Торги Орбана: чого Угорщина насправді домагається від України

Будапешт вирішив, що перед ним відкрилося “вікно можливостей”. І тепер має намір дотиснути Київ і Брюссель: там прагнуть зберегти ізольоване становище угорців Закарпаття в межах української держави й отримати з фондів ЄС гроші, заморожені через проблеми з верховенством права в Угорщині.

Після того як Єврокомісія рекомендувала Європейській раді розпочати переговори про вступ України до Євросоюзу, Будапешт почав загрожувати заблокувати їх, якщо Київ не змінить закону про освіту. “Позиція Угорщини абсолютно чітка: поки є цей закон, не може бути жодних дискусій із українцями про їхню інтеграцію до ЄС”, — заявив голова політичного відділу канцелярії прем’єр-міністра Балаж Орбан. Демонструючи серйозність намірів, в уряді Угорщини анонсували консультації з населенням щодо підтримки членства України в “євроклубі”.

Будапешт також не дає добро на надання Євросоюзом Києву 500 млн євро військової допомоги та 50 млрд євро — допомоги макрофінансової. Але, вимагаючи “гарантій, що OTP чи будь-яку іншу угорську компанію не вноситимуть до переліку міжнародних спонсорів війни”, в уряді Віктора Орбана ненав’язливо натякають, що ЄС “заборгував Угорщині 3—4—5 млрд євро”. Водночас Орбан пафосно запевняє: “Незгода Угорщини щодо початку переговорів про членство України в ЄС — це не предмет торгу. Не можна пов’язувати це з будь-якими грошовими питаннями”.

Однак ні в Києві, ні в Брюсселі не обманюються: відбувається саме торг.

Як зазначив у коментарі ZN.UA заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергій Герасимчук, “Орбан бачить значення України для ЄС. Тому він використовує українське питання у відносинах із Євросоюзом, торгуючись за отримання грошей із фондів ЄС. Під шум скандалів із Україною Орбан також прагне вторгувати в Брюсселя щось на реалізацію своїх політичних пріоритетів, озвучених під час передвиборчої кампанії. Зокрема скасування для Угорщини квоти на приймання мігрантів або отримання додаткового фінансування для їх облаштування”.

Водночас Будапешт усіляко гальмує ухвалення чергових санкцій проти Росії. Особливо активно уряд Орбана виступає, коли йдеться про обмежувальні заходи проти атомної енергетики РФ. І, виставляючи на євросоюзівському треку України шлагбауми вимог щодо розширення прав угорських меншин, у Будапешті водночас кажуть про необхідність “припинення вогню”, мирні переговори Києва та Москви. А сам Орбан не лише не гребує особисто зустрічатися з Путіним і тиснути йому руку, а й готується наприкінці року з’їздити до Росії для переговорів із “Володимиром Васильовичем”.

Не дивно, що Орбан своїми діями підживлює підозри стосовно існування компромату на нього в Кремлі, а сама Угорщина має в Євросоюзі репутацію троянського коня, який руйнує європейську єдність в інтересах Путіна. Як у цій ситуації нашій країні зняти загрозу з боку уряду Орбана? Піде Київ на поступки Будапешту, прагнучи розблокувати початок переговорів із Брюсселем? Чи дотримуватиметься принципу “ні кроку назад”, перекладаючи на Європейський Союз відповідальність за розв’язання угорської проблеми?

У Брюсселі та інших столицях насправді відчувають роздратування від постійного шантажу Орбана в українському питанні. Там настільки втомилися від того, що Будапешт тримає всіх у заручниках, що вже вирішили застосувати “план Б” на випадок, якщо Угорщина накладе вето на пакет допомоги Україні: як повідомляють агентства Bloomberg і Reuters, Брюссель попросить уряди всіх країн ЄС розробити власний пакет допомоги Києву. У сукупності двосторонні пакти становитимуть потрібну суму.

Цілком можливо, що, втомившись від шантажу Орбана, країни Євросоюзу застосують до Угорщини й статтю 7 Лісабонського договору, яка передбачає призупинення права голосу країни — члена ЄС, якщо порушується верховенство права. Це питання вже давно лежить на євросоюзівському столі, й у Будапешті побоюються реалізації такого сценарію.

Та хоч Угорщина, яка створює проблеми своїм євроатлантичним союзникам, і стає дедалі більш ізольованою в ЄС і НАТО, Орбан наразі відчуває, що в Євросоюзі готові з ним торгуватися. Він не хоче змінювати своєї внутрішньої політики, чекає на перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США, а праворадикалів — у Європарламенті. І раз-по-раз застосовує свою тактику шантажу на зовнішньополітичному фронті.

Однак як бути з погрозами угорського керівництва заблокувати початок переговорів про вступ України до Євросоюзу? Наскільки виправданим є оптимізм заступника голови ОП Ігоря Жовкви, який заявив, що Будапешт не завадить євроінтеграції України?

Хоча Угорщина засуджує російське вторгнення до нашої країни, приєднується до антиросійських санкцій і надає Україні гуманітарну допомогу, водночас вона не поставляє нам зброї та відмовляється тренувати українських військових на своїй території. А останніми днями Віктор Орбан і його соратники неодноразово повторювали: Україна не готова до переговорів про вступ до ЄС.

За умов російсько-української війни та явної зацікавленості в якнайшвидшому початку практичного обговорення питань входження до ЄС Київ має обмежені засоби впливу на Будапешт. З огляду на специфіку українсько-угорських відносин не сприяє розв’язанню проблем і відсутність посла України в Угорщині (а судячи з інтерв’ю Федора Шандора, який отримав агреман, офісу президента слід терміново шукати нову кандидатуру на посаду посла), і відсутність в українській владі відповідального за переговори з Будапештом.

Раніше в інтерв’ю ZN.UA віцепрем’єр-міністр із питань євроінтеграції Ольга Стефанішина заявила, що “діалог між Києвом і Будапештом використовується останнім виключно для торгівлі з Брюсселем. Тому тут першочергова відповідальність — у європейських інституцій, Європейської комісії, яка не має підігравати окремим державам-членам”.

Однак і Київ має зробити свою частину роботи й піти на певні компроміси. Звісно ж, у межах здорового глузду, міжнародного законодавства та захисту національних інтересів. Зокрема врахувати рекомендації Венеційської комісії, пов’язані із законами про державну мову, нацменшини, ЗМІ та освіту. Тим паче що Єврокомісія порекомендувала розпочати переговори про вступ України до ЄС лише після виконання Києвом низки умов. Серед них — і виконання рекомендацій “венеціанки”.

Як випливає з розмов ZN.UA з представниками української влади, в Києві виходять із того, що теперішній стан справ у мовному питанні відрізняється в кращий бік від ситуації 2016—2017 років і тому, враховуючи рух України до ЄС, можна проводити гнучкішу політику в питанні освіти. Судячи з останніх коментарів віцепрем’єра Ольги Стефанішиної та секретаря РНБО Олексія Данілова, український уряд готовий піти на компроміси з Угорщиною щодо цих питань.

Про це свідчить хоча б той факт, що вперше за кілька років відбулися переговори українсько-угорської міжурядової робочої групи з питань освіти. У вересні українська делегація передала своїм угорським контрпартнерам дорожню карту стосовно вирішення питань нацменшин, яка, зокрема, передбачає й забезпечення українських угорців підручниками, і плани щодо зміни законодавства.

Перший заступник міністра освіти й науки, співголова міжурядової українсько-угорської робочої групи з питань освіти Євген Кудрявець був оптимістичний в оцінках минулого засідання, заявивши, що “під час переговорів ми дійшли спільного знаменника”: “Від угорських колег ми отримали першу ноту про підтримку загального плану та зараз очікуємо їхнього підтвердження щодо технічних складових. Угорщина сьогодні говорить про те, що саме ці домовленості мають бути виконані для підтримки нашої євроінтеграції, і їх виконання зараз досить активно просувається”.

Проблема в тому, що Будапешт влаштовує не компроміс, а повернення до ситуації 2016—2017 років: у своїй зовнішній політиці уряд Орбана зробив ставку на обстоювання прав угорців, які проживають за межами Угорщини.

Ексвіцепрем’єр із питань євроінтеграції, голова парламентського комітету з питань інтеграції України в ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе в розмові з ZN.UA з жалем зазначила: “Досвід каже: багато чого, що узгоджується на робочому рівні, потім руйнується політичними заявами членів уряду Орбана. Так уже неодноразово було останніми роками, коли домовленості, досягнуті українським і угорським міністрами, обнуляв Будапешт. Тому я дуже обережно ставилася б до того, про що домовилися в межах робочої групи, оскільки це жодним чином не задовольнить реальних претензій Угорщини до нас”.

Наскільки справедливим є цей прогноз, можна судити з коментаря голови МЗС Угорщини Петера Сіярто. Днями угорський міністр заявив: Будапешт бачить, що Україна “цинічно” не збирається вирішувати важливе питання прав закарпатських угорців. З одного боку, такі заяви показують усю складність пошуку Україною виходу із ситуації, що склалася. Але з іншого — на тлі заяв Києва про готовність знайти компроміс Будапешт демонструє свою недоговороздатність. І це посилює позиції нашої країни в ЄС і послаблює позиції Угорщини. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA