Незважаючи на те, що США поки не змогли реалізувати всіх мрій маленьких українців, ті схильні нарікати на союзників в стилі героїв “Білої гвардії” Михайла Булгакова, констатуючи: союзники — сволота.
Щоправда, тільки до певної міри, оскільки завдяки наполегливій роботі українських дипломатів як в часи злочинної влади, так і помаранчевої команди, союзників в України нема. Натомість є різного роду партнери, і Сполучені Штати одні з них. Причому далеко не найгірші. Більше того, можна з упевненістю констатувати, що якби не американці, то, незважаючи на всю жертовність українців в суперечці з росіянами, нам було б не переливки.
А так приємно глянути на шпальту російської газети “Ведомости” і прочитати про те, як бідкається “Газпром” труднощами, які, виявляється, виникли внаслідок американських санкцій. Виявляється, вже під загрозою будівництво “газпромівського” проекту століття — другої нитки “Північого потоку”. Європейські партнери російського монополіста кажуть, що будувати доведеться без банківських кредитів. Жоден європейський банк не дасть ані цента. Причому цікаво відзначити, що саме ситуація непевності, коли Мінфін США не дає пояснень, як будуть застосовуватися санкції, і створює головну проблему. Бачте, на відміну від українського підходу до справи, коли намагаються все прописати в інструкції, щоб було зрозуміло, американці майстерно використовують елемент невизначеності як справжнісіньку зброю і, треба сказати, мають рацію! Інакше кажучи, сподіватися від них можна чого завгодно, тому краще не мати справи з російськими компаніями, які потрапили до американського санкційного списку, бо можна раптом отримати купу неприємностей, як-то штрафи, заблоковані рахунку тощо.
Тим не менше керівництво “Газпрому” в особі Олексія Міллера і далі переконує, що проект буде профінансовано і гроші росіяни десь таки відшукають, якщо не в Європі, то в Азії, а коли припре, то, можливо, щось і вдома знайдуть. У цьому також можна не сумніватися, недаремно іронізує керівник компанії East European Gas Analysis Михаїл Корчемкін, що інтереси будівельних компаній, які прямо чи опосередковано належать старим товаришам російського президента Володимира Путіна, повинні бути враховані. Тут нічого не вдієш, принамні поки при владі нинішній російський президент. Як довго це буде, наразі невідомо, але є й такі експерти, які вважають, що справа може затягнутися аж до 2042 р.
Тому гроші будуть шукати і, цілком ймовірно, знайдуть. Треба не багато не мало 9,5 млрд євро. Здавалося б, ще у квітні про все домовилися з європейськими компаніями, банки пообіцяли дати грошенят, аж гульк, а тут американці вискочили, немов чортик з табакерки, зі своїми санкціями, і все, доводиться знову викручуватися.
Тим не менше поки європейські компанії від участі в проекті не відмовляються, зокрема, австрійська OMV продовжує міркувати, де ж знайти кошти, коли банки не дають?
Позиція європейців взагалі чи не найбільша інтрига в російських енергетичних проектах. Без європейських грошей і технологій “Північний потік” був би просто неможливий. Це означає, що головним маршрутом постачання російського газу і далі буде Україна. І поки так буде, це гарантія того, що класичної війни між Україною і Росією не буде. Насамперед тому, що тоді ніякого транзиту газу не буде гарантовано. Відповідно, росіяни залишаться без грошей, а європейцям доведеться добряче померзнути.
Це, звісно, аж ніяк не означає, що росіяни відмовляться від спроб в той чи інший спосіб змінити політичний режим в Україні, привести до влади іншу еліту чи при нагоді вирвати ще якусь область. Проте це трішки не те саме, що безпосереднє вторгнення, чи, як кажуть фахівці, “конвенційна війна”.
Немає анінайменших сумнівів, що європейські еліти (на відміну від наших) це усвідомлюють. Однак навіть під загрозою потрапити під американські санкції вперто викручуються, щоб хоч трішки попрацювати з росіянами. До певної міри їх можна зрозуміти. При всіх своїх недоліках росіяни не жадібні, а навпаки, з дуже широкою натурою, і якщо вони могли пропонувати українському начальству по $2 млрд на квартал, але щоб газові угоди були на вигідних їм умовах, то чому б не запропонувати подібні угоди європейцям? Тим паче що оскільки люди в Європі чи то в бізнесі, чи в політиці привчені рахувати гроші і цінують їх, то на відміну від зіпсутих пострадянських варварів з ними можна домовитися і дешевше.
В черговий раз доводиться констатувати, що відомий журналіст і економіст-аматор Карл Маркс мав рацію, коли казав, що за 200% прибутку буржуа продасть шнурка, на котрому його й повісять.
Тому, перефразовуючи Вольтера, варто зазначити, що якби американців не було, то їх варто було б вигадати, бо в іншому разі мешканцям нашої прекрасної планети було б сутужно, серед іншого й українцям, які на біду мають таких дивакуватих сусідів та партнерів. А так є кому санкції накласти і за порядком придивитися. Доходить до того, що навіть стаття в російській газеті може бути прочитана не без задоволення.
Петр БИЛЯН
