Що відбувається у М’янмі та яку роль там відіграє українська зброя?

Самопроголошений уряд М'янми, створений продемократичними політиками паралельно до хунти, яка захопила владу в результаті лютневого перевороту, оголосив “війну” військовому керівництву. Виконувач обов'язків президента уряду національної єдності (NUG) Дува Лаші Ла заявив 7 вересня, що почалося загальнонаціональне повстання, яке він назвав “народною війною проти військової хунти”.

Країни Південно-Східної Азії та Заходу закликали всі сторони М'янми утриматися від насильства та дозволити надавати гуманітарну допомогу.

На другий день після оголошення повстання, правозахисники з М’янми опублікували свій звіт, у якому стверджують, що Україна продовжує передавати зброю військовим М’янми, незважаючи на здійснений ними “переворот, масові вбивства, арешти та напади проти мирного населення”.

Група, що називає себе “Справедливість для М’янми” (Justice For Myanmar) закликає Україну запровадити ембарго на постачання зброї та розірвати зв’язки з військовими. Вона навіть звертається до західних держав, що надають Україні військову допомогу у протистоянні з Росією, щоб вони використали її як важіль для тиску на Україну. На заклик відреагували деякі англомовні ЗМІ, зауваживши, що “неясно, чи Україна має міжнародно-правове зобов'язання припинити свої угоди з військовими М’янми. Але моральне, безумовно, має”.

Тіньовий уряд закликає до повстання проти хунти

Протягом останніх місяців по всій М’янмі з’явилися низові сили, які виступили проти військових, що у лютому цього року захопили владу шляхом державного перевороту. На виборах у листопаді минулого року партія Аун Сан Су Чжі “Національна ліга за демократію” здобула перемогу, але військові на чолі з головнокомандувачем збройних сил М'янми генералом Мін Аунг Хлайном не дали новообраному парламенту зібратися на першу сесію й оголосили, що беруть владу у свої руки.

Вони заарештували керівника партії М’янми “Національна ліга за демократію”, главу МЗС і фактичну лідерку країни Аун Сан Су Чжі та президента Він М’їна. За даними Асоціації допомоги політичним в’язням Бірми (стара назва М’янми — ред.), яка відслідковувала арешти та смерті людей після державного перевороту, 1046 мирних жителів було вбито, а 6230 затримано. Серед заарештованих — медики, журналісти, активісти та обрані політики.

 

 

 

 

Озброєні групи, що виступили проти влади хунти, здійснювали напади на військові цілі в партизанському стилі. У деяких випадках їх підтримують етнічні збройні організації, які десятиліттями воювали з армією, вимагаючи більшої автономії. Ще навесні лідери щонайменше 10 етнічних повстанських угруповань заявили про свою підтримку руху проти військового перевороту, який здійснив режим генерала Мін Аунг Хлайна.

 

 

 

 

Говорячи від імені уряду національної єдності, Дува Лаші Ла заявив, що солдати, поліція та державні службовці повинні піти у відставку і приєднатися до повстання.

“З сьогоднішнього дня всіх державних службовців військової ради ми попереджаємо і забороняємо вам відвідувати офіс”, — сказав він. Громадськість, за його словами, повинна надавати допомогу збройним групам та їхнім союзникам. Він закликав людей уникати зайвих подорожей і запасатися найнеобхіднішим. Війну назвали “оборонною” і закликали цивільні збройні групи виступити проти військових та їхніх активів.

Відразу після заяви місцеві медіа повідомили про сутички в прикордонних районах між армією та її противниками. У Саґейні, що на північному заході країни, відбулися бої між силами хунти та Армією незалежності Качіна, яка десятиліттями боролася за більшу автономію народу Качін і підтримувала протестувальників проти перевороту.

За повідомленнями, у найбільшому місті М'янми, Янгоні, вулиці, залишалися спокійними, хоча там зростала військова присутність. Багато жителів поквапилися в магазини, щоб зробити запаси продуктів.

Що робила світова спільнота?

Заява паралельного уряду прозвучала напередодні відкриття Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй, що має відбутися наступного тижня у Нью-Йорку, де, як очікується, буде ухвалено рішення про те, хто має представляти М’янму — член хунти чи представник NUG, паралельного уряду, який був створений вигнаними законодавцями та противниками військового режиму.

Зусилля міжнародної спільноти щодо встановлення миру в М’янмі та припиненні репресій військових зосереджуються у політичній площині. 5 травня 200 міжнародних груп, включаючи правозахисні організації та групи підтримки громади М’янми, закликали Раду безпеки ООН запровадити глобальне ембарго на озброєння. Але для того, щоб ембарго стосувалося й інших країн, потрібне рішення Ради безпеки ООН. Однак два постійних її члени — Росія та Китай були проти.

 

 

 

 

Західна військова співпраця з М'янмою була обмежена вже впродовж багатьох років. Ембарго на продаж зброї окремі держави — їх близько 40, вводили протягом трьох десятиліть. Сполучені Штати (США), Велика Британія, Австралія, Канада та Європейський союз (ЄС) вже давно запровадили санкції щодо продажу зброї М'янмі, включаючи навіть технології подвійного призначення.

18 червня Генеральна асамблея ООН ухвалила лише необов’язкову резолюцією, в якій закликала всі держави-члени запобігти надходженню зброї до М’янми. За резолюцію проголосували 119 країн, 36 утрималися і один голос був проти — Білорусь, що перебуває під контролем невизнаного президентом Олександра Лукашенка.

Як вважає аналітик з питань безпеки Jane's Group Ентоні Девіс, якого цитує “Голос Америки”, Москва, на яку припадає 15% імпорту зброї М’янми, “дуже очевидно” хоче розвивати свої зв'язки з військовими лідерами цієї країни, використовуючи для цього продаж зброї. “Росія створила потужний плацдарм не лише у М’янмі, але й у Південно-Східній Азії, використовуючи М’янму”, — сказав Девіс.

Протягом останніх років військові М’янми покладалися на російську техніку та підготовку особового складу. Тисячі військових М’янми навчалися в російських оборонних установах. Нещодавній візит головнокомандувача та лідера перевороту генерала Мін Аунг Хлайна в червні ознаменував продовження міцних зв’язків, при цьому міністр оборони Сергій Шойгу висловив підтримку лідеру хунти, зауважує Девід Скотт Метісон, незалежний аналітик, який працює над проблемами конфлікту, миру та прав людини в М’янмі.

Продаж озброєнь продовжуються і після перевороту. За повідомленням російської преси, військові М’янми імпортували радіолокаційну техніку на 15 мільйонів доларів США.

Згідно зі статистикою, найбільшим постачальником зброї до М’янми протягом останніх 30 років є Китай. На цю країну, згідно зі звітом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру, припадає майже половина закупівель озброєнь М’янми. При чому, згідно з повідомленнями, Пекін постачає зброю як офіційній армії М’янми, так і силам, які з нею воюють.

Але, як каже Девід Скотт Метісон, навіть зупинивши ці поставки зброї, конфлікту все одно важко було б покласти край. Адже значна частина вогневої сили, спрямованої на звичайних людей, виробляється всередині країни. Як він зауважує у своїй аналітичній статті, “військові М’янми виробляють майже всю легку зброю та боєприпаси, необхідні їм для вбивства мирного населення та придушення міських повстань: того самого обладнання, які використовували для ведення війни проти повстанців та мирних жителів етнічних провінцій по всій М’янмі”.

Як це пов’язано з Україною?

Як пише Девід Скотт Метісон, Україна часто є “непоміченим постачальником зброї в М’янму”. У 2004 році військові закупили приблизно 1000 бронетранспортерів БТР-3У (БТР) для того, щоб збирати в М’янмі. Машина вважається українською, хоча до неї входять дизельні двигуни Deutz німецького виробництва та автоматичні коробки передач General Motors Allison американського виробництва.

Ці транспортні засоби привернули до себе увагу тим, що з’явилися на вулицях Янгона в лютому, хоча не було повідомлень, що вони використовувалися проти протестувальників. Їхня поява викликала хвилю критики на адресу Києва. Але, як сказав наприкінці лютого речник МЗС Олег Ніколенко, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, “країна-виробник не може нести відповідальності за використання військової техніки, яку інша країна придбала більше 15 років тому”.

Однак це була не перша критика України щодо її співпраці з армією М’янми. Ще у 2019 році Незалежна міжнародна місія з виявлення фактів у М'янмі, що працювала під егідою ООН, у своєму звіті назвала Україну серед таких країн, як Китай, Південна Корея, Індія, Росія та Ізраїль, які продовжували постачати зброю до М’янми, попри ситуацію в цій країні. Місія вважає, що Україна, як і інші, “знала або повинна була знати, що це матиме прямий і обґрунтовано передбачуваний негативний вплив на права людини у М’янмі”. Звіт також називає Україну серед тих, хто “з 2016 року постачали М’янмі винищувачі, бойові броньовані машини, військові кораблі, ракети та ракетні установки”.

У звіті від 2019 року є посилання на повідомлення, згідно з якими, “державні підприємства “Укрспецекспорт” та “Укроборонпром” розпочали реалізацію угоди про виробництво зброї для будівництва заводу в М’янмі з виробництва бронетранспортерів та самохідних гаубиць, зокрема колісних бронетранспортерів БТР-4У 8 × 8, носія і самохідної гаубиці 2С1У”. Місія також нагадала, що “Укрспецекспорт”, згідно з повідомленнями, підтвердив первісну поставку обладнання та машин для заводу, виробництво якого планувалося розпочати до 2020 року.

Про те, що Україна будує підприємство з ліцензійного збирання БТР-4У в М’янмі, згідно з контрактом від 2020 року, з посиланням на “Укрспецекспорт”, повідомляло спеціалізоване українське видання Defense Express.

Однак не існує жодних підтверджень того, що завод дійсно почав роботу. Українська редакція німецького суспільного мовника DW намагалася дізнатися, що сталося з цим заводом, і чи був він добудований, але концерн “Укроборонпром” відмовилася відповідати на це запитання, назвавши таку інформацію “конфіденційною”.

Правозахисники хочуть “лідерства” від України, але закликають і до тиску

8 вересня правозахисна і розслідувальна анонімна група під назвою “Справедливість для М’янми” (Justice For Myanmar) опублікувала звіт, в якому стверджує, що Україна далі здійснює “спільний проєкт із виробництва бронетранспортерів БТР-4, легких танків ММТ-40 та самохідних гаубиць 2СІУ за участю українських державних компаній “Укроборонпром” та “Укрспецекспорт” і дирекції оборонної промисловості армії М’янми”, хоча також не навела докази існування цього заводу.

Ця співпраця “викликає особливе занепокоєння”, через те, що “проєкт створює нові можливості для власного виробництва зброї у М’янмі, а “це обладнання підживлює військові злочини М’янми та злочини проти людяності, а також може забезпечити військових майбутнім джерелом доходу за рахунок експорту зброї”, мовиться у пресрелізі групи “Справедливість для М’янми”.

Правозахисники пишуть, що Незалежна міжнародна місія ООН у 2019 році рекомендувала запровадити санкції проти цього заводу. Але Україна досі не виконала рекомендації Місії, хоча і підтримала заклик ООН припинити торгівлю зброєю з М’янмою.

Ба більше, правозахисники з М’янми звертаються з закликом до постачальників військової допомоги Україні, зокрема США, ЄС та Великої Британії, щоб вони натиснули на Україну, аби та перестала постачати зброю до М’янми.

“Постачальники військової допомоги Україні, такі як США, ЄС та Велика Британія, повинні зараз використати свої важелі впливу, щоб припинити підтримку Україною військових М’янми та її відверте нехтування життями людей М’янми. Військова допомога має бути обумовлена тим, що Україна введе ембарго на озброєння проти М’янми, закриє їхній спільний завод та припинить усі військові зв’язки”, — заявляє речник “Справедливості М’янми” Яндар Маунг.

Радіо Свобода звернулося до групи “Справедливість для М’янми” з проханням пояснити, чому вони вибрали саме Україну, а не звернулися з аналогічним закликом до Китаю та Росії, які, поруч з Індією, є головними постачальниками зброї для режиму хунти.

У письмовій відповіді група зауважує, що писали і про Росію, і про В’єтнам, і про Білорусь. При цьому “Справедливість для М’янми” зауважує, що Україна має продемонструвати “моральне лідерство”, а не “змагатися з Росією та Білоруссю за те, хто може отримати найбільший прибуток від злочинів військових М’янми”.

Група наполягає, що ембарго вимагає міжнародне законодавство та принцип солідарності, адже “так само, як український народ боровся за свободу, права людини та припинення корупції в державі, народ М’янми зараз намагається протистояти незаконній військовій хунті, намагаючись створити демократію, в якій військові М’янми будуть відповідати за свої злочини, включно з геноцидом, вчиненим у 2017 році”.

За словами правозахисників, “немає вибачення тому факту, що після того, як військо М’янми здійснило кампанію геноциду, український уряд підписав угоду про військово-технічне співробітництво”.

“Тому, — пише речник групи Яданар Маунг, — ми закликаємо Україну демонструвати лідерство та відстоювати справедливість та права людини, вживаючи рішучих заходів шляхом цілеспрямованих санкцій, ембарго на постачання зброї та усунення почесного консула Аунг Хлаїнга У з його посади”.

Щодо почесного консула, то правозахисники пишуть, що він є одним з найбільш помітних торговців зброєю в М’янмі і його зв’язок з Україною кидає тінь на українську державу. Загалом у “Справедливості для М’янми” задокументовано 37 осіб, пов’язаних з 13 компаніями, які, на їхню думку, повинні бути санкціоновані за закупівлю зброї та відповідних матеріалів для військових М’янми.

У березні 2021 року, відповідаючи на запит Радіо Свобода, концерн “Укроборонпром” повідомив, що в першій половині 2020 року продав до М’янми товарів та послуг військового призначення на близько 3 мільйони доларів. Він уточнив, що йшлося про обладнання для виробництва корпусів легкоброньованої техніки, відповідні послуги, запчастини та комплектуючі, послуги з продовження ресурсу озброєння та військової техніки різних типів.

У відповіді, підписаній першим заступником генерального директора Романом Бондарем, мовиться, що “експорт товарів військового призначення здійснюється державними підприємствами-учасниками ДК “Укроборонпром” у строгій відповідності до вимог чинного законодавства та міжнародних зобов’язань України”.

Коментуючи звіт та заклик правозахисників для Радіо Свобода, український військовий експерт Михайло Самусь каже, що звіт не містить надійної інформації про справжній стан української співпраці з М’янмою у військовій сфері. За його словами, існування заводу, що мав за українською ліценцією виробляти БТРи, так і не було доведено, а решта поставок належить до категорії “нелетальної зброї”, чи товарів подвійного призначення, як наприклад, двигуни для вертольотів.

Що дивує ще більше, говорить український експерт, так це заклик “продемонструвати волю”, тобто до добровільної дії, що базується на принципі солідарності, який правозахисники одночасно підкріплюють погрозами звернутися до союзників України, щоб вони припинили військову співпрацю з нею в той час, коли Україна залишається жертвою російської військової агресії.

“Цей звіт з’явився майже одночасно з підписанням у Вашингтоні низки документів, які мають серйозно розширити українську співпрацю з Америкою у військовій сфері. Великі перспективи відкриваються для протиракетної оборони, авіації, флоту. Єдина країна, яка виграє від того, щоб ця співпраця зупинилася, є Росія. Я справді не бачу, як це допоможе М’янмі, якщо в результаті закликів правозахисників українська обороноздатність зменшиться”, — говорить Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.

У тому, що Вашингтон може припинити співпрацю з Україною через М’янму, як і в доцільності закликів до цього, сумнівається і Девід Скотт Метісон. Експерт з питань М’янми каже, що такий крок щодо союзників — України, чи Ізраїлю, який також донедавна співпрацював з армією М’янми, мав би “сумнівний вплив на здатність збройних сил пригнічувати опір у М’янмі силою зброї”.

Він нагадує, що адміністрація Джозефа Байдена відновила військову підтримку України в березні та пообіцяла продати зброї на 125 мільйонів доларів (стаття написана перед візитом до Вашингтона президента України Володимира Зеленського, під час якого було оголошено про ще одну програму на 60 мільйонів доларів, — ред). До того ж, після критики щодо дій в Афганістані, Вашингтон уже зазнав удару по своїй репутації і не хотів би погіршувати свого становища, вважає експерт.

Український аналітик Михайло Самусь додає, що співпраця з М’янмою є настільки маргінальною для українських інтересів, і настільки незначною для самої М’янми, що правозахисники могли б краще застосувати свої зусилля, якби спрямували б їх проти тих, хто дійсно має вплив на режим хунти в М’янмі — Росію та Китай.

Марія ЩУР