Тімоті Ґартон Еш: Як розібратися в нашій бентежній добі

 Чи в нас нова холодна війна, як припускає у своїй новій книжці Робін Ніблетт — колишній директор Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House? Чи ми на порозі третьої світової, як стверджує історик Ніл Ферґюсон? Чи, як мені часом здається, світ починає скидатися на Європу кінця ХІХ століття, де між собою змагаються імперії та наддержави?

Ще один варіант, як надати нашим роздумам історично прийнятну форму: охрестити їх добою чогось такого, що дає змогу провести паралелі з певним періодом минулого або навпаки протиставити її такому періоду. Так гуру міжнародних відносин CNN Фарід Закарія у своїй новій книжці називає нинішній час добою революцій, що дає нам змогу спиратися на уроки Французької, Промислової та Американської революцій. Чи, може, у нас доба сильних світу цього, як каже коментатор Financial Times із питань міжнародних відносин Ґідеон Рахман? Та ні, сьогодні доба немиру, запевняє директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард, адже “взаємозв’язок породжує конфлікти”.

Та, як подумати, нині все-таки доба ШІ (однойменну назву має книжка, співавтором якої є покійний старшина всіх гуру закордонних справ Генрі Кіссінджер). Або доба небезпеки, як стверджує міжнародний есеїст Бруно Масаїш у свіжому випуску журналу New Statesman. Якщо ввести в пошук слово “доба” на сайті видання Foreign Affairs, можна отримати ще кілька варіантів, зокрема доба аморальності, енергетичної незахищеності, безкарності, пріоризації Америки, змагання наддержав і кліматичної катастрофи.

Хто ще яку добу запропонує? Чи, може, сьогодні просто доба хайпу, за якої книговидавці й редактори медіа наполегливо схиляють авторів до узагальнювальних, драматичних і спрощених заголовків заради успішних продажів на переповненому ринку ідей?

Та, якщо серйозно, нам конче треба врахувати уроки історії. Івлін Во — майстер педантичної англійської прози — писав у “Поверненні в Брайдсгед”: “Минуле — єдине, чим ми володіємо напевно”. Запитання в тому, як навчитися його читати. По-перше, треба визначити суміш старого й нового. Відносини між двома нинішніми наддержавами, США й Китаєм, очевидно, лишаються, як зазначив держсекретар США Ентоні Блінкен під час нещодавнього візиту в Пекін, “чи не найважливішими відносинами у світі”. Так само як за часів холодної війни, між цими наддержавами триває глобальне, багатовимірне, ідеологічне, довгочасне стратегічне суперництво.

Утім, як слушно зазначає Ніблетт на початку своєї книжки, “нова холодна війна не зрівняється з попередньою”. Він виокремлює дві суттєві відмінності: ступінь економічної інтеграції двох країн, унаслідок якої експерти запровадили поняття “китерика”, і той факт, що нинішнє суперництво “набагато менш бінарне” з огляду на наявність численних інших великих і середніх гравців, як-от Росія, Індія, Японія, Туреччина, Саудівська Аравія і Бразилія. Перший аспект, поза сумнівом, суттєвий, але не конче допоможе запобігти ескалації холодної війни. За кілька років до початку Першої світової журналіст і політик Норман Енджелл опублікував резонансну книжку “Велика ілюзія” (“The Great Illusion”). Він стверджував, що з огляду на економічну взаємозалежність європейських держав міжнародна війна буде малоймовірною, та й не триватиме довго. Тож великою ілюзією виявилася радше теза Енджелла.

Другий аспект, про який говорить Ніблетт, видається мені переконливим. Деколи ті держави називають новими “неприєднаними” — ще один термін із часів холодної війни. Але вони значно багатші й могутніші, ніж країни, які не бажали приєднуватися до воєнних блоків до 1989 року. Як засвідчує війна в Україні, відносини Росії з такими країнами, як Китай та Індія, дають росіянам змогу витримати будь-які обмеження, запроваджені Заходом.

У ще одній спробі знайти визначення нинішній бентежній добі Іван Крастев, Марк Леонард і я взяли за основу світ à la carte, де великі й середні незахідні країни укладають транзакційні альянси, деколи гуртуючись одночасно з кількома партнерами за різними напрямами. Наприклад, поєднують тісні економічні відносини з Китаєм і співпрацю у сфері безпеки зі Сполученими Штатами. Цей аналіз спирається на нову більш фіксовану “вісь авторитаризму” між Китаєм, Росією, Іраном і Північною Кореєю. Термін “вісь” передбачає щось на зразок воєнного альянсу, перегукуючись із поняттям “вісі зла”, яким оперував президент США Джордж Буш-молодший, а також з оригінальною “віссю зла” нацистської Німеччини, фашистської Італії та імперіалістичної Японії за часів Другої війни. “А нині, подібно до 1930-х років, — писав Ферґюсон у матеріалі 2024 року в Daily Mail, — постала загрозлива авторитарна вісь…”

Для того щоб засвоїти уроки історії, варто також звернути увагу, з одного боку, на взаємодію між глибокими структурами й процесами, а з іншого — на непередбачувані обставини, кон’юнктуру, колективну волю й індивідуальне лідерство.

Наша доба забезпечує важливі зразки обох різновидів історичної сили. Однією з глибоких структурних змін є акумуляція побічних ефектів людської діяльності, що небезпечно трансформує наше природне середовище внаслідок глобального потепління, утрати біорізноманіття й брак ресурсів. Звідси й назва нашої доби — антропоцен. Ще один приклад: прискорений розвиток технологій, включно із ШІ. Кіссінджер стверджував, що лячне потенційне військове застосування штучного інтелекту може зрештою похитнути ту мінімальну стратегічну стабільність ядерного стримування між США, Китаєм і Росією, що наявна сьогодні. Та в разі виникнення сумнівів щодо не менш істотної ролі непередбачуваних обставин та індивідуальних рішень окремих людей, згадаймо, як у лютому 2022 року натхненне лідерство Володимира Зеленського й протидія Збройних Сил України російському захопленню Гостомельського аеропорту змінили плин історії.

Так ми підійшли до останнього й найважливішого аспекту. Окреслена в цій статті какофонія тлумачень, по суті, засвідчує, що ми вступили в новий період європейської та всесвітньої історії, у якому кожний шукає нової опори.

Повоєнний період (після 1945 року) змінився періодом після муру, який тривав з 9 листопада 1989-го (падіння Берлінського муру) до 24 лютого 2022-го (повномасштабне вторгнення в Україну). В історії, так само як у романтичних стосунках, початок має значення. Зроблене за п’ять років після 1945-го сформувало міжнародний лад на наступні сорок років — і певною мірою дотеперішню структуру ООН. Тож те, що ми робимо сьогодні, скажімо, допомагаючи Україні перемогти або даючи програти, відіграє вирішальну роль у формуванні характеру нової доби. Головний урок історії полягає в тому, що творимо її ми.

Нещодавно опублікована книжка “Homelands: A Personal History of Europe” принесла автору премію Лайонела Ґелбера.