Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Рештки імперії. Хто з політиків забере собі електорат ОПЗЖ

[09:15 01 августа 2023 года ] [ Українська правда, 1 серпня 2023 ]

Яку трансформацію переживають проросійські виборці? Які цінності вони мають тепер, після нападу Росії? Кому вони симпатизують?

 Протистояння з Росією від самого проголошення Незалежності було центральною темою української політики. 

Уже з ранніх 90-их Кремль продукував нові й нові конфлікти, сподіваючись, що українська влада не втримає ситуацію: проголошення “незалежності Криму”, спроба захоплення Тузли, газові війни, Чорноморський флот, блокування руху в НАТО, Харківські угоди, гібридна агресія 2014-го…

Росія працювала системно й наполегливо, з кожною новою кризою все гірше маскуючи свої правдиві наміри — прибрати Україну до рук або знищити її. 

Однак це не зупиняло українських проросійських політиків і громадських діячів від постійних повторів: “насправді винна не Росія, а заокеанські куратори Києва”.

Проросійські партії в Україні з початку 2000-их витворили політтехнологічну реальність “двох Україн” і системно на ній паразитували, протиставляючи “україномовний захід” “русскоговорящему юго-востоку”. І навіть після анексії Росією Криму й розпалювання війни на Донбасі цей наратив не зник.

Мабуть, у Москві так повірили у власну вигадку, що у лютому 2022 року кремлівський диктатор вирішив “покінчити з проблемою України“. Але його повномасштабне вторгнення мало протилежний ефект.

Україна після 24 лютого 2022-го пережила, може, найглибшу із трансформацій за свою новітню історію.

У Кремлі сподівались, що наша країна розчиниться у проєкті “єдінава русскава народа”. В Україні і справді залишився один народ, але його навіть у гарячці не назвеш “русскім”. Навпаки — вперше за довгі десятиліття українська політика позбулася будь-яких проросійських проєктів. Якісь померли власною смертю, комусь допомогли компетентні органи.

Однак виборців старих проросійських сил рішенням РНБО не заборониш. Що ж відбувається з цим електоратом зараз? 

Яку трансформацію переживають проросійські виборці? Які цінності вони мають тепер, після нападу Росії? Кому вони симпатизують? 

Хто з нових і старих політиків спробує захопити собі хоч маленький уламок політичної імперії Росії?

З цими запитаннями “Українська правда” звернулася до провідних українських соціологів.

Межі імперії: скільки лишилось проросійського електорату

Щоб зрозуміти, які трансформації переживає електоральна ніша, яку прийнято вважати проросійською, варто спершу зрозуміти, звідки вона взялася, як і ким формувалась.

Не буде перебільшенням сказати, що час між двома Майданами був епохою кристалізації та найбільшого злету прокремлівських проєктів в Україні. Особливо після перемоги у 2010-му на президентських виборах Віктора Януковича та тріумфу його Партії регіонів на парламентських виборах 2012-го.

Очевидно, що соціологія тих квазі-диктаторських часів була викривленою, але саме тоді проросійська електоральна ніша сягнула свого піку: до 30-40% підтримки. Більш ніж ласий шматок. Тоді ж вона чітко артикулювала своїх лідерів та назавжди оформилась у політиці як “проросійський виборець “регіоналів”. Пізніше назви різних уламків ПР будуть змінюватись, але електорат буде той самий.

Після нападу Росії в 2014-му на Крим і Донбас кількість цих прихильників Москви і ПР в українських опитуваннях відчутно зменшилась. Частково через те, що люди переосмислювали свої погляди, але найбільше — якраз через російську окупацію.

 

Андрій Биченко, керівник соціологічної служби Центру Разумкова

“Якщо говорити про часи великої підтримки ПР, то це було тоді, коли основний її електорат перебував саме на Донбасі: в Донецькій та Луганській областях.

Ці регіони потім стали непідконтрольні Україні, і там залишилось багато людей. Є підстави припускати, що серед тих, хто залишився на неконтрольованих територіях Донбасу з 14-го року, переважна більшість людей підтримувала до того саме Партію регіонів. Тому зрозуміло, що уже просто через арифметичне неврахування цих регіонів частка проросійських виборців сильно зменшилася”, — пояснює Андрій Биченко, керівник соціологічної служби Центру Разумкова.

Після повномасштабного вторгнення Путіна у 2022 році ця частка стала ще меншою. 

“У нас був один проєкт, у якому ми досліджували проросійські настрої десь ще з 2014-го року. І от у 2023-му ми вже в принципі не могли його виконувати, тому що відверто проросійськи налаштованих людей ми знайти і не змогли.

Можливо, вони не називають себе прямими противниками Росії, але те, що Росія — ворог, що Росія розв'язала війну — вони це визнають. Ця ніша сама по собі трансформувалася в щось таке українське “не всё так однозначно”, але “ми за незалежну Україну”. Фактично ОПЗЖ зникло, воно розчинилося. І проросійської ніші теж не існує”, — переконує Олексій Антипович, директор соціологічної групи “Рейтинг”.

Биченко з Центру Разумкова додає, що за десять років — від літа 2013-го, коли пікова підтримка Партії регіонів сягала вище 30%, до літа 2023-го — ця підтримка впала в десять разів:

“Якщо говорити про теперішній момент, то цей електоральний сегмент зовсім невеликий. Я б оцінив, що за нинішньої ситуації він складає всього відсотків три-чотири”.

Крах імперії: ракетні обстріли вичавлюють ватність

“Виборець Партії регіонів і ОПЗЖ нікуди не подівся, ці люди продовжують тут жити”, — пояснює в коментарі УП виконавчий директор КМІС Антон Грушецький. 

Антон Грушецький, виконавчий директор КМІС

Антон Грушецький, виконавчий директор КМІС

“Але в нашого погляду на цього виборця було дуже велике спрощення. Ми сприймали партії півдня і сходу України лише як проросійські. І з цього часто робили дуже неправильні висновки. 

Зараз є дуже хибний дискурс: місто проголосувало за ОПЗЖ і тому зруйноване російськими військами. Треба розуміти, що значна частина виборців голосували просто за бачення Росії як близького сусіда, а не за ліквідацію української державності. Багато хто голосував за вольових “господарників”, за стабільність, за порядок”, — додає соціолог.

І як показують нинішні дослідження, проросійські цінності справді були не єдиними, навколо чого гуртувався умовний виборець “регіоналів”. При ближчому розгляді виявляється, що проросійська ніша хотіла не так Росії, як повернення СРСР. 

“За ці партії віддавали голоси люди, які ностальгували за Радянським Союзом. Саме проросійська позиція була властива незначній частині електорату ПР і її похідних. Домінуючою там була позиція прорадянська”, — переконує Андрій Биченко із Центру Разумкова. 

“Ця група скорочується. І природним чином, і тому що, на відміну від Білорусі чи Росії, для української молоді часів Незалежності Радянський Союз вже ніякою цінністю не є.

Інший пласт людей, який був важливим для ОПЗЖ і який теж зменшується — це лідери з бізнесовими зв'язками у Росії. Вони володіли величезними підприємствами, до яких були прив'язані через роботу і зарплату дуже багато виборців. Працівники вболівали за Росію, бо від неї залежав їхній добробут. 

Це теж зміниться, бо основний потік грошей на відновлення і забезпечення життя йтиме уже не з Росії, а з Заходу”, — додає соціолог.

Але найбільша трансформація відбувається у колишніх прихильників проросійських проєктів під впливом від пережитих жахів російської ж агресії. Зараз, як переконують соціологи, навіть найбільш затяті прямі прихильники РФ кардинально міняють свою позицію.

 

Олексій Антипович, директор соціологічної групи “Рейтинг”

“Ця електоральна ніша зовсім змінилась. Її можна окреслювати як достатньо критичну до української влади, до певних атрибутів української історії, якихось ідеологічних моментів. Але на даний момент цих людей точно не можна назвати саме проросійськими.

Останній приклад — обстріли Одеси. За нашими дослідженнями, я бачив, що в Одесі попри всі зміни в напрямку ЄС, залишалась найбільша концентрація “ватників”. Але такі обстріли, вони ж якраз і видавлюють з людей оцю “ватність”, — розповідає Антипович із “Рейтинга”.

“Після обстрілів Одеси навіть, здавалось, невиправно проросійська частина виборців із числа вірян Московського патріархату відкрито висунула свої претензії патріарху Кирилу. А таке ще там два місяці тому важко собі було й уявити”, — додає Биченко. 

Природна і вимушена зміна переконань для виборців означає політичний крах для колись підтримуваних ними партій і лідерів. 

Згідно з останніми опитуваннями, можна сміливо заявляти, що Росія і якісь її сателіти в українській політиці повністю дискредитовані в очах виборців.

“Якщо говорити про навіть умовну партію Юрія Бойка, то вона отримує якісь мізерні відсотки. У нас нещодавно були оприлюднені дані опитування для Національно-демократичного інституту США, і там було ставлення до політиків. Ставлення до Бойка так само значно погіршилося, тому що він стійко асоціюється з ОПЗЖ, Партією регіонів і цим російським вектором. Усе це стало надто токсичним”, — розповідає Грушецький із КМІС.

“Запит на нові сили в Україні досі є. А якраз і Бойко, і всі інші вписуються в старе, дискредитоване покоління. 

Традиційно цей електоральний сегмент був зацементований за кількома політсилами: ПР і Компартія або ОПЗЖ і Партія Шарія. Зараз всі ці партії або заборонені, або самодискредитовані. Тож стоїть питання, які партії будуть задовольняти запит на стабільність, захист і патерналізм”, — додає виконавчий директор КМІС.

Завойовники: “захисники знедолених” і “шукачі особливого шляху України”

Проросійський сегмент електорального поля за останні роки пережив дуже складні внутрішні зміни. Після втрати легітимації старими політичними проєктами, їхні виборці мусили обрати як нові цінності, так і нових лідерів, які будуть ці цінності відстоювати.

Станом на літо 2023-го ці внутрішні трансформації ще не завершились, але уже зараз можна робити висновки про те, до кого перейшли 9 із 10 виборців Партії регіонів.

Очевидно, що найбільшим вигодонабувачем цього “великого переходу” проросійського електорату стане президент Володимир Зеленський та його політсила. 

Власне, вибори 2019 року були першою демонстрацією того, що виборець Півдня і Сходу шукає і для себе “нових облич”.

“У 2019-му році маса виборців із так званої “проросійської” ніші пішла за Зеленським і з ним залишилася. І зараз перетік від заборонених партій до “СН” буде більш легким, бо цим виборцям простіше обрати “Слугу народу”, ніж Петра Порошенка чи Валерія Залужного. А інших партій і немає”, — переконує Олексій Антипович із групи “Рейтинг”. 

За його словами, колись основною віссю поділу електорату було протистояння “відносини з Росією” — “відносини з Євросоюзом”. Після російського вторгнення цей поділ втратив сенс. 

“Зараз залишається дуже умовний поділ на владу і на тих, хто налаштовані опозиційно. В оцій опозиції можна виділяти складову націоналістів, патріотів, військових, волонтерів — оце все в одній когорті. Але є й інша, в якій зараз опинилась уся умовна “вата”. 

На сьогоднішній день ця ніша складає сумарно десь близько 5%. От це всі, за ким можуть “полювати” і Юлія Володимирівна, і Дмитро Разумков, і Олексій Арестович”, — пояснює Антипович. 

Згадані ним прізвища не випадкові. Саме до цих чинних чи потенційних політиків може відбутись перетік виборців із тих 5% рештків “проросійської імперії”.

І боротьба за них уже йде. Саме в її ключі слід розглядати, наприклад, публічне позиціонування Тимошенко і Разумкова в питаннях легалізації медичного канабісу. Зайнята ними крайньо консервативна позиція якраз апелює до згаданих 5%.

Як і спроби паразитувати на темах грошового забезпечення для військових, податків для підприємців чи “імпорту” електроенергії в часи локдаунів. Усе це — спроби показати схильному до патерналізму електорату, що хтось за нього думає і готовий захистити його інтереси. 

Але питання соціалки чи канабісу не єдині, навколо яких вестиметься боротьба за виборців півдня і сходу.

“Після перемоги можлива кристалізація політиків, які будуть шукати якийсь “особливий шлях України” і пропонуватимуть “не прогинатися перед західними інституціями”. От такого типу запит може отримати відгук у виборців “юго-востока”. 

Майже 90% українців підтримує вступ у Європейський Союз. Але коли ми ставили запитання, чи Україна має якнайшвидше стати членом ЄС, виконуючи всі вимоги, чи повинна краще довше вступати, але на своїх умовах, то більшість людей кажуть, що краще довше вступати. Це ж прямо виглядає як “третій шлях”, — розповідає Антон Грушецький.

“Або є ще така категорія людей, 30-35%, які вважають, що Захід нам просто повинен давати гроші, тому що Україна — це щит Європи. Тобто буде широке коло людей, для яких важлива така “суб'єктність України”. 

Окремо на півдні і сході, якраз в регіонах концентрації виборців ПР-ОПЗЖ, буде ще велике питання відбудови, яке може відкрити вікно для “господарників”, — додає в коментарі УП соціолог. 

Серед таких “нових євроскептиків” найчастіше в розмовах із соціологами лунає ім'я Олексія Арестовича. Але всі опитані так само в один голос кажуть, що якоїсь системної роботи ним для просування саме політичного порядку денного не спостерігається.

“Поки що не видно якихось людей, які б системно працювали на проросійський електорат. Навіть Арестович не можна сказати, що працює на цю базу. Його заяви можуть резонувати і за рахунок російської мови, і за рахунок якогось широкого трактування ситуацій навколо російської культури. Але не більше. Є більш простий приклад — це Поворознюк (бізнесмен, власник клубу “Інгулець” — УП). Але ще велике питання, наскільки він буде заходити людям”, — підсумовує Грушецький.

***

Згідно з опитуваннями КМІС та інших соціологічних груп, серед тотальної більшості українців простежується різкий тренд на деполітизацію життя. Якщо бути більш точним — відкладання питання політики на час “після перемоги”.

“Зараз майже 80% респондентів відповідають, що у них є друзі або знайомі, або родичі, які були поранені чи загинули в ході воєнних дій. Тобто війна — це дуже емоційно насичений досвід для більшості. Цей же досвід, до речі, є потужним бар'єром для будь-яких асоціацій з російським вектором”, — ділиться спостереженнями виконавчий директор КМІС Грушецький.

Але чи досить буде цього емоційного компоненту для того, щоб проросійські проєкти як явище остаточно зникли з української політики. Чи все-таки є шанс, що якісь прокремлівські партії збережуться і надалі?

Керівник соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко переконує, що відповідь на це запитання залежить від того, в яких кордонах і серед кого будуть проведені наступні вибори.

“Коли мова йтиме про єдиний прийнятний для нас сценарій — повернення всіх окупованих територій з Донбасом і Кримом, — то я передбачаю, що частка підтримки проросійських партій буде значно більша. Якщо електорат із раніше окупованих територій повернеться, то за таких умов якась “нова ОПЗЖ” може навіть мати шанс проходу в парламент, — розмірковує соціолог. І додає:

Але якщо виборців з окупованих територій якимось чином виключать із процесу, скажімо, через спеціальний закон, чи якщо Україна не зможе повернути до виборів Крим і Донбас, то шансів у таких проєктів, як була ОПЗЖ, фактично немає”.

Роман РОМАНЮК

 

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.