Резніков: Україна — єдина країна у світі, яка успішно виконує місію НАТО

Останнім важливим заходом було засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі “Рамштайн”. Складається враження, що головне зараз для союзників не стільки постачання техніки, скільки техобслуговування вже відправленого озброєння, ремонт, відправка запчастин тощо. Чи так це?

Якщо ми говоримо, що це головніше, ніж постачання зброї, це не так. Якщо говорити, що це теж головне, тоді це так. Я поясню чому. Коли ми обговорювали на всіх зустрічах у форматі “Рамштайн” всі завдання та потреби України, то ми “нарізаємо” союзникам наше бачення. Воно завжди заздалегідь проговорюється з нашими партнерами, насамперед із США. Оскільки з точки зору лідерської позиції, організації “Рамштайн” — це їхній проект. Тож, це захід, який готується спільно двома країнами — Україна та Сполучені Штати, і ми виходимо із спільною позицією.

Є поняття sustainable (від англ. стійкий, життєздатний). Тому що неможливо вигравати у війні, здобувши щось разово. Сучасна війна — це війна ресурсів. А ресурси передбачають щонайменше три речі: наявність безпосередньо техніки, підготовка персоналу для роботи з цією технікою та підтримка її в належному стані, “в тонусі”.

Адже навіть якщо ти отримав гарну гармату, вона зробить кілька пострілів і за відсутності снарядів до неї, запчастин, мастильних матеріалів або, наприклад, газу, бензину чи гуми, ця гармата перестає працювати. Навіть найбільша система зупиняється. Бо залізо є залізо. Витримує лише український дух. І це не тільки в моїх устах звучить, а й Ллойда Остіна, Марка Міллі, Єнса Столтенберга, Жозепа Борреля та інших ключових спікерів. Тобто, всі це розуміють.

Наше суспільство у хорошому розумінні звикло, що кожного разу якісь позитивні новини. Але річ у тому, що цей “wishlist до Санти”, який я колись писав, він майже вже виконаний. Залишилася одна невиконана поки що позиція — літаки. Ми вже здобули і сучасну артилерію, і різні снайперські комплекси. Ми отримали, або незабаром, всі види основних бойових танків, які є у країн НАТО, серйозні броньовані машини різних типів, серйозні. У нас у хорошому сенсі “зоопарк” артилерійських систем, 9 різних.

Крім того, ми навіть кораблі вже отримуємо, мінні тральщики. Вже два прапори українців гордо майоріють. Вони, щоправда, стоять у британських водах поки що, але екіпаж уже на них є. Тобто у зародженні вже й Navy Coalition.

У нас вже і Patriots, NASAMS, IRIS-T, SAMP-T, найкращі системи. Залишилися хіба що THAAD, але їх лише кілька систем у США. І тому, звичайно, люди кажуть: “А що новинок немає?” Але я не розповідаю, яка техніка і в якій кількості до нас заходить. Це не потрібно знати ворогові, і не обов'язково знати всім іншим. Знає Генеральний штаб ЗСУ та всі командувачі, які застосовують ці сили та кошти.

Крім того, при постачанні завжди щось буде “out of service” (від агл. вийти з ладу). Якийсь відсоток, я не можу вам назвати його публічно, не хочу, щоб про це чули росіяни. Так ось ця техніка вимагає догляду, ремонту. У нас є три типи догляду. Перший — прямо на полі бою, коли екіпаж самостійно може усунути поломку. Для цього йому потрібні запчастини або інші речі, що супроводжують. Умовно обтюраторні кільця. І ми, на щастя, їх почали виготовляти для багатьох систем уже в Україні. Українські виробники вже потихеньку це роблять.

Є середній ремонт, що робиться на українських заводах, там де ми маємо можливість. І третій тип — коли дуже складна система, і необхідно вивозити за кордон, на хаби до сусідніх дружніх країн, де вже буде проведено ремонт, або прямо на завод виробника.

Тому ми з партнерами, в тому числі, говорили про те, що треба наближати “третю фазу” ближче до України, а краще завозити до України. Ми готові надати місця, партнерів від державних чи приватних підприємств, нікого не нав'язуємо. Головне, щоб ремонт та обслуговування проходили якнайшвидше.

Дехто побоювався ще в ті часи, коли ми мали лише кілька гаубиць, що це буде логістичний кошмар. Тому що вони різні і запчастини у них різні. А зараз озброєння у рази більше.

Жаху немає. Наприклад, американці, коли ухвалюють рішення про передачу певного типу зброї, а нам дають її у вигляді саме МТД, не продажу, і це означає, що вони беруть відповідальність повністю за цей вид зброї. Першими артсистемами 155-го міліметра у нас були М777, або “три сокири”, як їх називають у наших військах. Американський уряд досі повністю фінансує їхнє забезпечення запчастинами, замінами.

Також є країни, які поставили техніку, а запчастини ми купуємо окремо, укладаючи контракти. Або є країни, які нам подарували частину систем, а іншу частину ми купили. Наприклад, польські артилерійські системи AHS Krab. Україна отримала подарунок від дружнього народу Польщі, кілька дивізіонів, а потім додатково я уклав контракт, і ми купили ще. Тобто у нас зараз воюють системи Krab куплені та подаровані. Але на ремонт, звичайно, нам уже окремо потрібний був контракт.

Як Ви оцінюєте ситуацію із закупівлею Євросоюзом боєприпасів для України? Насамперед це стосується протиріч між країнами, зокрема Франції та Німеччини.

Мені здається, що ці протиріччя є тимчасовими, бо є принципове політичне рішення рівнем вище, тобто на рівні пана Бореля, що проєкту “Мільйон снарядів для України” — бути. Тому ця дискусія насправді про гроші — в яких бюджетах, на користь яких платників податків осідатимуть ті чи інші фонди. Не можна, напевно, за це засуджувати їх, але нам головне — швидше.

Сьогодні ми отримуємо снаряди або за МТД зі складів та запасів від партнерів, або — я вже законтрактувався по ряду напрямків, купую снаряди, і третій — це з'явиться за гроші Євросоюзу налагоджене виробництво. Вони зацікавлені це робити, бо тоді їхні заводи одержують серйозне замовлення вперед, як для інтересів України, так і для поповнення запасів їхніх Збройних сил.

Ми постійно чуємо, що боєприпасів приходить недостатньо. Це пов'язано з бюрократизацією їхнього ВПК чи це політичне рішення, чи не давати поки стільки, скільки б українці хотіли?

Я вважаю, це пов'язано з тим, що основне джерело постачання снарядів Україні — це запаси, які є у наших партнерів. Вони не можуть віддати все, бо тоді їхні військові скажуть: на складі, у стратегічному резерві, має бути така кількість снарядів, на тактичному резерві — стільки, на оперативному стільки. Тобто вони не дозволять зменшити ці показники. Або ж буде, наприклад, умова: дозволимо знизити показники стратегічного резерву при розумінні, що ви зараз покажете рядок голосування в парламенті або рішення уряду про заповнення запасу протягом року. Адже главком тієї чи іншої армії розуміє, що якщо в нього в країні завтра, не дай Боже, війна, то він несе за це відповідальність. Тому в їх внутрішній дискусії з військовими, силовими відомствами чи міністрами оборони вони завжди шукають цей баланс.

Ми, звичайно, виходимо з нашої потреби. Наш головком збирає всі дані від своїх командувачів. Крім того, ми ще виходимо зі штатних одиниць, скільки у нас там стволів того чи іншого виду озброєння, скільки їх має бути на тактичному, оперативному, стратегічному рівні. Звісно, ми заявляємо більше. Адже коли в тебе війна, тобі ніколи не буде достатньо. Плюс змінюється інтенсивність ведення бойових процесів. Відповідно, для того щоб утримати лінію фронту в якомусь місці, треба “насипати” більше, і якісь запаси ми витрачаємо. А нам треба ще накопичувати, щоб іти десь у контрнаступ. Тому, звісно, ми завжди говоримо, що нам потрібно більше.

Щодо відсутності рішення щодо відправлення літаків. Це політичне рішення чи це технічна проблема?

Третє. Прагматичне. Це — гроші. На мою думку, політичних причин не давати сьогодні літаки вже немає. Якщо раніше ті чи інші види зброї мали політичний характер, тому що залишалося відлуння ось тієї старої доктрини: “Давайте не провокувати росіян”, “це чергові “червоні лінії”, “підйом рівня ескалації”. На щастя, наші партнери від цього вже практично відійшли. Відлуння є. Фантомні болі однаково присутні. Плюс їх використовують і іноді розбурхують політичні опоненти чинної влади в різних країнах.

І давайте будемо чесні один перед одним, що будь-яке рішення щодо України приймається спочатку на користь народу, тобто країни, яка приймає це рішення. Якщо вони вважають, що у народу це затребувано, народ тисне всіляко медіа, медіа тисне на парламентарії, на виконавчу владу. Звичайно, вони це модерують, але в принципі це так.

Потім виконавча влада починає рахувати, скільки коштує один літак, скільки коштує його обслуговування, скільки коштує його озброєння та утримання. Тут важливе слово sustainability. Адже, якщо дати нам літак, який завтра не буде обслужений, то він не полетить. І сенс тоді його давати? Також, якщо сьогодні дати літаки, це означає обрізати поставку іншої допомоги або треба збільшити бюджет. Тоді постає питання — а чи отримаємо ми підтримку у місцевому парламенті, сеймі, сенаті, конгресі, щоб збільшити бюджетне асигнування? Або ми це знімемо зі складів, і тим самим послабимо свою якусь збройну силу, або це із запасів, або списуємо, тоді літак треба відремонтувати. І на це також потрібні гроші. Плюс запчастини — де їх взяти на складах, а може вони вже взагалі не виготовляються.

Будь-який льотчик знає: щоб літак чи вертоліт полетів, йому потрібне серйозне обслуговування, причому серйозніше, ніж танку. Адже якщо танк затихне, то можна встати та піти. А як бути із літаком? Тому партнери дуже прагматичні у прийнятті своїх рішень, вони рахують гроші. Це війна ресурсів.

Добре, а що тоді з далекобійними ракетами ATACMS? У чому проблема?

ATACMS не так багато в світі. Знову ж таки прагматичне рішення. Ну дамо ми вам 1-2 штуки, а що далі? Ось наприклад, HIMARS спочатку ми отримали 2 установки та 24 ракети. Далі треба було показати, що наші військові вміють цим користуватися серйозно та коректно. Показали. Тепер ми маємо достатню кількість пускових установок, плюс Mars II, плюс М270 MLRS, і французькі LRU. Ось 4 системи ми маємо, і до них надходять ракети.

Але тут ще, звичайно, ось ця фантомна історія з “червоними лініями”, 300 кілометрів, “раптом буде завдано удару, там, де б не хотілося”. Тому що все одно керівник будь-якої країни мріє увійти в історію як миротворець. Нобелівська премія миру все одно залишається гарною спокусою.

Ще питання щодо амуніції. Ми знайшли якийсь шлях поповнення радянських запасів калібру 152 мм?

Над цим працює наш військово-промисловий комплекс, шукають рішення, там є вже певні просування. Далі стоїть питання налагодити потік та наростити виробничу потужність. Це не швидко і є складнощі, що певні компоненти треба купувати за кордоном.

Над цим також працює новий міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олександр Камишін. Ми вже провели кілька робочих зустрічей. До цього ми мали чудову роботу з Павлом Рябікіним. Впевнений, що з новим міністром у нас кооперація також буде гарною. І з “Укроборонпромом”, звісно, ми також взаємодіємо безпосередньо.

Також нагадаю, що рішенням уряду у нас визначено генерального конструктора, який відповідає саме за снаряди. Наразі йде завдання налагодити правильну кооперацію. Тому що часто словом снаряд, люди підмінюють те, що насправді летить з гармати, але снаряд — це частина, а правильно взагалі говорити постріл. І все це у сумі роблять різні підприємства. Оскільки ми раніше цього не робили, то нам доведеться розганятися. І боятися цього не потрібно, адже навіть після закінчення війни доведеться поповнювати стратегічні запаси, зокрема.

Ще одна річ, про яку рідко запитують, але яка дуже важлива — РЕБ. Ми вже відчули, що у росіян, в принципі, це виробництво було налагоджене, і вони його досить освоїли. Ми не відстаємо?

Росіяни сильні, це правда. Це підтверджують наші військові, і ми про це говоримо на всіх зустрічах з нашими партнерами. Говоримо навіть із тими, хто, назвемо їх так, намагаються зберігати нейтралітет, і які мають високотехнологічне населення і роблять багато для захисту своєї країни. Так ось, ми їм пояснюємо значущість electronic warfare (РЕБ). Ми їм кажемо, що коли росіяни використовують терористичну зброю у вигляді іранських дронів проти мирного населення України — це означає, що завтра ці ж іранські дрони можуть бути використані проти вас, проти вашої країни. Ми запрошуємо їх до нас. Нехай приїдуть сюди, ми дамо можливість ознайомитись, працюйте над тим, щоб створити системи, які дозволять боротися з ворожими дронами.

Також ми використовуємо аргумент, що якщо росіяни зі своїми системами РЕБ підтримуватимуть терористичні режими інших країн, які мають вами проблеми, це означає, що ваша високотехнологічна зброя не зможе вразити ту чи іншу мету. Тому вам потрібно знаходити сьогодні “дірки” та можливості, як придушити захист російського РЕБ у нас на полі бою, відповідно, модернізувати ту зброю, з якою ми працюємо.

Тому сьогодні поле бою в Україні, це ще водночас і тестовий полігон для всіх як для росіян та їхніх партнерів з терористичного світогляду, так і для тих, хто захищається.

Тобто це також поле роботи для Вас?

Це одне із завдань номер один сьогодні для нашого ВПК. Ось чому ми у співпраці з Мінцифрою та Мінстратегпром сьогодні підтримуємо всі проекти. Ми це називаємо high-tech military. Це питання high-tech, сучасні технології. Головне там — електроніка. Тобто зробити “пташку”, що летить, українці можуть елементарно, у нас чудова авіаконструкторська історія країни. А ось сучасна електроніка всередині — це вже нові виклики, нові завдання.

На полях “Рамштайну” Ви провели переговори з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, в результаті яких отримали “зелене світло” для співпраці з Агентством НАТО з питань забезпечення та закупівель (NSPA). Чи можете розповісти докладніше, що це означає?

НАТО, як і Альянс, має низку завдань і напрямків. Що потрібно, щоб стати країною НАТО? Помилкова думка, що потрібно мати певну кількість вже інтегрованих у себе стандартів НАТО. А також кілька законодавчих нормативних актів, які повинні відповідати традиціям НАТО. Це не так. Поясню чому. Я разом із моїм заступником Олександром Поліщуком часто буваю на міжнародних зустрічах із міністрами оборони.

А довідково вам скажу, що з моменту вторгнення я мав в Україні 40 візитів моїх колег, міністрів оборони країн-партнерів. Деякі повторно, але ось 40 разів я зустрічався в Україні з моменту вторгнення, починаючи з березня. Першим був литовський міністр Арвідас Анушаускас. Він узагалі вже кілька разів бував. Він був і в Києві, і в Одесі, і Миколаєві, і Харкові.

Так ось, ми почали ставити те саме питання міністрам оборони країн, які стали членами НАТО після 1997 року: “Скільки стандартів НАТО у вашій країні вже запроваджено? І скільки у вас нормативки інтегровано?” У відсотковому відношенні.

Хочу нагадати, що стандартів НАТО налічується понад 1200. Жодна країна-член НАТО не запровадила 100% стандартів НАТО. У середньому максимальна кількість стандартів НАТО — 30-40%. Є країни, які мають 2%. Є країни, які мають 8%. Це означає, що не стоїть завдання 100% закрити усі стандарти. Це неможливо. Наприклад, країна немає флоту, відповідно, флотські стандарти їй не потрібні. Країна, мабуть, маленька, не має авіації. Відповідно, вона не має авіаційних стандартів.

Навіщо я це так докладно пояснюю? У нас на сьогоднішній день вже близько 18% стандартів НАТО запроваджено. Стільки ж приблизно у відсотковому вираженні плануємо освоїти до кінця року. Це означає, що ми легко виходимо на 30-35% упродовж цього року. Також ми запровадили систему контролю над зброєю стандарту НАТО LOGFAS. Я це зробив зі своєю командою, первинний вхід за три місяці, і зараз ми продовжуємо.

Тобто коли ми почали розбиратися, виявилося, що для того, щоб вступити до НАТО, потрібні три речі: наявність цивільно-демократичного контролю, а він у нас уже впроваджений, потрібно лише вдосконалити. Далі — наявність прозорості, відкритості, публічності та звітності процедур. І третє — спільне планування військових операцій.

За першим пунктом — цивільно-демократичний контроль. Наш закон уже каже, що міністр оборони цивільний. І поступово нарощуються темпи, зокрема, зростає кількість цивільних заступників. Другий пункт, прозорість, система LOGFAS працює. Плюс, я створив агентство з військових закупівель. Те саме буде щодо тилового забезпечення. А третє — спільне військове планування. Це вже відбувається нашими генералами з погляду обговорення планування операції, бо ми вже користуємось натівською зброєю.

Тому, звичайно, я з'ясував, що в НАТО є NSPA, NATO Support and Procurement Agency, їхня головна закупівельна структура. І “зелене світло”, про яке я сказав. Ми з Єнсом Столтенбергом домовилися, що вони нас беруть під патронат, з точки зору підтримки від їхньої команди NSPA, тобто всіх моїх — міністерства оборони, закупівельних систем. І найцінніше, що вони пообіцяли зробити, це буде офіційно оголошено у Вільнюсі, як програма, на яку будуть виділені їхні бюджетні асигнування — для нас буде зроблено National Procurement Review. Це займе багато часу, приблизно 8-9 місяців, фахівці повністю вивчать нашу систему закупівель, забезпечення, ремонту, постачання і так далі. А ми в результаті отримаємо рекомендації, що покращити, змінити, щоб це відповідало натовським правилам, тоді буде легше інтегруватися, буде однакова система закупівель. Крім того, важливим елементом цієї співпраці є підготовка наших фахівців із закупівель.

Тож ми отримаємо на виході натовські рекомендації, ось цей National Procurement Review. І, можливо, вони для себе теж щось побачать, як ми виживаємо, використовуючи будь-які можливості. Адже вони живуть у досить мирному режимі, ось у них, наприклад, є процедури, які тривають 2-3 місяці, а під час війни це неможливо, це самогубство.

Судячи з того, що відбувається через всі ці обговорення контрнаступу, у світі аналітичний хаос. Світові ЗМІ обговорюють його щоденно. Відповідно виникає питання, наскільки наша підтримка в майбутньому залежатиме від результатів нинішньої роботи?

Мої партнери на всіх зустрічах, у телефонних розмовах та на “Рамштайні” завжди говорять одну й ту саму річ: “Ми з вами до кінця, скільки б це не зайняло часу. І кінцем ми бачимо вашу перемогу”. Це важливо.

Безперечно, вони всі політики, за ними стоять парламенти, які узгоджують чи не узгоджують якісь речі. А за парламентами стоять виборці. Тому, звичайно, їм буде легше адвокатувати нові пакети допомоги Україні за наявності успішних кейсів. Ми всіх надихнули своїм опором, вразили, і всі нами захоплюються як країною, як народом, як нацією, як Силами оборони, керівництвом країни, починаючи з президента і продовжуючи главами міст, адміністрацій та сільських громад. І те, що ми продовжуємо успішно чинити опір. Звичайно, вони хочуть інвестувати в успіх. Тому, звісно, наш успіх матиме велике значення для продовження такої легкості підтримки.

І також не варто забувати про те, який ефект це матиме у РФ. Якщо вже поспостерігати за низкою публічних висловлювань на російських ресурсах, то можна побачити, що вже звучать фрази, мовляв: “Треба напевно закінчувати СВО”, “треба переходити до оборони”, “треба утримати наші території, що знову прибули”. Адже у разі чергового успіху української армії, на який абсолютно очікуємо і для них, треба зрозуміти, як “продавати” у себе всередині, як подавати це народу? У них теж перегріті були очікування: Київ за три дні і т.зв. “СВО” за три тижні. І хоча пропаганда в РФ працює чудово, але з кожним разом все складніше. І яскравий приклад — мобілізація, тисячі людей масово повиїжджали, зокрема люди, які заробляють гроші. Можливо для 120-мільйонної країни кілька мільйонів — це небагато, тільки виїхали інтелектуали, молодь, еліта.

Я припускаю, що в Кремлі вже шукаються варіанти сценаріїв, як це “відіграти”. Це не мій прогноз, а роздум, але все ж таки я не здивуюся, якщо в них з'явиться в сценарії якась проблема, серйозного катастрофічного вигляду, техногенного на території Росії. Скажімо, щось станеться з електростанцією, гідроелектростанцією, АЕС, з'являться ризики для населення, і це вимагатиме негайної уваги уряду, акумуляції ресурсів, зокрема солдатів. І так вони нібито матимуть змогу пояснити людям, чому закінчують активні бойові дії в Україні. Тобто їм доведеться озвучити “жест доброї волі” під виглядом якогось катаклізму на території РФ.

Наскільки критичні для нас вибори в США? Дехто вже наводить паніку, мовляв, час в України до осені.

Раніше вже йшли виклики для нас, різні вибори та політичні сезони в різних країнах. На щастя, ми легко пройшли вибори в Данії, Швеції, Естонії, Латвії, Італії, зміна прем'єр-міністра у Великій Британії, у травні будуть вибори в Туреччині, Греції, восени в Іспанії. Так ось, ще жодного разу ніде не змінилася і не погіршилася позиція щодо нас. А десь навіть покращала. Була зміна міністра оборони у Німеччині. У мене склалися добрі стосунки з Крістіною Ламбрехт, але Борис Пісторіус чудовий, давайте говорити чесно. Або з травня міністр оборони Франції Себастьян Лекорню — мій гарний товариш, друг, який займає дуже активну позицію на користь України, в інтересах нашої перемоги.

Щодо США. Звісно, риторика у виборчих кампаніях буде різною. Але, на мою думку, що я бачу за результатами особистого спілкування з сенаторами, конгресменами, зокрема Республіканської партії, у них дуже проукраїнський настрій. Тому мені здається, що глобально на сьогоднішній день в Америці вже звучить і звучатиме інтерес гордості за американську зброю, яка успішно перемагає Росію.

Адже Північноатлантичний альянс був створений американцями як відповідь на загрозу Російській імперії, але тоді вона називалася Радянський Союз. Головне завдання НАТО — протистояти Російській імперії, успішно протистояти і у разі агресії дати відсіч. Сьогодні єдина країна у світі, яка успішно виконує завдання НАТО — це Україна. Важко ціною нашої крові, наших життів, будинків, ми сьогодні виконуємо місію НАТО. Ми робимо те, що НАТО готувалася робити кілька десятків років. І Альянс це розуміє, і тому нам зброю дають натовську, щоб ще подивитися, як успішно вона може протистояти головній загрозі.

Перейдемо до внутрішніх питань. Виплати військовим вже багато разів обговорювалися скрізь, але все ж таки хочеться уточнити. Є військові безпосередньо на передовій, але є люди, які в “ужгородському казані”, а є ті, хто навчається. А для них якась норма?

Ми підняли зарплату всім на 30%. Не має значення, де військовослужбовець перебуває і яке завдання виконує. Стрілець до підняття зп отримував 13 тисяч гривень. Сьогодні мінімальний офіційний дохід, який на пенсію потім впливатиме, у рекрута чи стрільця — 20 тисяч гривень. І на полігоні, і в Ужгороді, і будь-де.

Якщо військовий приїжджає в зону бойових дій, не на “передку”, але забезпечує ведення бойових дій, або він десь на бойовому чергуванні, або на блок-посту, або він ракетник, зенітник, ППОшник, льотчик, то цьому своєму окладу, піднятому і так на 30% він отримує ще плюс 30 тис. грн.

Якщо ж стрілець потрапляє на передній край, це плюс 100 тис. грн до підвищеного окладу. Відповідно, стрілець отримує 120 тисяч гривень, а командир під 150 тис. грн. Тобто, у сухому залишку всі, хто виконують бойові завдання, не просто зберегли свої “премії”, а й отримали збільшення зарплат.

Тому у всіх покращала ситуація. Єдине питання, яке залишилося, і ми зараз ведемо обговорення, це терміновики та курсанти військових навчальних закладів. Так, я вважаю, що вони потребують покращення матеріального стану. І ми шукаємо зараз ресурси, консультуємось. Я сподіваюся, що знайдемо якесь рішення.

Тобто Ви пропонуватимете зміну в бюджеті?

Так звичайно. Інакше без джерела ми це не покриємо.

Ще одне нагальне питання — військово-лікарські комісії (ВЛК). Було анонсовано цифровізацію комісій, щоб зменшити черги. Цей процес уже відбувається?

Тут треба такий маленький міні-екскурс. Свого часу було зроблено реформу і вся військова медицина пішла до Збройних сил, для цього було створено Командування медичних сил. Ми туди не втручалися. Але війна “розкрила” багато лежачих там, можливо, присипаних нафталіном, скажімо так, завдань, які не вирішені були раніше. Здебільшого ключова, на мій погляд, складність — це система, яка не людиноорієнтована. Вона вимотує душу у пораненого, у його родича, і це не поважно до людини. Звичайно, мають бути нормальні відносини. Не повинно бути черг у центрах комплектації та соціальної підтримки (колишні військкомати), не повинно бути черг до ВЛК. Має бути нормальний державний сервіс. Це сервіс — забезпечити пораненому оформлення всіх документів, мобілізованому — проходження всіх необхідних перевірок. Наше завдання налаштувати цей сервіс. Так, держава, на жаль, раніше на цьому не надто концентрувалася.

І центри комплектації в Сухопутних військах, вони ж теж у військових. Вони там мають своє бачення. Нам доведеться через цивільно-демократичний контроль допомагати їм цю справу змінити, це реформи. Там не тільки ВВЛ, є ціла купа викликів, пов'язаних із медициною.

У цифровізації нам руку допомоги простягло Мінцифри. Я не експерт у цифровізації, тому я чекаю від них допомоги. У цьому питанні із ними взаємодіє мій заступник Віталій Дейнега.

Паралельно ми чуємо суспільство, особливо тих активістів, що на цьому концентруються. Зокрема, минулого тижня я мала велику зустріч із понад 20 представниками різних організацій. Була зі мною командувачка Медичних сил Збройних сил України Тетяна Остащенко та профільна заступник — Ганна Маляр. Я погодився з присутніми, що потрібно створити робочу групу, і ми почнемо системно з цим працювати. Крім того, як відомо, я створив Офіс змін, який погодилася очолити Юлія Марушевська. Ми домовилися, що вони також взаємодіятимуть.

Все, що потрібно на рівні директив, наказів, постанов, я зроблю, але мені потрібно спочатку розібратися, в чому полягає складність, і що міняти. Є політична воля і є запит у суспільстві, отже, ми маємо його задовольнити. Ще раз повторюся, ключова цінність — це люди.

Викликів державі достатньо, але ми зобов'язані віддати належне військовим медикам, командуванню Медсил ЗСУ в особі Тетяни Остащенко. Незважаючи на всі складнощі, вони творять чудеса, рятуючи життя наших захисників і захисниць у шпиталях та полях, на лінії фронту в окопах. Те, як сьогодні працюють Медсили ЗСУ, військові та цивільні медики — це справді унікально. Вони вражають весь світ своєю майстерністю. Система налагоджена та відпрацьована. А всі бюрократичні складнощі будуть усунуті вже найближчим часом.

З 23 квітня в електронній системі публічних закупівель Prozorro стала доступна інформація про збройні оборонні закупівлі, що передбачає нова редакція закону “Про оборонні закупівлі”. Як це відбуватиметься?

Закон зобов'язує нас як закупника публікувати певні позиції, а не звітність компанії. Там, де нам поставлено публікувати ті чи інші показники, які не є оборонними, не засекречені, ми їх оприлюднимо.

Якщо коротко: 23 квітня 2023 року набрав чинності окремі пункти закону України від 24 лютого 2023 року. Перше, ч. 3 ст. 30 закону про розміщення оголошення про закупівлю. Тепер такі оголошення будуть проводитись протягом 1 робочого дня до дати розміщення в системі електронних закупівель.

Друге, ч. 4 та 5 ст. 30 — тепер при закупівлі від 200 тис. гривень для товарів та послуг, і 1,5 млн. гривень для робіт без використання електронної системи закупівель звіт про договір оприлюднюється протягом 10 робочих днів з дня укладання цього договору.

Третє, визначено, що протягом 60 днів починаючи з 24 квітня (наступного дня за днем набрання чинності ч. 5 ст. 30 закону), мають бути оприлюднені звіти про договори, укладені Міноборони з 24 лютого 2023 року по 24 березня 2023 року року.

Зараз завершуються всі бюрократичні процедури, активно працюємо з ДП “ПРОЗОРРО” з технічної частини.

Як у нас зараз ситуація із літньою формою для військовослужбовців?

Як ви знаєте, забезпечили військових зимовою формою, хоча дехто намагався розганяти “зраду”. І на складах зараз достатньо взуття, курток, спорядження. Ми все це завезли. Також деякі кричали, що не буде бронежилетів та шоломів. Але це все є.

На сьогоднішній день у мене на складах вже лежить достатня кількість літньої форми, що дозволяє одягнути нові підрозділи резерву. Я свого часу дав публічну обіцянку про те, що я максимально розміщуватиму замовлення в української швейки. Це зобов'язання, яке я дав прем'єр-міністру, першому віце-прем'єр-міністру Юлії Свириденко у тому числі, а найголовніше — українській швейці на кількох зустрічах із ними. Я сказав, що 100% замовлень я розміщуватиму у них. І ми це зробили. У мене всі замовлення — українські виробники.

Українська швейка шиє, контракти укладено. Щойно війська дадуть команду переходу на літню форму — на складах вона є.

Запитання до Вас не лише як до міністра оборони, а й юриста. Жахливі відео з розстрілами наших військових облетіли весь Інтернет, на якому рівні обговорюється притягнення до відповідальності за ці злочини? І наскільки це реально?

Моя найглибша позиція, що архітектура безпеки України після закінчення цієї війни, де ми з вами точно переможемо, вона тільки тоді буде надійною, коли відбудеться “Нюрнберг-2”. Міжнародний трибунал того чи іншої типу — це питання домовленості з державними партнерами. Суд відбудеться, він має відбутися. І під час цього трибуналу на лаві обвинувачених мають бути люди, причетні до скоєння воєнних злочинів. Насамперед командири, начальники з Кремля, але також правосуддя має наздогнати всіх, кого вдасться встановити. Тільки тоді буде зрозуміло, що повторно бажання і прагнення реваншу в Росії може не бути. Приклад — це фашистська Німеччина. Коли відбувся Нюрнберг, Німеччина перетворилася на нормальну цивілізовану європейську країну із пацифістськими настроями. Тому для нас ключове завдання нашої перемоги — це зафіксувати вирок “Нюрнберга-2”.

Усі відео, фото, інформація з відкритих джерел і не тільки — все це має бути зібране та розслідуване до кінця спільно з нашими партнерами з інших країн. І я веду переговори з усіма, хто поки що постачає і може нам поставити дані з супутника. Я їх прошу і архіви, зокрема. Тому ми ведемо роботу над цим у кооперації з генпрокурором Андрієм Костіним, міністром юстиції Денисом Малюською, міністром закордонних справ Дмитром Кулебою та Міжнародним кримінальним судом. І з багатьма міністрами оборони це обговорюю. Зокрема, Кайса Оллонгрен дуже націлена на юридичну підтримку щодо цього питання. Тому ми точно маємо поставити в цьому крапку шляхом оголошення вироку.

Але в той же час міжнародні організації, включаючи ООН у своїх доповідях та звітах, неодноразово ставили в один ряд жертву та агресора, наших військових та росіян.

Світ прокинувся після сплячки і виявилося, що багато міжнародних організацій, заради чого вони були створені, не виконали свою місію, свій статут. Чи можна запитати, де зараз ОБСЄ? ОБСЄ створювалося задля безпеки у Європі. А спостерігачі ОБСЄ були у Оленівці у концтаборі? А МКЧХ? Хтось із них був на місцях масових поховань в Ізюмі, наприклад. Думаю, ні.

Настав час все це переглянути. Ліга націй колись також зникла. Я вважаю, що на нас з вами чекають створення нових міжнародних організацій, нових альянсів, які мають відповісти на ці виклики.

Олександр МАРТИНЕНКО, Валерія ПРОЩЕНКО