Так останні кілька тижнів, поширюючи відео з окопами, що нагадують Першу світову, говорять про захисників Бахмута. Колись 70-тисячного міста, на яке нині широким фронтом наступають росіяни.
Окупанти зосередили свою увагу на Бахмуті в середині липня — після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. Відтоді в місті з'являється все більше українських військових, протитанкових їжаків, а також величезних вирв від російських прильотів.
Західні аналітики та українські посадовці заявляють — Росія намагається оточити місто. Чи справді все настільки критично?
“Українська правда” уважно відстежує ситуацію на Бахмутському напрямку з початку червня.
Під час останньої поїздки в зону бойових дій УП мала змогу поговорити з військовими, що тримають межі цього напрямку на північ, схід та південь від Бахмута, а також на свої очі побачити обстановку в місті та сусідньому з ним Соледарі.
Що відбувається на Бахмутському напрямку
На початку серпня командир одного з батальйонів ССО розповідав УП, що росіяни насправді не збираються йти на Бахмут у лоб — вони планують обійти місто й узяти його в оперативне оточення.
Північною межею для такого маневру мав стати Соледар, південною — села Зайцеве та Опитне.
На початок грудня цей план суттєво не змінився. Росіяни намагаються штурмувати Соледар, продавлюють села на південь від Бахмута, а також тиснуть на східну межу міста з боку окупованих територій.
Тобто росіяни наступають на Бахмут одразу з трьох напрямків. І на деяких з них, на жаль, мають тактичні успіхи.
Зупинимося на цьому детальніше.
Північна межа Бахмутського напрямку — Соледар. Соледар відомий найбільшим солевидобувним підприємством Європи “Артемсіль”. Попри регулярні спроби штурму, це місто наразі виглядає найбільш неприступною ціллю для росіян на цьому напрямку.
По-перше, це територія з великою кількістю укріплень. По-друге, це висота. По-третє, Соледар тримають доволі сильні бригади, зокрема легендарна 93-я “Холодний Яр”.
Просунутися по Соледару з літа росіянам практично не вдалося. Співрозмовники УП серед військових, що обороняють місто, говорять, що окупанти стоять на східному краю Соледара — заводі будматеріалів КНАУФ, який вони зайняли ще влітку. А також періодично заходять на крайню зі сходу вулицю міста.
“Якщо вони і досягають успіхів, то мінімальних, тактичних. Стратегічно перевага за нами. Вони десь трохи зайшли — ми їх посунули, зайшли — посунули, і так увесь час”, — розповідає УП один з військовослужбовців 93-ї бригади.
Російська армія регулярно й доволі хаотично обстрілює Соледар. Не шкодує навіть авіації: працюючи в місті на початку грудня, журналістка УП стала свідком, як два російських гелікоптери запустили по Соледару ракети.
Якщо ж дивитися на Соледар не лише як на поле бою, а і як на колись 10-тисячне місто, то наразі в ньому майже не лишилося будинків з цілими вікнами. Чимало багатоповерхівок вкриті дірками від прямих влучань артснарядів, частина приміщень — адмінкорпус “Артемсолі”, дитсадок — повністю спалені.
У місті, попри надзвичайні ризики для життя, залишається кілька сотень цивільних.
Хмара пилу піднімається після хаотичного російського обстрілу Соледара
Дві цивільні могили в Соледарі, засипані прямо в окопній траншеї
Східна межа Бахмута — район Бахмута під назвою Забахмутка. Це частина напрямку, де росіяни наразі найближче підійшли до самого Бахмута і за який йдуть важкі бої.
Певний час аналітики DeepState навіть позначали на своїх картах всю Забахмутку як “сіру зону”, втім наразі такою відмічена лише частина цього району. Справа в тому, що українській армії вдалося відсунути росіян трохи далі від міста.
Усі військовослужбовці на Бахмутському напрямку, з якими для цього тексту спілкувалася УП, запевняють, що ЗСУ наразі повністю контролюють Бахмут.
Район Забахмутки є певною мірою відокремленим від основної частини міста — він знаходиться за річкою Бахмутка. Основний міст через річку росіяни розбили ще 22 вересня. Це ускладнило логістику як для українських військових, так і для цивільних, що лишаються жити на Забахмутці.
Південна межа Бахмутського напрямку — орієнтовно селища Кудрюмівка-Майорськ. Саме на цій частині напрямку росіяни наразі мають найбільші успіхи. З початку вересня їм вдалося захопити Кодему, Миколаївку Другу, Одрадівку, Зайцеве і тд.
Найважчі бої наразі точаться за Курдюмівку, яка є панівною висотою, Зеленопілля та Андріївку. Росіяни тут працюють не точково, а тиснуть по всьому флангу.
“Втім за Кудрюмівкою та вище їхньою перешкодою буде канал (Сіверський Донець-Донбас — УП) — от його вони хєр форсонуть. Тому навіть якщо ми втратимо ще кілька сіл — нічого страшного. Але ми рубаємося за кожен кущ”, — з відчутною втомою в голосі розповідає УП командир батальйону “Свобода” у складі Нацгвардії Петро Кузик, чиї хлопці наразі стоять на південь від Бахмута.
“Будь-які села ми насправді повернемо. От тільки людей, людей не повернемо… “, — додає Кузик.
Складність в обороні сіл на південь від Бахмута найперше полягає в тому, що росіяни все ще мають перевагу в артилерії, боєкомплекті та живій силі. Друга причина криється в тому, що деякі підрозділи ЗСУ відходять зі своїх позицій і оголюють фланг.
Під Бахмутом росіяни намагаються досягати малих успіхів, рухаючись малими населеними пунктами. Їхня ціль — вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка (Т0504) до Часового Яру.
Часів Яр — важлива для оборони Бахмута висота.
Навіщо росіяни вмирають за Бахмут
“Історія з Бахмутом — це суто історія ПВК “Вагнер”, яка вирішила довести російській владі, що вона має кращу, якіснішу підготовку за регулярну російську армію. Мовляв, вони там відступили з Херсона, а ми тут тримаємося”, — пояснює військовослужбовиця 4-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії Христина Кудрява, що наразі працює на Бахмутському напрямку.
Христина працює на Бахмутському напрямку після штурму Лимана у складі своєї частини НГУ 3018
Автор фото: Дмитро ЛАРІН
“Вагнерівці”, які стоять на її частині напрямку, представлені двома групами — навчені “ПВК-шники” та колишні ув’язнені.
Перші — виступають командирами групи. Вони якісно, точково планують операції, добре відстежують переміщення своїх солдатів, зашифровують переговори по радіозв’язку.
Других закидають на фронт після 2-3 тижнів слабкої підготовки і використовують, як гарматне м’ясо.
“Нам полонений “вагнерівець” казав: от ви знищили сьогодні 50 людей, рівно 50 до вечора на заміну вже привезли. Знищили 100 — привезли 100. Вони стараються тримати рівно 900 людей у штурмовому загоні. Їм кажуть: “Люди — це не проблема”, — розповідає Петро Кузик зі “Свободи”.
“Вагнерівці” стараються підійти до наших позицій максимально близько й тільки тоді відкривають вогонь. Не скажу, що це достойний супротивник — бо ми от тільки сьогодні бачили, як вони вкрали на одному подвір’ї козу, — але з ним справді складно”, — резюмує Христина Кудрява.
Окрім піарної історії для ПВК “Вагнер” і Кремля загалом, потрібність Бахмута для Росії має і цілком практичний вимір. Його захоплення дозволить РФ розмістити в місті на час морозів близько двох дивізій своєї армії — а не тримати їх у полях.
Чому українська армія горою стоїть за Бахмут
Ні Генштаб, ні Офіс президента не називають точні втрати України в цій війні й зокрема на Бахмутському напрямку.
Втім, регулярно спілкуючись з військовими цій ділянці фронту, можна стверджувати, що оборона Бахмута дається українській армії дуже високою ціною.
За два тижні боїв в роті одного з підрозділів, що обороняє південні рубежі Бахмутського напрямку, з 93 солдатів боєздатними лишилося 7. Більшість отримали контузії середньої тяжкості та уламкові поранення.
У чому ж важливість цього міста?
Перша причина очевидна: це місто — українське.
Друга: через Бахмут проходять дві важливі траси — на Костянтинівку (Т0504) та на Сіверськ (Т0513), про які нещодавно у своєму звіті згадував американський Інститут вивчення війни. З траси на Сіверськ також можна звернути на 100-тисячні Краматорськ і Слов’янськ, які у 2014 році росіянам так і не вдалося взяти під повний контроль.
Третя і найголовніша: як пояснюють військові, історія з Бахмутом не стільки про утримання самого міста, як про уповільнення ворога та зменшення його боєздатності. Інакше кажучи — на Бахмутському напрямку треба просто вистояти і “перемолоти” якомога більшу кількість сил ворога.
“Як показало Рубіжне й Сєвєродонецьк, усе таки логіка в нашій глухій обороні є. Ми великою ціною перемелювали там ворога та зменшували його потенціал. А пізніше в нас були сили штурманути їх і на Харківському напрямку, і на Херсонському”, — пояснює Петро Кузик зі “Свободи”.
***
Чи вдасться російській армії оточити Бахмут?
Наразі такий варіант видається малоймовірним, хоча й від росіян, які не шкодують нікого й нічого для досягнення власної мети, можна очікувати чого завгодно.
На початок грудня, попри успіхи окупантів на південних рубежах Бахмутського напрямку, українська армія величезними зусиллями стримує російський наступ, а також контролює критичні траси, які можуть слугувати шляхами відступу.
До того ж, за винятком Маріуполя, Росії жодного разу так і не вдалося повністю оточити українські сили на сході. Два підрозділи, згадані в цьому тексті, успішно вийшли з Сєвєродонецька під загрозою оточення й продовжують захищати Україну.
“Росія навряд чи вичерпає свій наступальний потенціал на цьому напрямку. І ми навряд чи її своїми силами тут посунемо, — відповідає один з героїв цього тексту на запитання “що ж буде далі”, — нас врятує тільки втрата ними бойових складів, мінування шляхів логістики та західне озброєння”.
Ольга КИРИЛЕНКО
