Свої та чужі

Слово “мігрант” у дискурсі французького політикуму завоювало в останні дні літа позиції терміну номер один. Не те щоб тема не існувала раніше. Але традиційно проблеми неавтохтонного населення цікавили переважно крайніх правих. Часи змінилися. Соціалісти, ліберали та крайні ліві активно долучилися до дискусії, яка набуває масштабів загально-європейської.

Трешеві фото трупів потопельців, репортажі з імпровізованих наметових “джунглів”, де юрмляться переселенці, політичні промови на всіх рівнях... Поки Україна розбирається з Конституційною реформою, Франція, Німеччина, Італія, Угорщина та інші держави ЄС сперечаються щодо справедливих квот до розподілу кандидатів на притулок.

“Я бачив тортури й більше нічого не боюся”, — демонструє на камеру глибокі, пропалені смуги на спині молодий хлопчина, який назвався журналістові Ахмедом. “У нас у Сомалі — диктатура й громадянська війна, нема майбутнього, — важко підбирає він англійські слова. — Я не хочу залишатися у Франції, буду пробиватися до Британії. Там десь працює на будові мій дворідний брат. Там життя...”

Франція, може, і пропустила б Ахмеда через Ламанш, але британської візи він не має. Попри намір подати на притулок тільки в Лондоні, фізично дістатися до Туманного Альбіону йому третій місяць не вдається. Ахмед живе у “джунглях” — в околицях маленького французького північного міста Кале. Асоціація “Франція — земля притулку” надає йому мінімальну харчову гуманітарну та правову допомогу. “Видно, що хлопець зазнав переслідувань. Отже, на нього поширюються умови Женевської конвенції від 1951 року”, — каже Селін, активістка організації. Без особливого бажання дівчина, повагавшись, визнає, що тих, хто має право сподіватися на статус політичного біженця з-поміж мешканців “джунглів” — очевидна меншість.

Хто вони, всі решта? Звичайні шукачі кращих умов життя, або — економічні мігранти. Ті, хто прагне втікти від злиднів, безперспективності, корупції, відсталої медицини та убогої освіти... Серед цього контингенту є й невелика кількість українських громадян. Але переважна більшість — вихідці з Іраку та Сирії, Афганістану та Еритреї, Лівії та Сомалі... Тільки з Сирії, за 5 років війни, виїхали 4 мільйони осіб. Половина з них оселилася в Туреччині, понад 40 000 — у країнах ЄС. “Чому заможна та стабільна Саудівська Аравія не може прийняти в себе біженців з Іраку та Сирії, — розмірковує Ерік Баі, паризький викладач економіки. — Або, скажімо, Катар чи Об’єднані Арабські Емірати? Хай би пані Меркель до них звернулася, а не до поляків, угорців, чехів, які ще не оклигали від небажаної московської присутності... Але ж ні! Німеччина прагне “пропорційно” розподілити мігрантів між жержавами-членами ЄС. Зовсім чесно, я розумію угорців, які збудували 4-метрову стіну, щоб загородитися від небажаних гостей. Розумію, хоча у Франції неполіткореткно підтримувати подібні кроки”.

Ерік ніколи не голосував за крайній правий Національний Фронт. Як більшість французьких освітян, він традиційно підтримує соціалістичну партію.”Я в захваті від нашого прем”єр-міністра Манюеля Вальса, який нехтує лівацькими табу та має жорстку позицію щодо румунських циган, наприклад, — пояснює свою позицію Ерік. — Але цього не досить. Нам потрібна принципово інша політика стосовно мігранртів, а саме — координація зусиль на загальному європейському рівні”.

Подібна позиція досить поширена серед французів. Заклики до спільної іміграційної політики ЄС не зникають з перших шпальт преси. Франція та Німеччина, які лише цього року дістали відповідно 60 000 та 800 000 запитів на притулок, не хочуть самі вирішувати проблеми з новоприбулими. Париж активно підтримує ідею Ангели Меркель розподілити кандидатів на помешкання в ЄС між всіма державами-членами. Пропозицію буде обговорено на надзвичайних зборах керівників ЄС, запланованих на 14 вересня.

Польща, Чехія, Угорщина від франко-німецьких пропозицій не в захваті. Натомість чеський прем’єр Богуслав Соботка запропонував лідерам Вишеградської групи зібратися, напередодні зустрічі в Брюселі,у Празі, аби визначитися з позицією щодо мігрантів зі Сходу та Півдня. Угорщина вже побудувала стіну, яка відділяє її від Австрії, не бажаючи приймати тих, кого не запрошувала.

А люди прибувають: морем, пішки, ховаючись у вантажівках та чіплячись на ходу за потяги. Часто вони йдуть на неймовірний ризик та готові на все. Кожного зриває з рідного краю своя причина. Євросоюз помалу поступається частині з найнаполегливіших. Перспектива спільної іміграційної політики на найближчий час не проглялається, бо простої відповіді на проблему первинної нерівності не існує і не може бути.

Алла ЛАЗАРЕВА