідоцтвом про народження. “У нас мають встановити спеціальне програмне забезпечення, яке буде відправляти дані про придбані квитки в єдину базу. Поки його ще немає”, — прокоментувала Порубльова для “Крым-Медиа”. У Севастополі ж ця норма почне діяти вже з 15 травня. Такий порядок вводять у зв'язку з вимогами федерального російського закону “Про транспортну безпеку”. Либонь, від такого нововведення будуть просто “у захваті” потенційні гості Криму. Їх у місцевому “уряді” вже й так не знають, як ще приваблювати у літній період. 

Щодо “розсекречення” законних автоперевізників, а також їхніх партнерів в Україні, то у самій прес-службі “Кримавтотрансу” порадили направити “електронкою” до них конкретний запит. Що ж, скористався порадою. Проте через декілька днів з’ясувалось, що відповідь на цей запит необхідно узгодити з керівництвом не лише самого “Кримавтотрансу”, а й додатково профільного “міністерства”. А ще пізніше дали зрозуміти, що у міністерстві через затяжні свята накопичилась купа невідкладних справ, мовляв, “чекайте”…

Народ, звісно ж, не сподівається на якусь милість і порозуміння від “чиновників”, а самотужки торує шлях на Батьківщину. Випробуваний “бюджетний” варіант поїздок в Україну мені нещодавно підказав сімферопольський пенсіонер Василь К. Чоловік віднедавна змушений жити, як то кажуть, на дві родини. Його дорослі діти мешкають і навчаються у Сімферополі, а дружина працює у військовому шпиталі у Дніпропетровську, куди з часом він теж планує перебратись назавжди. А поки що декілька разів на місяць “мотається” туди й назад. Отож, заради економії родинних коштів Василь сідає на першу ранкову електричку (о 5.00) до Джанкоя. Тому з майже півгодинним запасом встигає на рейсовий автобус до кордону. Після приблизно дво-півторагодинного (все залежить від того, як триватиме у російських прикордонників “перезмінка”) паспортного контролю здійснює “ранковий крос” через буферну зону. Транспортна пропозиція на майданчику вже біля українського пункту пропуску неабияка. Лише за 50 гривень приватники на своїй автівці ладні доставити клієнта до самої залізничної станції у Новоолексіївці. Там саме вже “під парами” стоїть фірмовий київський потяг.

Олександр ВОЛИЦЬКИЙ