Режим валютного голоду, аби отримати допомогу Заходу

Ще один напрямок концентрованих дій влади — збалансування обігу в країні іноземної валюти, порушеного і у 2008 році, і під час панування Януковича, і у рік після Євромайдану. Гривню довели до крайнього приниження, послабивши її до рівня найгірших грошових одиниць світу.

Метою влади, і це правомірно, є зупинка девальвації валютного курсу гривні та її вільна конвертованість. Проблема — багатогранна, і уряд діє у кількох площинах.

Перша — отримання іноземних кредитів, що необхідно для погашення старих позичок, покриття поточних міжнародних платежів, поповнення резервів НБУ.

Західна спільнота готова допомагати у цьому максимально. Проте кредитори стверджують, що уряд не здійснює кроків, які убезпечать країну від провальних фінансових дефіцитів. Для цього й вимагають невідкладних реформ.

Через бездіяльність влади виділення кредитів може відкладатися, а це спричинятиме продовження режиму валютного голоду в країні.

Терміном “валютний голод” треба назвати дії влади щодо стримування попиту на валюту: вільний обмін заборонений як громадянам, так і підприємствам. Обмежена купівля валюти для виконання імпортних контрактів. Експортери зобов'язані прискорено повертати валютну виручку і повністю її продавати.

Ці рішення утискають права людей і компаній розпоряджатися фінансовими активами. Реакція цілком передбачувана: значна частина операцій з валютою переведена у тіньовий оборот. Громадяни здійснюють їх поза банками, а останні разом з експортерами та імпортерами проводять їх на закордонних рахунках.

Внаслідок цього різко зменшився оборот валюти всередині країни. Якщо у січні 2014 року щоденний обсяг купівлі-продажу іноземних грошових засобів на міжбанківському ринку України дорівнював 2,9 млрд дол, то через рік, у січні 2015 року, він зменшився до 0,3 млрд дол, тобто майже у десятеро.

Рухаючись цим шляхом, повернути валюту у легальний оборот і збалансувати попит-пропозицію на неї неможливо. Цю проблему можна вирішити завдяки збільшенню надходження доларів в економіку. Проте громадянам України влада поки що пропонує не стимули, а заборони, що не мають перспективи.

Друга площина урядової активності на валютному фронті — зусилля з реструктуризації, перш за все, перетермінування на довгі строки зовнішніх державних боргів. Загалом на суму від 18 млрд дол до 25 млрд дол. Без цієї реструктуризації МВФ може не надати черговий транш узгодженого кредиту.

Сигнали з цього фронту — тривожні. З'ясувалося, що група основних утримувачів боргу не сприймає умови, висунуті Києвом. Правда, ці умови надто категоричні.

Представники України на переговорах, окрім перенесення строків сплати облігацій на 15-20 років, вимагають списання частини вартості облігацій — на величину до 40% усієї суми, що означає її перенесення на збитки компаній-кредиторів.

Інша вимога — суттєве зниження ставок за облігаціями — до 6-8% річних, при тому, що за деякими суверенними цінними паперами ставки зашкалюють за 15%.

Це ніби потрібно для досягнення Україною нормативів, поставлених МВФ. Наприклад, зменшення співвідношення зовнішнього державного боргу з обсягом ВВП держав з сьогоднішніх 100% до 71% у 2018 році.

Такі вимоги українського уряду нагадують позицію Греції, яка відмовляється повертати власні борги, вимагаючи під погрозами виходу з Євросоюзу і без будь-яких зустрічних кроків назустріч останньому звільнення її від усіх зобов'язань.

Насторожують і слова українського міністра фінансів, що дефолту не треба боятися, бо він не позначиться на житті громадян, а також того, що підприємства після дефолту будуть виключені з усіх міжнародних фінансових ринків.

Варто зауважити, що Україна має боргову справу з приватними компаніями, за якими стоїть велике число співвласників-інвесторів. Очікувати, що вони погодяться пожертвувати власними грошима заради нормативів для України, не варто.

Ще одна проблема в цій площині — відмова Росії від реструктуризації 3 млрд дол, які вона надала президенту-втікачу. Очевидно, це була плата за відмову підписувати угоду про асоціацію України з ЄС.

Відсутність рішень щодо цих проблем може зруйнувати весь задум подолання валютної кризи. Перш за все, треба усунути власноруч створені перешкоди на шляху реструктуризації. Ставити питання про списання боргу в умовах, коли не виконуються реформаторські плани, просто незручно.

Потрібна участь міжнародних і державних інституцій, які б допомогли амортизувати втрати приватних інвесторів. Знижки ставок, яких вимагає Україна, безумовно, потрібні, але для згоди іншої сторони треба убезпечити кредиторів від збитків, наприклад, м'яко реструктуризувати відповідну суму зменшення платежів.

Проте громадянам повідомляють не все. Можливо, кредитні гарантії США на 2-3 млрд дол у 2015 році якраз і призначені для випуску нових облігацій з низькими процентними ставками. Запозичені з їх допомогою суми можуть бути використані для компенсації втрат кредиторів від скорочення ставок за боргами.

Ці кроки назустріч кредиторам — необхідна умова позитивного результату.

Щодо Росії треба діяти інакше. Правда, зараз нема жодних дій. З ворогом розмова — тільки у міжнародних судах, до яких треба якісно готуватися.

Третя площина урядових дій на валютному полі — скорочення дефіциту зовнішньої торгівлі. При збереженні цього дефіциту не мають сенсу зусилля з отримання нових пільгових запозичень та реструктуризації боргу, оскільки він скупчує загрози дефолту за боргами держави, що нависають над Україною.

На жаль, у 2014 році, незважаючи на шалену девальвацію курсу гривні відносно твердих валют, подолати дефіцит не вдалося. Хоча він і знизився проти попереднього року майже втричі до 5,3 млрд дол.

Особливістю урядової політики в цьому питанні є спрямування зусиль на скорочення імпорту при впертому нехтуванні завдань із збільшення експорту.

Крім девальвації курсу гривні, ця політика включає обмеження продажу валюти імпортерам, встановлення додаткових митних платежів — 5-10% — на усі імпортні товари і послуги, ускладнення процедури ввезення товарів в Україну.

Ці нововведення не можна назвати ринковими, що сприяють відкритості і зростанню рівня конкуренції. Звичайно, це віддаляє країну від інтеграції з ЄС. Крім того, такий підхід до збалансування експорту-імпорту має інші вади. Відомо, що штучне утискання імпорту приносить економіці не користь, а шкоду.

По-перше, національний розвиток неможливий без західних технологій та інноваційної техніки, які тепер надходять у значно менших обсягах.

По-друге, багато галузей економіки використовують у виробництві імпортні сировину й комплектуючі. Тепер вони зупиняються.

По-третє, додаткові мита підвищують ціни на імпортні товари, що підштовхує вгору й ціни на аналогічні товари національних виробників.

По-четверте, зменшення ввозу продукції з-за кордону знижує конкуренцію на відповідних внутрішніх ринках, що також підштовхує інфляцію.

Загальний наслідок скорочення імпорту такими методами — зменшення внутрішнього виробництва, яке додається до інших факторів падіння ВВП.

Уряд не тільки ігнорує завдання із збільшення експорту. Він затискає експорт. Перш за все — скасуванням права експортерів на повне і вчасне відшкодування з бюджету сплаченого ПДВ. На думку урядовців, це занадто дорого для скарбниці.

Експортерам обіцяні облігації, вони вже почали видаватися на десятки мільярдів гривень. Їх неможливо продати на ринку без величезного дисконту — до 50%.

У банків нема грошей, а державних облігацій різного типу на внутрішньому ринку — океан. Це також означає довжелезні затримки з повернення запозиченого урядом обігового капіталу. Бюджет ніби-то виграє. За рахунок втрат національного виробництва і погіршення зовнішнього торговельного балансу.

Така політика зовнішньої торгівлі спонукає державу звертатися за додатковими іноземними позичками або не послабляти внутрішній валютний курс. Зрозуміло, що вибраний Кабміном підхід до збалансування зовнішньої торгівлі є неконструктивним і більше того — шкідливим для вітчизняної економіки.

Четверта площина, у якій уряд повинен діяти задля поповнення валютних ресурсів, — примусове повернення в країну грошей, незаконно вивезених і злочинно привласнених кланом Януковича. За аналітичними розрахунками сума втрат України від цих трансакцій досягла у 2014 році 10-12 млрд дол.

На жаль, таке повернення не почалося. Здається, влада себе цим і не обтяжувала. Останні події, коли правоохоронні органи крізь пальці дивилися на втечу з України Клюєва, з якого була знята депутатська недоторканність і якому була висловлена підозра про злочин, пояснюють таку поведінку влади.

Крім цих грошей, у 2014 році олігархічні групи перевели за кордон за допомогою офіційних трансакцій, боргових операцій та повернення інвестицій ще, як мінімум, 6-8 млрд дол. Ці капітали втікали від фінансової катастрофи, від можливих правових претензій нової влади, від нових корупційних вимог, від війни.

Є підозра, що МВФ тривалий час не надавав Україні обіцяні кредити саме через сподівання, що уряд зможе вступити у боротьбу за повернення награбованого. Тепер, мабуть, ці очікування змарновані, а затримки із зовнішньою фінансовою допомогою у 2014 році коштували країні краху гривні.

Така боротьба за відновлення валютного забезпечення національної грошової системи не обнадіює. Країна залишається у підвішеному стані. Вважати, що фінансова допомога Заходу буде вічною, неправильно і безвідповідально.

Уряд, що зупиняє рух суспільства

Кабмін реалізовував й інші заходи, проте предметом розгляду у статті стали лише його власні структурні винаходи, які змінюють рутинний хід економічного життя.

На жаль, ці зміни не дали впевненості у перспективі національного розвитку і не додали добробуту. Більше того, уряд “спромігся” значно погіршити ситуацію порівняно з 2014 роком і здивував міжнародних експертів, які ще півроку тому були впевнені, що вирівнювання економічної динаміки відбудеться у 2015 році.

Наприклад, прогноз МВФ передбачав зниження темпів падіння ВВП України з 6,5% у 2014 році до 4-5% у 2015 році. Українські ж можновладці, навпаки, додали до негативного показника 2014 року ще 11-12%.

Злий жарт з владою зіграла війна, яка дозволила урядовцям ховатися за демагогічними заявами. Вони вирішили, що вимогливість до їх роботи буде значно нижчою через загальну солідарність перед обличчям агресора.

Якщо урядовці знову будуть виправдовуватися війною, то варто їм пояснити: усі їх “досягнення” здобуті на території, з якої виключені Донбас та Крим.

Головною особливістю “винаходів” можновладців треба назвати вирішення проблем бізнесу за рахунок погіршення умов життя усіх українців. Це той же олігархічний лад в інтересах фінансових кланів та їх корупціонерів при владі.

Нічого нового ми не побачили. Усі ці винаходи — продовження методів попередників, доведені до абсурду. Ця політика і морально недопустима, і економічно шкідлива. Яценюк зі своїми помічниками ніби хоче зупинити рух суспільства, поки вони не проведуть свої нелюдські експерименти.

Не має права уряд шкодити розвитку суспільства. За жодних обставин.

Володимир ЛАНОВИЙ