Сергій Пашинський: У Путіна на столі бачили готовий план анексії України. Ще у травні минулого року

До цього він також перебував у епіцентрі подій, декілька років працюючи заступником Олександра Турчинова у штабі партії “Батьківщина” та Майдану.

Пашинський погодився на велике інтерв'ю, де поділився залаштунковую інформацією про події останніх місяців, а часом і років. Зустріч він призначає в себе вдома — за словами депутата, він хоче розвіяти міфи про свій будинок, оскільки знає про заплановану Сергієм Льовочкіним атаку проти нього.

- Чому ви запросили мене до себе додому, а не в офіс?

— Останні три місяці я став об’єктом таких собі дешевих піар-атак. Цілий телеканал “Інтер”, купа друкованих ЗМІ пробують  мене шельмувати, приїхали якісь люди, пробували прорватись до мене в дім. На питання про запрошення вони почали розказувати про якусь публічність. Ви можете самі подивитися — площа моєї ділянки становить приблизно 1,4 гектара. Ми купили цю ділянку в селі в 2006 році. Будинок десь 800 метрів.

- Де ви взяли гроші на спосіб життя, який ви ведете?

— Я з 1990-го року займався бізнесом. Люди мого віку пам’ятають, що одночасно у всьому Радянському Союзі пропали шоколадні цукерки. Я  був одним із перших імпортерів. Ми зробили перший в Україні кетчуп разом зі шведами, потім розділилися, і компанія “South Food” трансформувалася в “Чумак”. Компанія, яку я очолював в 1990-х, була найбільшим імпортером, а потім експортером сільгосппродукції.

- Правда, що ваш бізнес кришувала група Медведчука-Суркіса? І завдяки ним ви піднялися?

— Я співпрацював до 1994 року з компанією “Славутич”, вони займалися нафтопродуктами, я займався сільським господарством. Хто пам’ятає початок 90-х років, поле для бізнесу було досить маленьким у Києві.

- А Медведчук був якось пов'язаний із спецслужбами? Що ви знаєте з вашого спілкування?

— Я не бачив Медведчука рівно 20 років. Але що тоді ще мене вразило? Я тоді був дуже молодою людиною. Звичайно, Медведчук — це холодний, аналітичний, глибокий розум. Він справляв враження… Я розумію, чому він зробив таку кар’єру.

Я для себе в Україні розділяю два типи бізнесменів: які живуть за рахунок створення доданої вартості  і які від держави за безцінь мільярдні активи і паразитують на цих активах, справно ділячись з політичними елітами, які при владі. Тому бізнесмен Порошенко, Бахматюк, Косюк мені набагато ближчі по духу, тому що ці люди не отримали “Дніпроенерго” за безцінь, “Криворіжсталь” за безцінь.

- Ближчі, ніж хто...?

— Ніж той же Фірташ, Льовочкін, Ахметов, які з'явилися як паразити на всіх цих схемах. Приклад “Криворіжсталі”, який зробила Тимошенко в 2005 році, треба не забути, систематизувати цей досвід і реалізувати його. Оця приватизація Януковича останнього розливу, коли “Дніпроенерго” було продано за 100 мільйонів доларів, коли вся теплова генерація зараз належить одній людині, коли під це робляться тарифи — виходить, ми з вами є спонсорами конкретного бізнесмена, який народив Януковича.

- А ви як бізнесмен або політик заносили гроші політикам?

— Ні, я не заносив.

- Тобто всі заносили, а ви уникли цього?

— Як бізнесмен політикам ні разу не заносив. Хто пам’ятає початок 1990-х, був хаос, і якщо й давали хабарі, то на рівні якихось там проблем із митницею чи якихось побутових речей. Я не купував своє депутатське місце.

- Скільки максимум грошей в готівці ви тримали в руках?

— Дай боже пам'яті, 300-350 тисяч доларів тримав. Це був 1993 рік. Ми заплатили за якийсь товар передоплату в Москву. Нам довго не поставляли, ішли телефонні переговори, а потім мені передзвонила моя приймальня й говорять: “Там якийсь хлопець приїхав з Москви”. “Ну, хай заходить”. Хлопець прийшов, поставив сумку. “Це що?”. “Це ми вам повернули вашу передоплату”. Я, чесно кажучи, був шокований такими двома аспектами. Там була сума, по-моєму, 350 тисяч доларів.

- А в політиці? Я чув, що ви були тим, хто збирав гроші для політичної сили “Батьківщина” з різних людей.

— Це неправда, абсолютно. Всі наші політичні сили мають декілька форм фінансування. Це і якісь великі олігархічні спонсори, це і бізнесмени середньої руки. Організація фінансування партії — я цим питанням не займався.

- Тоді переходимо до наступного блоку. Коли посадили Тимошенко, на тих подіях ви піднялися в ієрархії “Батьківщини”, стали заступником Турчинова. І тоді ж пішли розмови, що ви і Турчинов почали “зливати” партію під Яценюка...

— Це єресь з першого до останнього слова. Коли Янукович заарештував Юлію Володимирівну, не тільки партія, а все суспільство було дезорієнтовано. Треба було комусь іти вперед, комусь треба було взяти мікрофон, стати на трибуну і сказати “Зека геть”.

- Тимошенко вас уповноважувала?

— Ну звичайно, всі кадрові питання погоджувалися з Тимошенко. Ідея об'єднання на вибори 2012 року нашої політичної сили і “Фронту змін” належала Юлії Володимирівні, яку Турчинов і я просто реалізовували на технічному рівні. У той момент мені подзвонила одна з найбільш відомих журналісток і почала мене переконувати в тому, що наше об'єднання з Яценюком — це неправильно. Я поставив шановній журналістці одне питання: “Скажіть, будь ласка, наше об'єднання з Яценюком Януковича посилить чи послабить?”. Вона говорить: “Послабить, але…”. Я кажу: “А от “але” мене вже менше цікавить”.

Ваше видання також часто публікувало листи Юлії Володимирівни, де вона давала ті чи інші концепції, які ми просто реалізовували.

- Наприклад, послання, які стосувалися об'єднання з Яценюком, приховувалися.

— Чиста брехня. У Юлії Володимирівни було декілька каналів комунікації. Це її дочка, це Андрій Кожем'якін, це Сергій Власенко. Турчинов раз на три місяці бував у неї. Тобто були можливості комунікації. Були жахливі випадки, наприклад, коли її побили, коли її ховали, але це були короткі періоди.

- Коли Тимошенко посадили, були люди у владі чи в Партії регіонів, які вам допомагали?

— Ні. Були конкретні фізичні особи в правоохоронній системі, але це не були люди системи. Наприклад, ми максимально пробували якось налагодити побут Юлії Володимирівни. У неї була проблема з вікнами в камері. Ми вийшли на тюремну адміністрацію і сказали, що ми хочемо допомогти. Вони сказали: “Нема питань”. Ми тоді засклили, поміняли вікна по двом поверхам в Лук'янівському СІЗО. Мені дуже хотілося зробити їй приємне. Ми думали, що вона Новий рік зустріне в СІЗО. І для того, щоб вона отримала ялинку, ми звезли 30 ялинок.

- Ніхто не допомагав — ні Клюєв, ні Льовочкін, ні Іванющенко?

— Ні. Ці люди в приватних розмовах зараз, наскільки мені відомо, розказують, що вони десь щось допомагали. Не знаю, яку допомогу вони надавали, але Юлію Володимирівну звільнили тільки тоді, коли ми перемогли Януковича.

Я знаю всіх людей, хто нам допомагав реально. Були декілька слідчих Генеральної прокуратури. Були в пенітенціарній системі люди, які пробували допомагали. Але я б не сказав, що соратники Януковича якось допомагали, хоча деякі люди розказують, що вони завжди були проти її ув’язнення.

- Хто це розказує?

— Я не спілкуюся з Рінатом Ахметовим, я не спілкуюся з Юрієм Іванющенком. Але, за моєю інформацією, вони розказують, що вони завжди були проти. Але, коли хтось був проти, то він виходив на телеекрани і говорив, що він проти. Якісь інтрижки, можливо, й були, але це не впливало на загальну ситуацію.

- Коли стояв Майдан великий, то Ахметов, який володів “Київенерго”, не відключав Майдан.  Якби була політична воля, він міг би відключити.

— Ми оплачували всі рахунки. Якби була політична воля, то можна було б напалмом залити Майдан.

- Існує думка, що політики здали Майдан 21 лютого, підписавши з Януковичем угоду про продовження його повноважень до кінця року.

— Зараз дуже просто давати оцінки. Я був тією людиною, яка ввечері 17 лютого з моїми соратниками брала карту Києва і планувала мирну ходу. Ми розуміли, що ситуація дуже напружена. Ми не знали, чим це закінчиться. І 18 лютого я був на чолі однієї з колон. Я був там, де все це почалося. Це почалося на розі Шовковичної та Інститутської. Вже настільки це протистояння було заряджене, що пішло криваве протистояння, де наші хлопці і ми були з голими руками, якщо не рахувати якихось щитів, палиць, бейсбольних біт, а з того боку були вінчестери, картеч, світлошумові гранати з осколками.

Я досі не хочу навіть згадувати, у себе в пам'яті заблокував ці кадри, ріг Кріпосного, Інститутської, що там робилося, Маріїнський парк. Ми 18-го ввечері зібралися, Турчинов зібрав командирів сотень. І коли нам сотні “Самооборони” почали доповідати втрати, це було дуже важко — все це слухати: скільки поранених, скільки загиблих. І так просто говорити “політики здали Майдан”, “політики не здали Майдан”, “політики здали Крим”…

Це людські життя. І завдання політиків, опозиції було перемогти Януковича, не заливши це кров’ю. Звичайно, можна було використовувати патріотичний підйом, посилати людей на смерть. Дуже легко в Фейсбуці закликати всіх взяти зброю. І дуже важко йти з цими людьми, коли на твоїх очах гине 22-річний хлопець.

- Ви ж не будете заперечувати, що політики були б раді, якби Майдан згорнувся в грудні, в січні.

— Мені навіть дивно чути це питання. Ви ж начебто були на Майдані й бачили, як все це відбувалося.

- Політики були в розпачі: люди від них вимагають результату, вони на віче обіцяють, але не можуть його досягти. Якби не розгін 10 грудня, можливо, Майдан би захлинувся і не отримав друге дихання.

— Після 20 грудня, а особливо після Нового року на Майдані була катастрофічна ситуація. Для того, щоб тримали від барикади по периметрам, треба було мінімум 3 тисячі людей. У нас був один день, коли було 1 400 осіб. Був такий період, коли ми взагалі втратили Майдан. Ну що таке розігнати тисячу людей? Навіть без застосування вогнепальної зброї. І тоді було прийнято рішення максимально мобілізувати наших партійних активістів, щоб втримати Майдан. І ми просто тримали Майдан майже місяць виключно на партійних активістах “Батьківщини” та “Свободи”.

- Мені здавалося, що був момент, коли політики були готові, щоб Янукович, наприклад, відставив уряд Азарова, а політики б згорнули Майдан.

— Це ж революція, там чого тільки не було — і мужність, і зрада, і героїзм. Взагалі, є два шляхи розвитку — революційний і еволюційний. І повірте мені як людині, яка має безпосереднє відношення до революційного шляху розвитку нашої держави — я впевнений, що треба робити все можливе і неможливе, щоб держава розвивалися еволюційно. Тільки еволюційні зміни більш фундаментальні. Тому що будь-які революційні зміни можуть наштовхнутись на контрреволюційні зміни.

Французькі журналісти Le Monde брали у мене інтерв’ю. І вони говорять: “Чому ви не займаєтесь люстрацією активно?”. Кажу: “Знаєте, я знаю тільки два приклади масової люстрації — під час Великої французької революції, 1789-1794, коли люстрували за допомогою гільйотини. Так от, після тої люстрації Францію трусило 80 років. Знаю інший приклад люстрації, коли в кінці 1917 року товариш Ленін і товариш Троцький люстрували за допомогою пістолета “Наган” та “Маузер”. Так уже 100 років пройшло, а нас досі ще трусить”.

Так і тут. Чи підтримав би я 25 січня якийсь мирний компроміс? Так, підтримував. Тому що я розумів, що всі інші сценарії приведуть до кривавої розв'язки.

- Ви кажете, що на Майдані були зради. Хто був зрадником?

— Ну, це деталі… Я не хочу своїм інтерв’ю далі розхитувати суспільство. Наприклад, була ситуація 18 лютого, коли ми зібрали сотників, почали робити перекличку, і ми дізналися, що декілька людей, скажімо так, склали з себе повноваження. Потім вони, до речі, з'явилися. Мене особисто все життя хвилювало, чи я боягуз, чи я мужня людина. Після подій Майдану і цих півроку, я отримав відповіді на свої питання. Я одночасно є і боягузом, і мужньою людиною.

Були випадки, коли декілька разів Янукович хотів вводити військовий стан і застосовувати вогнепальну зброю. Ми про це знали. І в ці випадки хтось приїжджав на Майдан, а хтось говорив, що “ми повинні себе зберегти для української держави”, і покидали Майдан. Але якщо ви хочете, щоб я назвав прізвище когось, хто втік з Майдану, я не буду цього робити.

- Повертаємося до початку Майдану. 1 грудня, заворушення на Банковій. Хто були ці люди — провокатори чи обурені громадяни? До речі, це був початок сходження Порошенка.

— Світом управляють не гроші, світом управляють ідеї та телебачення. 1 грудня відбулася наступна ситуація. Ми розуміли, що повинні підняти протест на якийсь інший рівень, тому що на вулиці вийшли сотні тисяч людей, і не маємо права піти з Майдану.

Там була ціла детективна історія, як ми озвучку всю ніч ховали. Депутати “Батьківщини” в цих бусиках всю ніч спали, щоб міліція їх не вилучила. І потім зранку ми на цих бусиках вийшли на вулицю Хрещатик. І коли ми побачили, скільки нас вийшло, ми зрозуміли, що потрібні будуть активні дії. І було прийнято рішення зайти в Будинок профспілок.

Був такий цікавий факт: щоб підійти до Будинку профспілок, а там було багато людей. А ми знали, що йшли захоплювати — там було табло, нам треба було звук і все інше. І ми розуміли, що ми оцей Рубікон зараз перейдемо. Підходимо, а там стовпчик вмурований. Я цей стовпчик вивалив. На мене накинулись, пам’ятаю, люди, говорять: “Не можна, це провокація”. Ми так щиро розсміялися. Зайшли в Будинок профспілок, а він величезний, шукали апаратну, шукали, як запустити табло, а в цей час почалися ті події на Банковій. Мені важко сказати, що це було. Роль Корчинського всі знають. Чи провокатор Дзиндзя? Думаю, що ні. Думаю, що там було все разом. Я пробував говорити з тими хлопчиками, які штурмували — вибачте мене, вони були неадекватні.

Що мене насторожило? Коли ми перший раз вибудували лінію і реально їх стримали, то ззаду на нас накинувся “Беркут” і почав бити депутатів, Олексію Кайді голову пробили. Це ж “Беркут” пробив, причому свідомо. Хтось із влади хотів залишити ці інструментарії вуличного протесту для досягнення якоїсь своєї цілі.

В чому наша трагедія? Правління Януковича було абсолютно закритим, і ми тільки по якихось фрагментах можемо бачити, хто, куди і як направляв процес: Клюєв хотів підставити Льовочкіна, Льовочкін — Клюєва, хтось воював з Фірташем. Але ж це була війна в приймальні Януковича. От побиття студентів...

- Як ви думаєте, хто за це відповідає?

— З того, що я тепер розумію, з того, хто втік, а хто лишився в Україні, то моя версія — що це вертикаль була та, яку контролював Клюєв. Тому що Попов залишився і ходить на допити. А Сівкович поїхав. Причому коли ми прийшли до влади, то чітко заявили, що не будемо проводити полювання на відьом. Попов нам повірив і зараз на свободі. Льовочкін зараз тут ходить, нас повчає, як жити. Значить, він впевнений, що в нас нема доказів, що це він організовував. Льовочкінський Кравець дає інтерв’ю “Українській правді” і розказує нам, як треба боротися з корупцією. Тобто ці люди не бояться, що ми їх звинуватимо в побитті.

- Коли ви зайшли в адміністрацію президента,  там не було жодних архівних даних?

— Та там було девственно чисто, взагалі! Я коли зайшов у кабінет голови адміністрації, там взагалі нічого не було, навіть комп’ютера. Забули тільки холодильник, так потім через два дні клоуни приїхали, представилися охороною Клюєва і пробували сперти цей холодильник.

- Що ви з'ясували, хто давав вказівку на розстріл Майдану?

— Я думаю, що дуже скоро ця кримінальна справа буде в  суді, ви зможете з нею ознайомитися. Там допитані тисячі людей, і я в тому числі. З самого початку, коли почалось протистояння, “Беркут” був озброєний кийками, а ми взагалі не були озброєні.

 ”Беркут” застосовував кийки і щити. Ми почали робити аналоги кийків і щитів, замовили 5 тисяч щитів на підприємстві під Києвом, що спеціалізується на алюмінієвих конструкціях. Потім нами були скуплені всі бейсбольні бити та всі держаки для лопат.

Потім їм видали штатну зброю, вінчестери, помпові рушниці. У них по штату для розгону мирних демонстрацій були набої з пластиковими наповнювачами. Але в цей же вінчестер можна було загнати страшний набій — така латунна штука, щоб зупиняти машини під час руху: ти нею стріляєш у двигун, і вона зупиняється. Потім хтось приніс пачку набоїв для цього вінчестера картеч — і оце були перші три смерті на Інститутській, коли вбили Нігояна. Коли пішли коктейлі Молотова, у кожного з “беркутівців” у кишені лежали 10 набоїв, оця велика картеч проти кабана, яка вбиває людину. Багато людей вбито 18 лютого не з автомата Калашникова, а картеччю і оцими латунними набоями для зупинки машин.

Ви пам’ятаєте, як обробляли “Беркут”, їх зомбували, платили колосальні гроші. Наскільки я пам’ятаю, розцінки були дико великі — від 50 доларів на день, коли вони нічого не робили, до 150-200 доларів на день, коли вони йшли “мочити”. Це ж три місяці тривало. Потім, коли пішли коктейлі Молотова, хтось “розумний” в них придумав світлошумову гранату обв’язувати металевими елементами. Перша смерть у Маріїнському парку 18 лютого була якраз від цієї світло шумової гранати, коли осколок вскрив людині горло.

18 лютого вже був шал кривавий. Я був на Липській, коли підпалили офіс Партії регіонів. І вже було зрозуміло, що зараз почне потоком литися кров. І мене попросили зупинити, тому що Янукович погодився на переговори. І тоді я вже зрозумів одну цікаву річ, яку хочу, щоб ви зафіксували. Я знайшов керівника “Беркуту” на Липській, говорю: “Давай розведемо людей”. Він погодився. Ми худо-бідно наших активістів вивели до Інститутської. Але інша проблема: командир “Беркуту” вже не міг керувати “Беркутом. Я на свої очі бачу, що вони його не слухають. Один мені в обличчя ткнув цією помповою рушницею: “Зараз я тебе застрелю”. “Ну давай, стріляй”.

До чого я все це веду? Що коли величезні маси людей тривалий час знаходяться в такому кривавому протистоянні, то воно не може закінчитись позитивно.

У нашого населення на руках більше мільйона одиниць мисливської зброї. Російське телебачення два місяці крутило відео про так звану снайперську гвинтівку. Я розповім, як це все було...

- Вам закидають, що ви вивозили снайпера.

— Не дивіться російське телебачення і канал “112”. Це було 18 лютого, ріг Кріпосного провулку і початок Кловського узвозу. Уже були вбиті й поранені, нас відігнали, причому з застосуванням отих засобів, про які я вам розказував. І тут в 40 метрах від мене бачу — хтось, щось, кудись... Виявляється, якийсь хлопець на “Хонді” хотів протаранити “Беркут”. Я підійшов. Коли я підходив, відкрили багажник, і в багажнику побачили мисливський карабін. Все це знімав канал “112”. Я підійшов: “Хто, що?”. “От зупинили людину, у неї в багажнику мисливський карабін”. Ну, я відкрив багажник, подивився, питаю: “Хто такий?”. А він наш активіст. Я говорю: “Дозвіл на зброю є?” “Є”. “Ну добре”. “Це снайпер, який нас вбивав”. Я кажу: “Почекайте. Хто бачив, кого він вбивав?”. Ну, я зрозумів, що відбулося. А люди були дуже наелектризовані. Тобто його могли там порвати на шматки. Я сів до нього в машину, вивіз його буквально за 200 метрів, записав його координати, перевірив те, що він сказав. Він киянин. До речі, його допитувала Генпрокуратура. З цього карабіна зробили відстріли. Там питань немає.

Інтрига в іншому. 80% вбитих — це тими автоматами Калашникова, які їм привезли зранку вже після того, як почалася стрілянина. І конкретно один міліціонер, наскільки я пам’ятаю, вбив 8 людей. Він пояснює це так, що поранили його товариша, інший товариш поліз його витягувати, його теж вбили, і тоді він взяв автомат і почав косити всіх підряд у стані афекту.  Чи вірю я в цю історію? Знаєте, вірю.

- З чого вбивали міліцію?

— З дробовиків, з пістолетів Макарова, з карабінів. У Внутрішніх військ, наприклад, не було вогнепальної зброї. І коли почалася перестрілка, то вони просто стали вимагати, щоб їх відвели. 20-го о 10:45 ранку мені приходить смс-ка з телефоном, що мене розшукує командир снайперської групи одного з наших спецпідрозділів. У мене щелепа падає. Ну, уявляєте?! Я набираю. Представляється, підполковник такий-то, командир снайперської групи. Я кажу: “Чим можу допомогти?”. І він мені говорить наступне: “Сергій Володимирович, у мене є команда від керівництва поступити у ваше розпорядження, щоб ви мені забезпечили можливість висування навколо готелю “Україна” для знешкодження снайпера”. Я абсолютно шокований, говорю: “Ну добре”. Я з пів на десяту був на Інститутській з цього боку, ще тіла не вистигли. А тут мені снайперська група дзвонить!

Я беру Парубія, беру Сенченка, ми призначаємо зустріч навпроти Нацбанку в дворику. Приїжджають два “Фольксвагени”, сидять конкретні хлопці зі снайперськими гвинтівками.

- І яка була їх задача?

— Знешкодити снайпера в готелі “Україна” разом з нами.

- А хто дав їм команду?

— Я так і не знаю. Дуже хотілось би запитати, хто дав таку команду. Вони не сказали. Вони сказали: “Керівництво нам дало команду поступити у ваше розпорядження”. Тоді ходили чутки, що стріляють саме з готелю “Україна” стріляють. Хоча стріляли, скоріш за все, не звідти. Приїхали ці хлопці, виставили по точках. Потім ми прийшли до висновку, що нема там снайпера в “Україні”. О 13-13:30 вони поїхали.

Починаючи з 13:30 мені з інтервалами в 5 хвилин пішли наступні дзвінки. Умовно кажучи: “Командир “Беркуту” Дніпропетровська, знаходжусь там-то й там-то. Керівництво сказало забезпечити нашу передислокацію на місця базування”. Ну, я подзвонив Турчинову, всіх поінформував. Тобто хтось — а  це могли бути дві людини, Янукович або Захарченко — дав команду всім командирам домовлятися, щоб ми їм забезпечили безпечний вихід за межі Києва.

А о 16:40 подзвонив (не пам’ятаю прізвища) полковник такий-то, командир донецького “Беркуту”: “Ми в Межигір'ї. Будь ласка, забезпечте нашу евакуацію”, я зрозумів, що Януковича вже в Україні немає, що він втік.

- А хто з депутатів Януковича поводився найбільш порядно?

— Багато хто пробував поводитись порядно, були готові до компромісів. Але вони боялися Януковича. Пам’ятаєте ту зустріч, коли Янукович приїхав в парламент та їх переламав. Я знаю деякі факти. Пам'ятаєте, коли нас в залі сиділо 204 чоловіки, і була інтрига, буде 226 чи не буде. Я знаю, що Янукович особисто дзвонив Андрію Деркачу. Я знаю, що 5 депутатів, які там сиділи, просто відключили телефони, тому що вони розуміли, що він буде їм дзвонити. Інших 5 не приїхали, але вони свої картки для голосування віддали.

Той же Шуфрич, до нього можна по-різному ставитися, але він пробував, щоб цей перший розгін барикади з Кріпосного якось пом’якшити, навіть отримав від “Беркуту” по голові теж. Такі були моменти. Багато чого було. Була Богословська, яка прийшла на Майдан.

- Як її сприйняли всередині?

— Знаєте, це була класична ситуація, як Черчілль сказав про Гітлера: “Я готовий з сатаною заключити контракт, тільки щоб він воював з Гітлером”.

- Хто з олігархів підтримував Майдан?

— Знаєте, багато олігархів підтримували Майдан фінансово.  Є питання етики і є питання тих знань, які я отримав, використовуючи своє службове становище.

Думаю, що була підтримка і Коломойського, я точно знаю про інформаційну підтримку того ж каналу “Інтер”. Підтримував той же Микола Мартиненко, той же Андрій Іванчук. Але 90% підтримки Майдану фінансової — це було на політичних силах, на “УДАРі”, “Свободі” й “Батьківщині”. Бюджет був дуже великий, але це Кубів краще пам’ятає. Був один день, коли ми виготовили 119 тисяч порцій, щоб нагодувати людей.

Було три основні статті витрат — це “Самооборона”, це сцена, це харчування, і це комунальні витрати на Будинок профспілок і на Жовтневий палац. Дрова возили волонтери, ми купували. Постійна проблема — тисячі одіял, тисячі карематів і таке інше.

Я думаю, що на день Майдан обходився від 50 до 100 тисяч доларів. Із них були дні, коли 60%, навіть 70%, особливо в перший час — це були пожертви. Були дні, коли, навпаки, пожертви були, умовно кажучи, 20-30% від необхідного.

- Тобто три місяці — це 10 мільйонів доларів.

— Так. Але з них мільйонів 4-5 — це були фінансові пожертви.

- Чому втік Янукович, підписавши угоду? Ви зараз вже це з'ясували?

— Я думаю, що він просто злякався. У нього було декілька спроб утопити Майдан в крові. Потім він самі ці спроби зупиняв. У них був план введення військового стану, вбивства при затриманні п’яти лідерів Майдану начебто за те, що вони чинять опір. Ми про це чітко знаємо, тому що нам про це розказали керівники правоохоронних органів Януковича.

- І що далі?

— Відбулася зустріч Турчинова з Януковичем у січні місяці, де Турчинов переконав його, що це закінчиться для Януковича повним крахом, громадянською війною, кривавою розв'язкою. Загалом було дві зустрічі Януковича і Турчинова, наскільки я пам’ятаю. Друга була 18 лютого, коли було дуже багато жертв. Ту зустріч ініціював Новинський. Тоді Янукович погрожував фізичною розправою над всіма лідерами опозиції, над всіма мітингувальниками.

Коли Турчинов з Новинським були на зустрічі, пробували зупинити кровопролиття, хтось  дав синхронну команду, але атака пішла з Липської на Інститутську і на Кріпосний провулок. Вони нас хотіли затиснути, що, в принципі, у них десь, якось і вийшло.

- Що Янукович казав на тій зустрічі?

— Янукович відповідав, що якщо ми зараз всі не приберемося, то він дасть команду і всіх арештує, всіх розстріляє… Це вже було не цікаво.

- Що вам відомо про намір Януковича ввести військовий стан?

— На початку січня вони моделювали таку ситуацію, Феодосійський, Керченський батальйони морської піхоти перекинули під Київ. Вони стояли в Білій Церкві, повністю озброєні. Вони планували піднімати аеромобільні бригади. Але чогось цей сценарій не запустився.

- А в цьому сценарії була якась військова інтервенція Росії?

— На тому етапі — ні. Взагалі, я вже в інтерв’ю своїх говорив, ми чітко тепер знаємо, що ще в травні минулого року в Путіна вже був план анексії частини України. Навіть декілька сценаріїв.

- Звідки відомо про цей план?

— Скажімо так, нам розказали люди, які цей план бачили. Це керівники сусідніх держав.

- Білоруський президент Лукашенко?

— Керівники сусідніх держав. Путін був впевнений, що Янукович без нього у владі не утримається. Тому існував план light: плата за лояльність — це Крим. Але був інший план: захопити від Харкова до Одеси. І цей план був оформлений на карті. І Путін через Януковича цей план починав реалізовувати. Пам’ятаєте, десь в травні минулого року по всій Україні пройшли так звані антифашистські мітинги? От я тоді не міг зрозуміти: у нас немає жодної фашистської партії, а Путін вже тоді через сателіта, Партію регіонів і Януковича, підводив базу, чому він буде анексувати нашу територію — щоб “захиститися від фашистів”.

- Тобто він збирався анексувати Крим навіть за президентства Януковича?

— Звичайно. Я абсолютно в цьому переконаний.

Сергій ЛЕЩЕНКО