Загадковий містер “Ш”

Миша, яка з’їла гору

Валентин Наливайченко, в. о. голови СБУ, повідомив на прес-конференції, що вже встановлено групу осіб, які, використовуючи рахунки донецького “Унікомбанку”, знімали з рахунків “Промінвестбанку” і виводили їх з України в офшорні зони з подальшою легалізацією. За словами Наливайченка, внаслідок перевірки порушено дві кримінальні справи за фактом легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. У рамках цих справ з’ясовано злочинний механізм розкрадання коштів, які “Промінвестбанк” мав спрямувати від кінця вересня до 10 жовтня на вчасну виплату пенсій і зарплат шахтарям і металургам.

Як зауважив керманич СБУ, зловмисники протягом року вивели за кордон близько 400 млн. гривень. Для прикриття вони масовано розповсюджували серед вкладників ПІБ неправдиві SMS, ламали банкомати у Донецьку та Запоріжжі, розміщували в донецьких маршрутних таксі відеороликів із неправдивою інформацією щодо “Промінвестбанку”, дублюючи їх оголошеннями у газетах. СБУ вже заблокувала рахунки, на яких розміщено 311 млн. гривень, призначених для виводу за кордон. Крім того, прокуратура Донецької області порушила дві кримінальні справи за фактами заволодіння чужим майном посадовими особами ТОВ “Петрол” і ТОВ “Донвуглезабезпечення”, які одержали кредити у ПІБ без наміру їхнього повернення на загальну суму 60 млн. гривень. Цікаво, правда, що згідно з Кримінальним кодексом злочин кваліфікується як замах на доведення до банкрутства, і покарання передбачає лише штраф у розмірі до 13,5 тис. гривень.

Тепер вже колишній голова правління “Промінвестбанку” Володимир Матвієнко в інтерв'ю газеті “Коммерсантъ-Украина” заявив, що про версію СБУ дізнався з газет. За його словами, внутрішній аудит наразі не може визначити, хто і коли виводив гроші. “У таких рейдерських операціях беруть участь посередники. Це фірми-одноденки, що зареєстровані на людей, які одержали паспорти в 2008 році. Вони нібито виступають керівниками приватних закордонних фондів, що готові купити банк”, — стверджує він. Володимир Матвієнко, за власним зізнанням, отримував пропозиції про продаж акцій за $300-800 млн. гривень від закордонних партнерів ще на початку року, однак через патріотичні мотиви відмовлявся це робити. Нині ж він стверджує про можливість приходу нового інвестора — потужного швейцарського банку.

Експерти не виключають, що у ситуації з ПІБ перетнулися інтереси двох груп. Одна хотіла провернути фокус з конвертом, інша — зробити Матвієнка більш зговірливим і змусити продати банк подешевше, знизивши його ліквідність. На певному етапі між ними було укладено пакт про співпрацю.

Місце людини в історії

З уст Валентина Наливайченка прозвучало одне прізвище, яке викликало шквал політичних емоцій. Згаданий “Унікомбанк” він пов’язав з членом парламентського комітету з питань фінансів та банківської діяльності, депутатом від БЮТ 38-річним донеччанином Олександром Шепелєвим. Генеральний директор “Унікомбанку” Нелля Шаповалова заявила, що звинувачення в махінаціях з боку СБУ вона сприйняла з подивом, жодних рахунків не було арештовано, банк працює у нормальному режимі, а Шепелєв ніколи не значився у власниках та засновниках банку.

Безпідставними назвав заяви Служби безпеки і сам Шепелєв. “Валентин Наливайченко говорить абсурдні речі і намагається приписати комусь володіння банком, яким володіє він сам, — передала слова депутата його прес-служба. — Ні для кого не секрет, що саме керівництво СБУ володіє мережею “дутих” банків, які використовує для відмивання коштів, отриманих у результаті махінацій з використанням свого службового становища”. Він подякував “за спробу подарувати йому власний банк”, відзначивши при цьому, що “Служба безпеки віднедавна не гидує будь-якими способами дискредитації народних депутатів від БЮТ”. Нардеп стверджує, що уже підготував позов про захист честі, гідності і ділової репутації, а також заявив, що “знахабнілому від власної безкарності Наливайченкові не зійде з рук чергова провокація”.

У зв’язку зі сказаним вище, ми спробували з’ясувати деякі моменти з трудової біографії депутата. Зробити це було доволі складно — сам Шепелєв, навіть попри наявність власної інтернет-сторінки, не вельми охоче ділиться інформацією про себе. За офіційними даними, до парламенту він, тимчасово безробітний і безпартійний, потрапив з крісла керівника благодійної організації “Ластівка”, де працював на громадських засадах. Якщо вірити чуткам, місце у прохідній частині списку кандидатів у депутати від БЮТ ще у 2006 році він забезпечив тим, що у скрутні для Юлії Тимошенко часи переховував у хаті своєї матері її чоловіка. Під час парламентської роботи не відзначився ані виступами, ані поданими законопроектами. Є членом 14 міжпарламентських груп, зокрема з Росією, США, Великою Британією, Німеччиною та Швейцарією. Відомо, що людина з таким іменем та прізвищем фігурувала як засновник у податкових звітностях донецьких ТОВ “Професійні спілки” та ТОВ “Сюрприз” (нині ліквідованих), а також ЗАТ “ДОРІС” — одного з найпотужніших інтернет-провайдерів міста. З’ясувалося, що подружжю Шепелєвих належать (або, принаймні, належали протягом тривалого часу) значні пакети акцій “Європейського банку раціонального фінансування” (ЄБРФ): 16,39% числилося за нардепом, 24,3% — за його дружиною Галиною. Під цією назвою фінансова установа працює з осені 2005 року, коли акціонери донецького банку “Донкредитінвест”, заснованого у 1993 році, вирішили перенести свій головний офіс до Києва. Станом на серпень цього року банк задекларував статутний фонд в 153 млн. гривень та прибуток 1,8 млн. Обслуговує він різні промислово-фінансові групи, у першу чергу — донецькі, незалежно від того, під чиїм партійним прапором ходять їхні представники.

Попри те, що ЄБРФ входить до групи невеликих банків, він відомий своїми клієнтами — великими коксохімічними, вугільними, машинобудівними підприємствами. Серед них — “Укрпідшипник”, підконтрольний регіоналам — братам Клюєвим (до корпорації близькі “Актив-Банк” і “Родовід Банк”) і Красногорівський вогнетривкий завод. Серед партнерів останнього — ДМК ім. Дзержинського й Алчевський меткомбінат, що входять до “Індустріального союзу Донбасу” (ІСД). Ще один партнер заводу — інвестиційна група “Альтера фінанс”, пов’язана з “АвтоКрАЗбанком” і банком “Європейський”. Ця інвестиційна група є власником частки в ТОВ “Капіталінвест” — компанії, яка контролює НТН — телеканал, близький до Едуард Прутніка, якому приписують також “Український Бізнес Банк”.

З ІСД у ЄБРФ стосунки особливо тісні. Наприклад, 23 квітня 2003 року корпорація одержала від НКРЄ ліцензію на щорічне постачання 1 млрд. кубометрів азійського газу за нерегульованим тарифом. Газ був відшкодуванням витрат ІСД на будівництво газопроводу узбецькою компанією “Узнафтобуд”, у якій донецькій корпорації належить контрольний пакет. Спочатку НКРЄ відмовила ІСД у ліцензії через відсутність банківських гарантій під реалізацію проекту. Проблему вирішили, коли ІСД надав договір із ЗАТ КБ “Донкредитінвест”, який відкрив на рік кредитну лінію з щомісячним траншем 12,5 млн. гривень. Активні операції через кореспондентські рахунки ЄБРФ здійснювали “Південкомбанк”, “Фінанси і кредит”, навіть киргизький “АзіяУніверсалБанк”, що опинився у 2006 році у центрі скандалу з відмивання грошей. Але особливо цікавим є зв’язок ЄБРФ ще з одним з його банків-кореспондентів. Про донецьке ТОВ “Банк Перспектива”, створене ще у грудні 2002 року з дуже невеликим (близько 16 млн. гривень) статутним фондом, активно заговорили 2006-го. У липні того року на колегії СБУ було повідомлено про схеми масового розкрадання коштів у банківській системі, причому найбільш резонансним стало слідство щодо викачування валюти за кордон через “Банк Перспектива” — з використанням комерційних структур, зареєстрованих на загублені паспорти.

Начальник першого управління Департаменту контррозвідувального захисту економіки СБУ Микола Синятовський заявив, що цей “банк використовували як інструмент, а посадові особи банківської установи, зловживаючи службовим становищем, приймали підроблені документи, не ідентифікувавши їх, як це передбачено в законі”. За різними оцінками, у тому числі донецької податкової міліції, було виведено до 1 млрд. доларів. Банк обвинувачення відкидав, підтверджуючи лише факт виведення валюти “групою осіб”, які “виводили капітал красиво — за законом, у якому є пробої”, як по-естетському оцінив фінансові махінації тодішній голова спостережної ради “Банку Перспектива” Сергій Гончаров. За місяць до цього заступник Генпрокурора Тетяна Корнякова в одному з інтерв’ю заявила, що “прокуратура Донецької області розслідує справу стосовно ТОВ “Банк Перспектива” — там мова йде саме про відмивання грошей. Через рахунки цього банку за кордон виводилися мільйонні суми — під виглядом повернення неіснуючих іноземних інвестицій”.

У листопаді 2006 року збори учасників ТОВ “Банк Перспектива” прийняли рішення про перейменування в ТОВ “Універсальний комерційний банк” (скорочена назва “Унікомбанк”). У 2007 році свої частки продали Сергій Гончаров та Євдокія Беззубко, і, згідно з фінансовим звітом, статутний капітал розподілився таким чином: ТОВ „Реола” — 23,43%, ЗАТ СК “Гарант Престиж” — 21,92%, ТОВ „Рута-Пром” — 9,99%, ТОВ “Консалтинг Інвест Груп” — 9,34%, ТОВ “Ланзар” — 9,45%, ТОВ “Інтер Трейд Марк” — 9,16%. Ще 16,71% належить Сергію Смиченку, який є керівником відділу по роботі з філіями та розвитку регіональної мережі банку (загалом у банку дві філії знаходяться у Донецьку, та по одній — у Харкові та Хмельницькому). Усі засновники (навіть Сергій Смиченко — через своє приватне підприємство “Донелітпром”) тримають розрахункові рахунки в ЄБРФ. Станом на серпень цього року, “Унікомбанк” інформував про статутний капітал в 60 млн. гривень та чистий прибуток 1,87 млн.

Канадськопідданий

Але повернемося до подій 2006 року. Розслідування справи “Перспективи” припало на друге пришестя прем’єра Януковича. Тоді ж розгорівся ще один скандал, пов’язаний з викраденням та убивством полковника УБОЗ Романа Єрохіна. 11 серпня міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив про його викрадання. За словами міністра, полковник працював в УБОЗ Донецької області і займався виявленням центрів конвертацій. Його було переведено до Києва в лютому 2006 року — за твердженням Луценка, після того, як над ним нависла загроза у зв'язку з розслідуванням ряду справ про “конверти”. Через десять днів в одному з районів Київської області було знайдене тіло Єрохіна. У ході слідства було з’ясовано, що 26 липня нападники тричі вистрілили в полковника, коли той виходив з автомобіля біля свого помешкання, ще живого завантажили у багажник своєї автівки вивезли у Ворзель під Києвом. Там випустили ще п’ять куль та закопали труп.

Нападників заарештували доволі швидко. Зокрема, наприкінці місяця у Тернополі взяли Вадима Кліковського — земляка загиблого, заступника начальника Ірпінського райвідділу міліції. Під час затримання той намагався покінчити життя самогубство. Є інформація, що саме Кліковський отримав $50 тисяч за виконану роботу. У жовтні у Тулі російські правоохоронці затримали Сергія Біду, працівника податкової міліції Києва, який стріляв у Єрохіна. У січні його екстрадували в Україну. Ще наприкінці 2006 року перший заступник міністра внутрішніх справ Ігор Білозуб заявляв про передачу справи у суд. Він стверджував: “Трьох колишніх працівників міліції і двох таксистів нині обвинувачують в убивстві співробітника правоохоронних органів, пов'язаному з його професійною діяльністю. Зараз обвинувачувані знайомляться зі справою, після чого, уже цього року, вона буде передана в суд”.

Минає два роки — а про вердикт суду нічого не чутно. Як і про результати розслідування щодо причетності до цього випадку депутатів Верховної Ради, які за словами Луценка, представляли різні політичні табори. Завдяки витоку інформації з МВС стало відомо, що міністр мав на увазі члена Партії регіонів Валерію Макуху, яку з Кліковським пов’язували більш, ніж дружні стосунки, та (цитата Луценка) “серйозного бізнесмена з Донецька, а нині депутата Ш.” — Олександра Шепелєва. Депутат закиди відкидав, демонструючи при цьому датовану 28 жовтня 2008 року офіційну відповідь з МВС за підписом Луценка на депутатське звернення, у якій зокрема говориться: “Відповідно до результатів перевірки повідомляємо, що відносно Вас будь-які оперативно-розшукові заходи органами та підрозділами внутрішніх справ не проводяться. Згідно з обліками МВС України, оперативно-розшукова справа відносно Вас не заводилася і жодного оперативно-розшукового заходу не здійснювалося”.

Під час розслідування озвучувалися найнесподіваніші версії. Зокрема мовилося, що Єрохін поплатився життям за роботу над справою щодо відмивання 2,5 млрд. гривень, півтора з яких було виведено за кордон. При цьому лунали закиди, що сам міліціонер не стільки розслідував злочин, скільки сам “зливав” інформацію про хід слідства, за що йому платили. Кулі ж він отримав за невиконання зобов’язань. Заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що перед убивством полковника на його рахунки було перераховано 1,5 мільйона доларів. “Кримінальна справа з конвертації, навколо якої велася ця боротьба, дивним образом зникла, пропала без вісти разом з Єрохіним. Ця сума була переведена в готівку або вивезена за кордон. Ця справа пропала... У цей період на рахунки Єрохіна і його родини надійшло близько 1,5 мільйона доларів. Частину цих грошей Єрохін зняв. Причому суми чималі — 100, 150 тисяч доларів. Куди ці гроші знімалися, для кого — ми зараз з'ясовуємо. Ми зіштовхнулися із серйозним опором слідству з боку МВС”, — стверджував Кузьмін. Він відзначив, що існує розписка про те, що цю справу нібито одержав Єрохін, однак відповідно до експертизи на розписці підпис не полковника, а сам документ підроблений.

Розслідування справи Єрохіна Генпрокуратурою обернулося проти Луценка обвинуваченням в корупції та голосуванням у парламенті про відставку. Але навіть у день, коли вирішувалася доля міністра, той у своєму інтерв’ю знову згадував депутата — не називаючи прізвища, але вказавши, що у того є канадський паспорт. “Одна з робочих версій слідства МВС розглядає можливість причетності до убивства Єрохіна, як замовника, одного з народних депутатів... У нас на руках є документи про те, що один з депутатів фракції БЮТ має громадянство Канади з 2004 року. У нас є анкета цього депутата, де ним власноручно написано “I am a Canadian citizen”, та стоїть його підпис, завірений нотаріусом”. Щодо появи грошей на рахунку Єрохіна, Юрій Луценко заявив: “Я не можу сказати, звідкіля взялися ці гроші. За моїми даними, там немає такої суми, хоча сума там значна. За чутками, це можуть бути гроші родини — у нього двоюрідна сестра живе в Америці, дружина займалася якимсь бізнесом, хоча, за моїми даними, цей бізнес не був великим. Чи був Єрохін героєм, чи ні — слідство покаже. Але питання не в цьому. Питання в тім, хто убив полковника міліції. Я ще не маю остаточного судження ні про причину його убивства, ні про джерело походження цих грошей”.

Пілот її величності

Прізвище Шепелєва та назви структур, які пов’язують з ним, звучали і цього року. Увечері 27 лютого у Дніпропетровську спрацював вибуховий пристрій під ногами голови спостережної ради місцевого “Фінансового Союз Банку” (ФСБ) Дмитра Фоменка, коли той сідав у свій автомобіль. З численними пораненнями його доправили у лікарню. У Бабушкінському райвідділу міліції Дніпропетровська порушили кримінальну справу за ст. 296 ч.4 Кримінального кодексу (“хуліганство”), яку згодом перекваліфікували на статтю про замах на навмисне убивство. Через два тижні після інциденту банкір поспілкувався з журналістами, які оприлюднили його припущення, що замах був спричинений відмовою Олександру Шепелєву у сприянні об’єднання ФСБ з донецьким “Унікомбанком”. “Це була пропозиція економічно об’єднати діяльність декількох банків, і щоб депутат сам погоджував з силовими структурами будь-які питання. Те, що раніше називалося “кришуванням”. При цьому ми повинні були “відстібувати” якісь ресурси, щоб він накрив нас парасолькою безпеки”, — цитували ЗМІ слова Фоменка.

Однак через місяць Фоменко знову зібрав газетярів, щоб спростувати свої попередні заяви: “Хочу зауважити, що журналісти, які висвітлювали мою недавню прес-конференцію, абсолютно неправильно тлумачили сказане мною про народного депутата від БЮТ Олександра Шепелєва. Насправді я говорив про те, що Олександр Олександрович Шепелєв підписував депутатські запити, у яких пропонував правоохоронним органам перевірити діяльність декількох банківських установ, у тому числі і ФСБ. Пан Шепелєв, будучи членом комітету Верховної Ради з фінансів та банківської діяльності, має повне право для цього. Особисто в мене до нього немає жодної претензії. Те, що трапилося — це прикре і неприємне непорозуміння”.

У жовтні Оксана Білозір, член партії “Єдиний центр”, оприлюднила інформацію щодо авіапоїздок Юлії Тимошенко. Попри те, що сама прем’єр заперечувала факт закордонних подорожей під час серпневої відпустки за власний рахунок, Білозір навела дані, отримані на її запит у Служби безпеки України. Зокрема, СБУ встановила факт здійснення прем’єр-міністром чартерного перельоту до Відня у розпал грузино-російського конфлікту. “За даними комунального підприємства “Міжнародний аеропорт Київ (Жуляни)” та ТОВ “АХК “Авіахендлінг” 6 серпня 2008 року на рейс D-CHEF за маршрутом Київ-Відень, обслуговувалася громадянка України Тимошенко Ю. В. За інформацією Державної прикордонної служби України, зазначена особа того ж дня перетинала державний кордон України у пункті пропуску “Жуляни”, — йдеться в листі СБУ до Білозір.

Цей же D-CHEF здійснював рейси 7 серпня за маршрутом Генуя-Київ, 8 серпня — Київ-Верона, 11 серпня — Верона-Київ, 12 серпня — Київ-Сімферополь-Москва (Внуково)-Київ. Заявку на виконання польоту подавала компанія “Челендж Аеро”. Замовником перерахованих Білозір авіарейсів виступила “одна швейцарська компанія”. Послугами “Челендж Аеро” Тимошенко користується доволі часто. Навіть після суперечки з Президентом за літак вона вирушила на перемовини з Путіним літаком Cessna цієї авіакомпанії.

Засновником компанії-авіаперевізника свого часу був банк “Донкредитінвест”. З часом його частка перейшла фірмі Business Aviation Holding AG, зареєстрованій за адресою Скалетташтрассе, 102, м. Хур (Швейцарія). За цією ж швейцарською адресою сидять засновники інвестиційно-фінансової компанії “Європейські інвестиції”, яка у Києві ділить офіс з ЄБРФ. А за київською адресою вул. Володимирська, 18\2, кв. 29 сидять ще кілька десятків фірм, переважно будівельного профілю, засновники багатьох з яких прописані в офшорах. Найімовірніше, що найближчим часом українські спецслужби серйозно зацікавляться тим, чи має дотичність до них Олександр Шепелєв.

Василь ВАСЮТИН