Прощай, ідеальний Обама

Як, кажуть, і в інші дні тижня. Кількість бажаючих підстригтись саме в цьому місці зросла після перемоги Барака Обами на президентських виборах. А все тому, що майбутній президент робив зачіску тут впродовж 14 років.

Коли ваша покірна слуга переступила поріг перукарні, відразу зрозуміла, що GPS не підвів: це таки та перукарня. Ліворуч — крісло під склом, в якому, власне, і сидів Обама. Поруч фотографії його з власником салону і безпосередньо перукарем, котрий наводив йому марафет на голові. На стінах — обкладинки з журналів, на яких фотографії відомого клієнта. Всередині — виключно темношкірі чоловіки. Причому як перукарі, так і клієнти.

Власник салону Ішмаель Аламін теж за роботою. Проте помітно, що поява вашої покірної слуги з фотографом та неофіційним гідом йому зовсім не в тягар. Слово “Україна” явно заінтригувало, він по-діловому просить візитівку, і, здається, зовсім не дивується, чому свою статтю про піврічне президентство Обами я вирішила розпочати саме з його салону.

— Отож ви задоволені своїм знаменитим клієнтом у ролі президента? — без особливих церемоній переходжу до справи.

— Так, він намагається виконати свої обіцянки, — наводячи останні штрихи в зачісці клієнта з аля-діамантовою сережкою у вусі, трохи невпевнено відповідає Аламін.

— Ми вісім років терпіли Буша, а тепер треба дати час Обамі, — подумавши, додає він.

І відразу жвавішає, коли переходимо від політики до спогадів про Обаму-клієнта.

— Він часто приходив. Завжди просив одну й ту ж саму зачіску, з усіма розмовляв. Навіть коли став президентом, якось зайшов, — наче поринаючи в солодкі спогади пригадує майстер гребінця і ножиць, з яким майбутній президент зазвичай дискутував на спортивні теми.

“Чайові хороші залишав?”, — запитую.

“Я, чесно кажучи, не знаю, бо не стриг його особисто”, — розпливаючись у посмішці, акуратно з’їжджає з теми Аламін, показуючи рукою на фотографію темношкірого колеги. Це — Заріфф, перукар, котрий опікувався зачіскою Обами багато років. Сьогодні у нього вихідний, розповідають у перукарні, а загалом після перемоги Барака на виборах мобільний в їхнього колеги не замовкає: усі хочуть зачіску, як в Обами. Власне, у прейскуранті цін вона так і називається — “Стрижка Обами”, і коштує $21 — середня за мірками Чикаго ціна на таку послугу.

Рейтинг — страшна сила

Те, що сказав про президента Обаму власник перукарні в майже рідному президенту Хайд Парку — “треба дати йому час”, відображає загальний настрій найпалкіших прихильників 44-го президента США. І, зауважимо, найбільш терплячих.

Інші починають потрохи відходити після поствиборчої ейфорії, під знаком котрої минули перші 100 днів Обами. Як доказ — результати діяльності глави Білого дому, оприлюднені минулого тижня кількома поважними барометрами громадської думки. Суть їхнього “вердикту” не найбільш приємна для нинішнього президента-початківця: вперше за півроку рейтинг президента впав нижче 60%.

Опитування газети The Washington Post і каналу ABC показало найвищий рівень схвалення роботи Обами — на рівні 59% (у червні аналогічне дослідження давало 65%), CNN — 57%, USA Today/Gallup Poll — 55%.

Чому для Обами це тривожний сигнал? Тому що якщо відштовхуватись, наприклад, від останньої цифри в 55%, то Обама автоматично потрапляє лише на 10 місце серед 12-ти післявоєнних президентів. Якщо ж брати за найбільш коректну цифру дані CNN, тобто 57%, то це якраз стільки, скільки мав такий ненависний Обамою Джордж Буш-молодший за півроку свого президентства.

Такий стан справ помітно дисонує з тим, який спостерігався одразу після перших 100 днів президента. Тоді Барак Обама, за результатами опитування Gallup, був зі своїми 63% довіри четвертим з усіх поствоєнних президентів — після Джона Кеннеді, Ейзенхауера та Джиммі Картера. Джордж Буш-молодший фігурував на 7-му місці, а Білл Клінтон — лише на 9-му.

Але, на наш суб’єктивний погляд, є ще цікавіші цифри. І вони стосуються переобрання Обами на другий термін у 2012 році. Відразу дві соціологічні служби зафіксували, що якби під час президентського двобою Обама зійшовся з республіканцем і екс-кандидатом на президентський пост від Республіканської партії Мітом Ромні (програв під час праймеріз Джону МакКейну), то результат міг бути доволі несподіваним. За даними останнього опитування Rasmussen, Обама і Ромні набрали б рівну кількість голосів — 45%. Якби нинішньому президенту довелось поборотись за Білий дім з одіозною Сарою Пейлін, котра якраз напередодні несподівано для всіх залишила пост губернатора Аляски і з того моменту не сходить з екранів телевізорів та сторінок американської преси, то результат був би 48 проти 42 на користь Обами, що, очевидно, теж не так уже й погано для колишньої напарниці Джона МакКейна, котра ще навіть не озвучувала свого бажання балотуватись у президенти на наступних виборах.

До речі, вже не від одного співрозмовника в Америці доводилось чути, що якби на минулих президентських виборах Джон МакКейн обрав собі в напарника на віце-президентський пост Міта Ромні, а не Сару Пейлін, він би поклав Обаму на лопатки запросто.

Залишки обамоманії

Цифри — жорстока річ, бо якби не вони, то ніколи б у житті не здогадався, перебуваючи в Америці, що американці починають потрохи втрачати довіру до свого президента. Зовнішні сліди Обамоманії в американських містах — на кожному кроці. Авто досі їздять із наклейками “Обама-Байден”, на вулицях різних американських міст (а в Чикаго — на вотчині демократів — особливо) постійно натрапляєш на людей у футболках із зображенням Обами, паперові манекени президента прикрашають вхід більшості сувенірних магазинчиків, у фаст-фудах на видному місці красуються постери з зображенням Обами. Один із найпопулярніших — Обама з піднятою рукою перед натовпом людей — часто доповнює плакат Мартіна Лютера Кінга, на якому той в аналогічній позі вітає ощасливлений натовп.

Не тьмяніє і гламурний бік президентського образу. Обама напередодні очолив рейтинг найстильніших чоловіків Америки, обігнавши всіх голлівудських зірок із Бредом Піттом включно. Не сходить із обкладинок глянцевих видань і Мішель Обама, запровадивши моду серед американських жінок на помітно підкачані біцепси.

Пересічні американці, у свою чергу, вміло відбивають навіть зовсім безневинні нападки на свого президента. “Так, можливо, він не все робить бездоганно, але я довіряю своєму президенту. Він знає, що робить”, — безапеляційно пояснює 36-річний Джо із Нью-Джерсі, на наплечнику котрого досі красується великий круглий значок із прізвищем Обами.

Проте не тільки довіра тримає ті 55—59% американців, які продовжують схвалювати роботу президента. А й розуміння того, в яких умовах йому доводиться керувати країною. Їхній ключовий аргумент звучить приблизно так: “А що ви хотіли від президента, котрому доручили вести дві війни і найбільшу в Штатах після “великої депресії” економічну кризу? Він — не чарівник”. (Із цього приводу один політичний оглядач у своєму блозі навіть пожартував: “Знову найважчу роботу в Америці звалили на чорного чоловіка”).

Головний же недолік Обами, що після хвилин двадцяти розмови визнають навіть ті, хто за нього голосував, полягає в тому, що Обама одночасно хапається за безліч справ, замість того, аби вибрати кілька пріоритетів і довести їх до логічного кінця. Президент, схоже, добре обізнаний із тим, за що його критикують, і пояснює свою “багатовекторність” так: “Я знаю кількох людей у Вашингтоні і на Волл-Стріт, які кажуть, що ми повинні сконцентруватись на одній проблемі... Але так справи не робляться. Я не думаю, що це добре примушувати когось робити вибір між оплатою рахунків за іпотеку і оплатою рахунків за медичною страховкою”.

А Білл Клінтон у своїй колонці в журналі Time нагадав, що не тільки його особисто на посаді президента критикували за аналогічний підхід, але і їхнього з Обамою великого попередника — Франкліна Делано Рузвельта, котрий перетворив “велику депресію” з головної загрози свого президентства у головний політичний козир.

Проте поки що помітний тільки один плюс подібної тактики: вона значно ускладнює життя критикам президента, бо тільки вони збираються оприлюднити гострі ремарки з приводу позиції Обами в питанні порятунку автопрому, він уже з головою поринає в питання дефіциту бюджету, тільки вони планують вздовж і впоперек пройтись по Обамі за його надмірну лояльність до того, що відбувається в Ірані, він уже переймається Північною Кореєю та летить “перезапускати” відносини з Росією.

Підхід “усе і відразу”, який реалізує Обама, можна пояснити просто: вже наступного року на нього чекає серйозний тест у вигляді виборів до конгресу, і президенту потрібно буде щось представити електорату. І бажано, щоб це “щось” мало форму множини. Радники Обами розуміють, що якщо не вийде з прогресом в економічній сфері, треба піднести на блюдечку успішну операцію в Афганістані, якщо не вийде приборкати Іран, треба щось зробити з Північною Кореєю. Причому, якщо деякі з цих питань цілком можуть подаватись у передвиборному меню демократів як головна страва (успіхи боротьби з рецесією чи медична реформа), то інші (як “перезавантаження” з Росією), здатні претендувати хіба на роль гарніру чи десерту. І це мають розуміти ті, хто в Москві, Києві чи інших столицях підносить до захмарних висот роль “кнопки перезавантаження” в американсько-російських відносинах.

Вбивці довіри

Тож для американського електорату наразі є дві “головні страви” в меню президента — боротьба з рецесією та медична реформа. І саме вони й “потягнули” президента донизу в рейтингових таблицях. Навіть незважаючи на те, що, наприклад, до боротьби з кризою Обама часом підходить доволі завбачливо і навіть креативно. Так, скажімо, справжнім винаходом глави Білого дому стала формула “зберегти або створити робочі місця”. Зокрема, на початку червня він заявив, що його стимуляційний план уже “зберіг або створив” 150 тисяч робочих місць, до кінця літа він “збереже або створить” ще 600 тисяч, а впродовж наступних двох років — від трьох до чотирьох мільйонів. Пікантність ситуації, як ви вже, очевидно, самі здогадались, полягає в тому, що порахувати створені місця можна, а от збережені — ні. Економіст із Гарварда Грег Манків, котрий радив президенту Бушу з економічних питань, визнає, що формула Обами в політичному сенсі геніальна, бо навіть якщо в країні справи підуть набагато гірше, президент завжди може сказати — якби не його стимуляційний план, то робочих місць було б на чотири мільйони менше.

Манків знає про що говорить: такі трюки ніколи не пройшли б під час президентства Буша, але в часи Обамоманії, коли найвпливовіша преса більш ніж лояльно ставиться до всіх важливих починань президента, ніхто, здається, особливо не переймається термінами. Як, власне, і тим, як Обама сам собі суперечить, коли в один день до хрипоти в голосі розповідає, що викиди парникових газів приведуть до глобальної катастрофи і тому всі американці морально зобов’язані покінчити з інтенсивним споживанням енергії, а через кілька днів завантажує три літаки, щоб звозити дружину в Нью-Йорк у ресторан, а потім на бродвейське шоу, котре він їй давно обіцяв. Із таким підходом слова Обами про те, що Америка може або залишатись найбільшим імпортером нафти у світі, або бути найбільшим експортером чистої енергії, навряд чи можуть не викликати сумнів на предмет щирості.

До того ж, романтичний вечір першої пари коштував платникам податків $70 тис. Гадаєте, хтось особливо критикував його за це? Хіба кілька блогерів написали, що цікаво, як би відреагували медіа, якби Буш вирішив звозити Лору державним коштом на Бродвей. Натомість, якщо не помиляюсь, у Нью-Йорк Таймс тоді вийшла друком сентиментальна замітка про те, наскільки важливий романтизм у стосунках подружньої пари, котра виховує дітей-тінейджерів.

Проте нічого наразі не турбує пересічного американця у пропозиціях Обами так, як запропонована медична реформа. Розмови про страшні ціни й поганий сервіс у клініках доводиться чути щонайменше двічі на тиждень від абсолютно різних людей з абсолютно різним рівнем достатку. Однак месидж один і той же: медична система в США невиправдано коштовна і на диво поганої якості. “Ми платимо медичну страховку за сім’ю з трьох осіб — близько $600 щомісяця, але за кожний прийом до лікаря йде окрема плата. Так, скажімо, одна консультація у стоматолога може коштувати $500, лікар-терапевт зазвичай бере $300—400. Коли я зламала плече й вимушена була перебувати в клініці кілька днів, то платила за кожну ніч перебування там і додатково за те, чим мене лікували”, — розповідає 38-річна Синтія, викладачка англійської мови, яка переїхала до США з Австралії понад десять років тому, але досі не може збагнути тутешню систему охорони здоров’я.

Дійсно, збагнути доволі складно, коли постійно чуєш історії, що до лікарів пацієнти приходять із власними адвокатами, аби люди в білих халатах зробили повноцінне обстеження і при цьому не “проігнорували” страховку. Найпростіше народження дитини коштує (без жодних знеболюючих) $4,5 тис., а доставка до клініки на машині американської “швидкої допомоги” може загрожувати чеком у $600, коли відстань від будинку до медичного закладу близько семи кілометрів.

Очевидно, що президент Обама розуміє це як ніхто інший: коли у його рідної матері виявили рак, вона, за його ж словами, весь час турбувалась лише про те, чи випадково не визнає страхова компанія її захворювання таким, що з’явилось у неї ще до придбання страховки, і, відповідно, відмовиться оплачувати лікування.

Проте план Обами з медичного страхування, як можна здогадатись із оприлюднених опитувань (49% американців схвалюють, порівняно з 57%, котрі були у квітні), здається найбільш адекватним далеко не всім. Ще б пак: від нього вже надто пахне соціалізмом, хоча президент постійно й намагається спростувати звинувачення у “лівизні”, котрі лунають на його адресу з того моменту, як він вирішив запровадити державне медичне страхування, що має скласти конкуренцію приватному, і таким чином збивати непомірні ціни на останнє. Інший нюанс — якщо зараз близько 46 мільйонів американців не мають жодного страхування, за новим законом “застрахуватись” повинні будуть усі.

А от бюджети вже наявних державних медичних програм Medicare (покривають старших американців від 65 років) і Medicaid (до них мають доступ деякі малозабезпечені верстви населення) суттєво скоротять. Нічого дивного: чудо-реформа, за всіма підрахунками, обійдеться Америці щонайменше у трильйон доларів. Гроші планують роздобути не в останню чергу за рахунок додаткових податків для американців, дохід яких становить понад $250 тис. на рік. Як сказав сам президент: “Це дозволить заплатити за реформу здоров’я багатьох людей, які щоденно працюють, але перебувають на відстані однієї хвороби від банкрутства. Я не думаю, що це соціалізм”.

Проте багато американців, з ким доводилось спілкуватись на цю тему, бояться, що запропоноване державне страхування небезпечне хоча б тим, що рівень медичного обслуговування за таких розкладів впаде навіть нижче сьогоднішньої позначки. І як приклад наводять сусідню Канаду.

Так чи інакше, незважаючи на потужне фармацевтичне лобі в Конгресі й масу незадоволених у своїй рідній Демократичній партії, Барак Обама націлений ввести в дію свою реформу ще до кінця цього року, а більш ніж тисячний за кількістю сторінок закон “проштовхнути” в законодавчому органі країни ще до літньої перерви в Конгресі, тобто 7 серпня.

Президент-миротворець

Схильність до різних розкладів та графіків притаманна і для зовнішньої політики нинішнього президента США. Наступний дедлайн, подейкують у Вашингтоні, — саміт “великої двадцятки” в американському Пітсбургу наприкінці вересня. Саме до того часу Обама очікує, зокрема, відповіді Ірану на його пропозицію щодо діалогу, якщо ж ні — Білий дім може звернутись до своїх колег із Ради Безпеки ООН, аби ті запровадили жорсткіші санкції для Тегерану.

Загалом, за півроку президентства Обама продемонстрував, що не націлений, на відміну від свого попередника, перероблювати світ під американські моральні лекала. Але — найцікавіше — це не принесло Білому дому очікуваного ефекту. Незважаючи на свідоме дистанціювання від подій в Ірані, іранське керівництво все одно звинуватило Америку в організації масових протестів, а попри спроби реанімувати хоча б мінімальні зв’язки з Кубою, Фідель Кастро днями повісив на Вашингтон відповідальність за організацію перевороту в Гондурасі.

Він — і це вже не приховують американські дипломати в неформальних розмовах — не знайшов спільної мови з Ангелою Меркель, незважаючи на гіперпопулярність серед німців (зрештою, хто з президентів інших країн таку мову з нею знайшов?).

Водночас Обама провернув успішну інтригу в Москві, публічно списавши Владіміра Путіна на маргінес російсько-американської великої політики. Він уміло балансував між бажанням всіляко продемонструвати, чим він відрізняється від Буша, і необхідністю дотримуватись позицій попередньої американської адміністрації, коли йшлося про сфери впливу Росії чи можливість країн на пострадянському просторі самостійно обирати союзи й альянси, до котрих приєднуватись. Він показував свою готовність мужньо протистояти найскладнішим викликам у зовнішній політиці США, але на переговорах із представниками країн, які, власне, ці виклики уособлювали, чомусь намагався уникати найгостріших питань, зосереджуючи увагу на “низько звисаючих фруктах” (так один американський дипломат назвав підписану між Обамою та Медвєдєвим угоду про скорочення озброєнь).

Найбільший зовнішньополітичний тест для Обами на сьогодні (його до певної міри можна класифікувати як і внутрішньополітичний ) — це, безумовно, війна в Афганістані. Президент, котрий прийшов до влади не в останню чергу завдяки антимілітаристським сентиментам американців, наразі вимушений відправляти нові війська до Афганістану й нарощувати військову міць армії. В інтерв’ю Newsweek він ще раніше зізнався, що рішення надіслати до цієї країни додаткові 17 тисяч було для нього найскладнішим рішенням за часи президентства. А міністр оборони Роберт Гейтс днями заявив, що прийнято рішення збільшити чисельність сухопутних військ на 22 тисячі солдат, аби якраз “розвантажити” військові частини в Іраку та Афганістані. І чим тоді, на погляд пересічного американця, “миролюбивий” Обама має суттєво відрізнятись від “кровожерного” Буша?

Не дивно, що опитування, проведені дещо раніше USA Today, демонструють, що 42% американців вважають війну в Афганістані помилкою (у 2002-му таких було лише 6%). І, цілком ймовірно, найближчим часом число противників лише зростатиме, оскільки липень цього року побив усі рекорди за кількістю загиблих із початку воєнних дій вісім років тому: лише за півмісяця загинуло 48 представників коаліційних військ, і половина з них — американці.

І чи не тому, подейкують, інший неофіційний дедлайн Обами стосується літа наступного року, коли за рік після президентських виборів в Афганістані 20 серпня американські війська та гроші мають суттєво переломити ситуацію? А заодно — і дати хороше підґрунтя для перемоги демократів на виборах до конгресу.

Альона ГЕТЬМАНЧУК