Суду — Честь!

Якщо зробити спробу з’ясувати причину стану зневіри і апатії суспільства, та визначити кроки до його подолання, то, як це не може видатись дивним, варто почати з самоіронії. Адже, лише пошук винних може завести і уже завів у глухий кут, який визначається як агресивний фаталізм.

Надзвичайно повно усі фактори, що формують такий настрій людей, можна виявити через призму стану судової системи в Україні.

Почнемо з необхідних застережень: “До Суду потрібно завжди ставитись високоповажно!”.

А тепер щодо самоіронії. Якщо спробувати описати в цілому і стисло судову систему України, то найкраще її відображає майже анекдотична картина: в Англії суддя закони пише (природне право), в Німеччині суддя закони виконує (позитивне право), в Україні суддя закони застосовує (”телефонне” право: виконання інструкції по застосуванню закону).

Ця картинка досить карикатурна, але у кожному жарті є лише доля жарту. Вона розкриває фундаментальні координати (репери) існування держави і суспільства. А саме: ця картина вказує на засадничі домовленості, які і в Англії, і в Німеччині встановлені, а в Україні — ні.

Це домовленості щодо того, що є первинним, домінуючим суспільним концептом — конституція чи суспільний договір. Відповідь на це питання і визначає особливості судової системи, які зазначені в прикладі.

В Англії перевага надається суспільному договору, прецедентне право дає можливість оперативно реагувати на зміни у суспільстві, а головне — безпосередньо враховувати уяву про справедливість, яка відображається у суспільних стереотипах. Це і означає, що суддя “пише закон”.

В Німеччині — навпаки, визначальною є конституція, тому тут суддя “закон виконує”. Але слід пам’ятати про фундаментальне правило, яке практикується у цій країні: “закон потрібно випитати у народу”. Це забезпечує те, що справедливість встановлюється через законність.

Якщо з цих позицій охарактеризувати ситуацію в Україні, то іноді складається враження, що фундаментальне співвідношення конституції та суспільного договору тут не тільки не визначили, а навіть і не уявляють собі, що це потрібно зробити.

Я більш ніж впевнений, що на жодному з’їзді партій, на засіданнях парламентських фракцій, у кулуарах Верховної Ради це питання у порядку денному не стояло.

Відтак, така держава побудована не в дискурсах суверену конституції, чи суверену суспільного договору, а в дискурсах сваволі по відношенню до громадянина, тому що влада в цій державі здійснює свої функції ігноруючи і законодавчу норму, і настанови справедливості.

Держава існує автономно, формуючи свої функціональні обов’язки (державні послуги) у відриві і від закону, і від справедливості.

Хоча системи Англії та Німеччини різні, вони ефективно діють за єдиної умови. Ця умова — сильне суспільство з потужним соціальним капіталом і вагомою переговорною силою.

В Україні доста, що суспільство кволе, воно не здатне через систему не встановлених взаємних прав визначитись у пріоритетах. Суспільні стереотипи, які генеруються зараз, можуть містити в собі одночасно і заклики до “сильної руки” (очікування законності), і заклики до нестримних свобод (очікування справедливості).

Крім цього, суспільство, громадські організації, рухи та об’єднання не мають жодних реальних механізмів ані контролю над державою (звітність), ані впливу на неї (відповідальність).

З чого починати?

Базовим фактором успішного функціонування систем Англії та Німеччини є розвинене громадянське суспільство.

Найнагальніші кроки на шляху формування такого громадянського суспільства в Україні полягають, в першу чергу, у встановленні чітких та однозначних взаємних прав у трикутнику суспільство-держава-бізнес.

Реформи, про які тривалий час йде мова, покликані саме це здійснити. Але реформи повинні мати єдину ідеологію, “єдиний глузд”, тобто, ми повинні домовитись, визнати засадничі пріоритети, які будуть покладені в керівні принципи розподілу і встановлення взаємних прав.

Відсутність встановлених взаємних прав в Україні — це фатальна обставина. З одного боку, вона, через відсутність законом встановлених механізмів, не дає можливості суспільству вимагати від держави реалізації своєї уяви про справедливість.

З другого — не дає можливості суспільству не суперечливо навіть сформулювати таку уяву, тому що досі не зазначено, без кричущих протиріч, хто, кому і чим зобов’язаний.

Величезна кількість людей перебувають у полоні омани, що не держава “їм повинна”, а вони “повинні” державі (”активний пост-совок”), а є і такі, що вважають, що їм “винні” усі і довічно (”агресивний пост-совок”).

Є частина людей, які самотужки вирішують свої проблеми, мінімізуючи взаємини з недосконалими державними “послугами”, але вони знаходяться переважно за межами України взагалі, або ж в країні, але за межами інституційного поля держави.

Тож, якщо говорити про технологію реформ, то слід зрозуміти, що це повинні бути нові функціональні обов’язки виконавців-надавачів державних послуг, які сформулює ідеологія.

Якщо говорити про ідеологію реформ, то це повинно бути відображення нових встановлених взаємних прав у стосунках суспільство-держава-бізнес.

Та перш ніж встановлювати такі взаємні права, провідник реформ повинен у суспільства, наукової еліти, діячів культури, духовенства і нової еліти випитати інтегральні уявлення народу про законність та справедливість.

Ментальність, моральні настанови та релігійні традиції, наукові прогнози, з врахуванням світових змін і глобальних викликів, повинні лягти в основу вибору пріоритету: конституція чи суспільний договір, держава чи особа, тощо.

Метод спроб і помилок, як це не видається наївним, залишається найбільш продуктивним методом пошуку відповідей на запитання, що формулює перед людьми життя. Усі накопичені знання, наукові здобутки — це лише обґрунтування наших спроб і підстава для формування досвіду, який звужує поле вибору, відкидаючи хибні версії.

Однак, слід пам’ятати, що в умовах маніпулятивного світу ми втрачаємо можливість обґрунтовано вибирати, наш досвід стає нікчемним. Відтак, ми приречені пробувати “навпомацки”.

Тому-то і ходимо манівцями: законодавці завзято то рухають, то зупиняють стрілки годинника, замість того, щоб докорінно змінити розгардіяш часу, в якому ми живемо.

Яким би вишуканим не був світ маніпуляцій, які б привабливі, або страхітливі версії він не будував, наслідок завжди будемо мати один — зневіра. Вона небезпечна тим, що, зафіксована на тривалий час, зневіра формує поле тотального нігілізму, а це руйнує сенс понять.

Відтак, люди втрачають систему координат, а суспільство — міру буття. В таких умовах конституція не виконується, а суспільний договір вульгаризується і деградує до виключно фізіологічних рефлексій, тому що усі інші поняття втрачають легітимність.

Це — торжество соціал-дарвінізму, влада сили і настанова сваволі. Така конструкція ніколи не має вигодонабувача, тому що його розчарування — це лише справа часу.

В таких умовах розмивається суверенітет конституції і суверенітет суспільного договору, а натомість впроваджується соціальний концепт домінування держави і неперсоніфікованого чиновника.

За цих обставин сентенція, що “держава готує злочин, а злочинець лише його виконує”, набуває свого апофеозу абсурду: “Злочинець”, який виконує підготований державою злочин, призначається судом.

Тому, якщо стисло сформулювати нагальні завдання, то вони виглядатимуть наступним чином: встановити суверенітети засадничих понять; припинити маніпуляції навколо цих суверенітетів.

Якщо ми нарешті усвідомимо, що краде не миша, а дірка в стіні, і ця “дірка” — це недолуга система невстановлених взаємних прав, то ми зрозуміємо, як забити ту дірку.

Коли нам це вдасться зробити, то послуговуючись прикладом, наведеним на початку, Україна зможе повернути Суду Честь, закон в Україні почне діяти, а не застосовуватись, а справедливість знайде своє не суперечливе втілення у законності!

Валентин ТКАЧ