Солодка і залізна дружба. Китай посилює свій вплив у Європі

Французький відтинок вояжу лідера Китаю виявився непростим — ми писали про це минулого тижня. “Стратегічна автономія” Макрона за час великої війни Росії проти України переросла у прагнення стратегічного лідерства: президент Франції регулярно говорить про ймовірність відправи військ на фронт, і такі заяви, ймовірно, дратують Політбюро КПК майже так само сильно, як і Кремль. До того ж французький уряд найактивніше в ЄС просуває ідею обмежити економічну активність Китаю на континенті, і в цьому контексті Париж діє за тією самою логікою, що й Вашингтон. І ця обставина очевидно непокоїть Пекін значно більше, ніж ініціативи Макрона щодо України.

Натомість у Будапешті й Белграді лідера Китаю зустріли однодумці та практично союзники. У всякому разі Китай розглядає Угорщину й Сербію як держави, які готові йти у фарватері його інтересів. Саме тому обидві країни такі важливі для Пекіна — попри їхню більш ніж скромну вагу у світовій чи континентальній економіці. А ще обидві країни мають стати вітринами, що демонструють іншим, наскільки вигідно й комфортно орієнтуватися не на США, а на Китай. 

Залізна дружба Сербії

У статті, яку опублікувало сербське видання Politika напередодні візиту лідера Китаю, Сі Цзіньпін охарактеризував стосунки двох країн як “залізну дружбу” — традиційна китайська багатошарова метафоричність не лише промовляє про міцність стосунків, а й прозоро натякає на роль китайських металургійних гігантів у місцевій економіці.

І на те, як Китай успішно для сербів замінив США. Свого часу місцевим сталеливарним холдингом, найбільшим експортером країни, володіла американська US Steel, яка у 2012 році продала компанію уряду Сербії лише за 1 долар США через падіння світових цін на сталь. Тоді понад залишилися без роботи п'ять тисяч працівників. У 2016 році китайська Hesteel Group придбала бізнес, розширила виробництво й відновила практично всі робочі місця.

Слідом прийшли й інші китайські промисловці, і зараз найбільшими сербськими експортерами є три китайські металургійні компанії: Zijin Mining експортувала товарів на 1,15 млрд євро, Zijin Koper — 746,3 млн, HBIS — 549,1 млн євро. Також китайські компанії реалізують ряд великих інфраструктурних проєктів — будують автомагістраль “Мілош Великий”, Фрушкогорський і Дунайський коридори, швидкісну трасу “Усмішка Воєводини”, шосе Белград — Новий Сад, низку маршрутів швидкісної залізниці, мостів тощо. І більшість таких проєктів потребують металу, який постачають уже згадані китайські компанії. Щоправда, китайські інвестиції традиційно оформлені як кредити, однак про цей делікатний момент сторони намагаються не згадувати.

З 2020 року Китай є найбільшим інвестором в економіку Сербії, навіть продає їй зброю — єдиній з-поміж європейських держав. Та головне, Пекін і Белград єднає щира антипатія до США й не менш щире прагнення протидіяти домінуванню США у глобальній політиці.

Сі Цзіньпін відвідав Белград саме в річницю бомбардування авіацією США Посольства Китаю в Белграді 1999 року. На місце інциденту лідери не поїхали, однак про багатополярний світ і “протистояння гегемонії однієї держави” згадували за кожної нагоди й без неї.

Солодкі стосунки Орбана

Візит китайського лідера в Угорщину супроводжували такі потоки взаємних компліментів, на тлі яких навіть спілкування з Вучичем видавалося стриманим.

“Китайсько-угорська дружба схожа на хороше токайське вино: ароматне, солодке, ситне й довговічне”, — написав Сі Цзіньпін у своїй статті у виданні Magyar Nemzet.

“Двосторонні відносини вступили в найкращий період в історії, можна сказати, ми на золотому шляху”, — додав він, зазначивши, що Угорщина є “країною номер один для китайських інвестицій у регіоні Центральної та Східної Європи”.

Угорщина уже стала важливим хабом для експансії китайської продукції, зокрема, електромобілів на ринки ЄС. Щонайменше три китайські автовиробники будуть тут свої заводи, і їхня продукція уже матиме місцеву, європейську прописку. Уже зараз китайські компанії вклали в країну 16 мільярдів євро, зробивши Китай інвестором номер один у місцеву економіку.

Та головне, як член ЄС Будапешт може користуватися своїм правом вето, коли Союз ухвалює важливі рішення. Зокрема, блокувати спроби лімітувати торгівлю з Китаєм, як пропонує зробити та сама Франція.

“Угорщина — це троянський кінь Китаю в Європейському Союзі”, — заявив The Wall Street Journall Жан-П’єр Кабестан, експерт з питань Китаю французького синктенку “Азійський центр”.

За підсумками візиту Сі Цзіньпіна Угорщина отримала статус “всепогодного всеохопного стратегічного партнера нової епохи”.

Такий статус означає, що Угорщина піднялася на третє місце в рейтингу партнерів Китаю, пише The Financial Times. 

Вищий статус мають лише дві держави: Росія (всеосяжне стратегічне партнерство координації нової ери) й Пакистан (всепогодне стратегічне партнерство).

“Визначення Угорщини всепогодним другом також означає, що Пекін розглядає Будапешт як учасника особистого проєкту Сі Цзіньпіна — керівництва розбудовою того, що він називає “глобальною спільнотою спільного майбутнього”, — констатувало видання. — Розгорнуте пояснення цієї концепції, опубліковане Державною радою Китаю, або кабінетом міністрів минулого року, поєднує заклики протистояти “гегемонії” США та відродженню “менталітету Холодної війни” з простішими, такими як створення зеленої та стійкої світової економіки”.

“Найважливіша вимога до всепогодного партнера — це лояльність до позицій Китаю в геополітичних питаннях”, — сказав FT високопоставлений китайський чиновник, який побажав залишитися неназваним.

Винагорода за таке партнерство — щедрі китайські інвестиції, сприятливі умови для торгівлі й дипломатична підтримка Пекіна та його сателітів. Вікторові Орбану, який має хронічні проблеми у стосунках із союзниками по ЄС і НАТО, усе це зайвим точно не буде.

Вітрини Китаю в Європі

У перспективі Угорщина й Сербія, за логікою їхнього старшого партнера, мали б стати зразком для інших європейських держав. Мовляв, співпраця з Китаєм вигідна, комфортна; партнер не лізе у внутрішні справи й не вказує на проблеми з демократією.

Наявність таких вітрин вкрай важлива для Пекіна, адже досі співпраця з Піднебесною часто оберталася для багатьох держав Глобального півдня суттєвими проблемами: Китай у рамках ініціативи “Один пояс, один шлях” втягував партнерів у масштабні інфраструктурні проєкти, для реалізації яких доводиться брати в нього ж кредити. Так у боргову залежність від Пекіна потрапили десятки держав.

Чи буде інакше з європейськими країнами? Оптимізм Віктора Орбана й Александара Вучича, ймовірно, базується саме на припущені, що красиві вітрини, які приносять зиск, ніхто трощити не буде. Утім що буде з обома не надто розвиненими й ресурсними проксі Пекіна в Європі, якщо (коли) Китай і США у своєму протистоянні вийдуть за межі торгових воєн?

Сергій МЕЛЬНИК, журналіст-міжнародник