Радості й печалі Віктора Януковича

Переможця виборів Віктора Януковича інавгурували в Києві, але його політичні проблеми лише починаються.

Навіть в Україні вибори можуть закінчуватися. 25 лютого, після двох турів голосування і декількох тижнів судової тяганини, Віктора Януковича інавгурували як четвертого демократично обраного президента України. В листопаді 2004 року він спробував „вкрасти корону” і зазнав поразки. Тепер він грав за правилами (здебільшого) — і переміг. Хоча Юлія Тимошенко, його харизматична суперниця (і прем’єр-міністр України) й відмовляється визнати перемогу пана Януковича, минулого тижня вона відкликала свій судовий позов. Таким чином найвища посада в Україні перейшла від чинного президента до лідера опозиції: рідкісне явище в пострадянській республіці.

Тепер легітимність пана Януковича визнають світові лідери, а не тільки прем’єр-міністр Росії Владімір Путін, який в 2004 році поквапився привітати його зі сфальсифікованою перемогою. Цього разу Москва не робила таких непродуманих заяв. Натомість вона продемонструвала свої братерські почуття до Києва, доручивши главі Російської православної церкви Патріарху Кирилу благословити пана Януковича перед інавгурацією. Це однаковою мірою говорить як про набожність пана Януковича, так і про тактику Москви з використання церкви для збільшення свого впливу. Росіянам рідко коли вдавалося настільки майстерно використовувати м’яку силу. Однак пан Янукович, свідомий свого проросійського образу, намагався применшити значимість візиту патріарха, і планує здійснити свій перший закордонний візит до Брюсселя, а не до Москви.

Найбільші проблеми Януковича — всередині країни, де його перемога з незначним відривом ще не перетворилася на реальну владу. Судовий позов пані Тимошенко не мав на меті відмінити результати виборів чи викликати вуличні протести. Вона прагнула знову згуртувати своїх прихильників, продемонструвавши, що ніколи не здається, назвати перемогу пана Януковича нелегітимною, і звинуватити корумповані українські суди в „цинічній відмові встановити правду”. Все це мало на меті позбавити пана Януковича частини його прихильників. Він і без того перший в історії України обраний шляхом прямого голосування президент, який набрав менше 50% голосів.

Вибори підтвердили, що Україна є функціонуючою демократією, але вони не принесли їй політичної стабільності і не розв’язали питання, яке паралізує країну з 46-мільйонним населенням, — де ж зосереджена влада. Україна все ще перебуває в пастці конституційного компромісу, на який пішов попередній президент Віктор Ющенко, і за яким виконавча влада розподілена між президентом і прем’єр-міністром, обраним Верховною Радою. Це означає, що попри свою перемогу, пан Янукович мало що може зробити без нової парламентської коаліції.

Створити її виявилося не так просто, як очікувалося, — не в останню чергу через конфлікт інтересів в його власній Партії регіонів. Після тривалої і дорогої кампанії спонсори Януковича прагнуть перетворити його перемогу на гроші і тому не хочуть ділитися владою. Тепер пані Тимошенко закликає Раду проголосувати про вотум недовіри її уряду. Цього тижня її формальна коаліція нарешті розпадеться, проте навіть це не вирішить проблем пана Януковича.

Пан Янукович може заручитися достатньою кількістю голосів, щоб скинути пані Тимошенко з посади прем’єр-міністра. Але для того, щоб сформувати коаліцію більшості, йому потрібна підтримка блоку пана Ющенка „Наша Україна”. Депутати „Нашої України” мають власні фінансові і політичні інтереси — і навряд чи вдасться задовольнити їх задешево. Пані Тимошенко теж бере участь в торгах, намагаючись втримати окремих депутатів від партії. Незважаючи на приголомшливу поразку пана Ющенка на президентських виборах (в першому турі він отримав всього 5%), його партія тепер багато що вирішує. За словами редактора тижневика „Дзеркало тижня” Юлії Мостової, переможені ведуть переговори так, наче вони переможці.

Попри цинічність української політики, в цьому всьому певну роль відіграє й ідеологія. „Наша Україна” користується підтримкою винятково в Західній Україні, її більш націоналістично налаштованій частині. Виборці цього регіону вбачатимуть зраду в будь-якому альянсі з паном Януковичем, який свою першу промову в якості переможця виголосив російською, який казав, що Чорноморський флот Росії може залишитися в Севастополі після завершення терміну дії орендної угоди в 2017 році, і який відкрив „Газпрому” спокусливу можливість сформувати спільний консорціум, щоб розпоряджатися українськими газопроводами. Благословення Кирила може виявитися останньою краплею.

Для того, аби зробити альянс більш прийнятним, пан Янукович може погодитися на компромісного прем’єр-міністра. Один з варіантів — Арсеній Яценюк, колишній глава Нацбанку, міністр закордонних справ і спікер Ради. Пан Яценюк, який і сам балотувався в президенти, показав себе гнучким у відносинах з різними політичними силами і все одно залишається популярним серед електорату „Нашої України”. Вважається, що йому симпатизує Рінат Ахметов, найбагатший український магнат і спонсор пана Януковича.

І все ж частина почту нового президента розуміє, що таке призначення було б завеликою поступкою переможеній партії. Пану Януковичу радше хотілося б бачити на посаді прем’єр-міністра свого давнього товариша Миколу Азарова. Пан Азаров працював заступником пана Януковича в 2006 році і більш близький до нього, ніж до пана Ахметова. Дехто вважає його ідеальним тимчасовим прем’єр-міністром, який міг би більш-менш привести до ладу державну фінансову систему України, що перебуває в жахливому стані, —навіть якщо він й не виявиться надто великим реформатором.

Якщо пану Януковичу не вдасться сформувати нову коаліцію, йому доведеться призначити нові парламентські вибори. Вони можуть стати найкращим виходом з тупика. Звісно, це було б набагато демократичніше, ніж склеїти коаліцію, яка тримається лише на корисливих інтересах її учасників. Але для пана Януковича це ризиковано. З огляду на його невеликий відрив на президентських виборах, існує ймовірність того, що Партія регіонів на виборах до парламенту більше місць втратить. Сергій Тігіпко, який у першому турі президентських виборів став третім, позбавивши обох лідерів частини голосів, сформує фракцію і висуне свої вимоги. На відміну від пана Яценюка, пана Тігіпка вважають потенційним суперником пана Януковича.

У наступні декілька місяців ситуація може дещо прояснитися. Однак поки що в політиці України продовжує панувати хаос. А політики надто зайняті оборудками, щоб приділити увагу економічним проблемам країни — чи її національним інтересам.

Перевод — Inozmi