Тінь Донбасу

Керівники великих шахт хором здіймають галас: рубати вугілля під землею стає фактично нікому — кваліфіковані вибійники тікають на незаконні копальні, яких без ліку розплодилося навкруги. Припинити відплив робочої сили можна, хіба що суттєво підвищивши зарплату, проте для цього Мінвуглепром має схвалити нову сітку виробничих окладів, що, своєю чергою, визначається держбюджетом — наразі це може бути лише бюджет наступного року. Між тим шахтарські кадри стрімко зникають, а країна вже восени може відчути брак “чорного золота”.

Ціна питання

За статистикою Незалежної профспілки гірників України, нині на Донбасі є понад 6 тис. підпільних шахт. Там, де залишки вугільних пластів практично виходять на поверхню, копанки інколи влаштовують, жертвуючи власним обійстям. У “важких” випадках протизаконні підкопи роблять під житлові будинки чи залізничні колії. Лише навколо маленького міста Перевальська “дірок” стільки, що власники іноді воюють за кілька квадратних метрів ласої території.

Середня потужність однієї “дірки” (так називають місцеві нелегальні шахти-копанки), згідно з висновками незалежних експертів, становить 15 т вугілля на добу. Відповідно всі разом вони піднімають на-гора 90 тис. т. Таку кількість у мішках по навколишніх подвір’ях не рознесеш і бабусям на зиму не продаси. Для порівняння: у звітах на сайті Мінвуглепрому про щоденний зведений видобуток держшахт фігурують цифри 100—110 тис. т. Тобто паралельний, нелегальний, вуглепром упевнено наздоганяє офіційний.

Як писав Тиждень (див. № 5/2008), зв’язок між легальним та кримінальним вугіллям на Донбасі тісний аж до тотожності. Головними покупцями контрафактного палива виступають ті ж таки державні шахти. Перепродуючи вугілля, вони отримують подвійний зиск: посередницьку маржу за рахунок різниці в цінах, крім того, на кожну тонну копалини, нібито видобуту самостійно, держава видає дотації.

Власник копанки, заплативши робітникам не більше ніж 100 грн за тонну, перепродує вугілля через низку посередників на шахтний склад готової продукції по 200—230 грн. Далі паливо відвантажують споживачам за середнім тарифом 570 грн за тонну. Тобто щомісяця по вугільному Донбасу набігає “лівака” на 1,54 млрд грн. За рік — понад 18,46 млрд грн.

Вирахувати частку дотацій із державної казни, що осідає в кишенях ділків-копанкарів, важко, оскільки фактично кошти розподіляються в ручному режимі та на додаток замасковані в різних рядках видаткової частини держбюджету. Однак дотаційні масштаби поточного року загалом озвучені — прогнозуються на рівні 9—13 млрд грн.

Закон “Калашникова”

Директор державної шахти зі Жданівки розповідав авторові, як спробував якось по-хорошому порозумітися з людьми, які серед білого дня нахабно крадуть вугілля на гірничому відводі, що належить його підприємству. Виїхав у степ, дістався череди тимчасових споруд, нашвидкуруч споруджених із непотребу над численними “дірками”. З найближчої фанерної будки визирнув наглядач-охоронець, згодом з’явився на порозі з автоматом Калашникова у руках. “Поговоримо?” — якомога миролюбніше запропонував директор, пригадавши, що посмішку завжди вважали найкращою альтернативою зброї. Копанкар також посміхнувся та промовисто пересмикнув затвор автомата. На тому спілкування й завершилося.

Спостерігачі зазначають, що кількість “дірок” останніми місяцями зростає в геометричній прогресії. В Єнакієвому, на батьківщині нинішнього президента Віктора Януковича, власники копанок взяли в облогу робоче селище Ольховатка, копаючи попід житловими будинками, дорогами, навіть кладовищем. У Шахтарському районі та природному парку “Донецький степ” мисливці за вугіллям за допомогою потужних екскаваторів влаштовують кустарні кар’єри, безжально руйнуючи унікальний природний ландшафт. Копанкарі перестали ховатися по лісосмугах та далеких степових байраках, вони нахабно розгортають свій незаконний бізнес поруч із автострадами, на околицях великих міст. У них з’явилася мода прикрашати халабуди над “дірками” державним прапором України. Як наслідок інтенсифікації процесу — на “дірках” почастішали аварії з летальними наслідками. Загиблих робітників просто підкидають на територію лікарень.

Як стверджують фахівці, вітчизняна господарка ось-ось відчує гостру нестачу твердого палива. Доки тривала економічна криза, на українських вугільних шахтах не нарізали нових лав, ігнорували проходку, спорудження капітальних підземних виробок на майбутнє. Надолужити згаяне швидко неможливо, між тим дефіцит 3—5 млн т вугілля дасться взнаки вже на початку зими. Наступного року ситуація погіршиться. Тут владі, що й без того безпорадно борсається в морі проблем, несподівано стають у пригоді саме саморобні копанки: “чорне золото” дають просто зараз і дешевше, ніж легальні підприємства; шахтарі, які там працюють, на соціальний захист, медичне страхування, навіть на офіційні зар-плати не претендують, акціями протесту на вулицях столиці не погрожують. До того ж ідеально укладаються в кримінальну схему привласнення держдотацій, що роками формувалася та вдосконалювалася на Донбасі. Тому сьогодні ділки-копанкарі почуваються королями донецького степу, вони впевнені: ніхто і пальцем їх не зачепить.

Сергій КОРОБЧУК