Про кумів, курку, Сірка та сучасний український націоналізм

Спочатку воно означало лишень одну з політичних доктрин. Зараз воно перейшло на абсолютно новий рівень, отримавши цілий пласт часто кардинально протилежних значень. По обидва боки Дніпра до слова “націоналізм”, та ще й із приставкою “український”, ставляться по-різному. Хтось категорично осуджує, хтось настільки ж однозначно схвалює.

Проте з означеннями, зазвичай, не дуже добре й у тих, і в інших.

Прихильники націоналізму, принаймні, ті, хто поосвіченіше, посилаються на Донцова, Бандеру й Шухевича. Опоненти, в основному, оперують інформацією, вичитаною колись у газеті “Правда”.

Про фанатичних бритих молодиків по обидва боки барикад згадувати навіть не будемо — для них головне боротьба, а не нудні філософсько-політичні диспути.

Не заглиблюватимемося в складні політичні теорії й ми. Як відомо, саме поняття “нація” досі не має конкретного означення. Яка ж конкретика може бути в цілої системи, побудованої, по суті, на одному цьому понятті?

Давайте спробуємо розібратися із цим словом, як-то кажуть, “на хлопський розум”.

Так от, нехай нації, народи, етноси — називайте як хочете, — у нас будуть кумами-сусідами. Звичайними такими вусатими дядьками, що живуть у межу. Один може носити вишиванку, другий — косоворотку, а ще інший — той здуру в спідницю вдягнувся. Та не про це зараз мова.

Уявимо собі, що між нашими “кумами” виник конфлікт. Чи то курка в город залетіла, чи то просто одному з кумів стало тісно на його землі, і він вирішив розорати чужі грядки, а чи навіть хату собі експропріювати — це, за великим рахунком, несуттєво.

Важливим є сам факт конфлікту, який, узагальнюючи й далі, можна звести до елементарної ситуації.

Один кум — приміром, Іван — з розмаху заціджує іншому — для прикладу, Тарасові — кулаком у пику. Так от, Тарас, тобто той, кому зацідили в пику — буде називатися “націоналістом”. А Іван, котрий це зробив, — “шовіністом”.

Звісно ж, зауважите ви, націоналістом Тарас стане виключно в тому разі, коли не стерпить образу, не опустить голову й не змириться з існуючим станом речей.

Що ж, нації, що змирилися, зазвичай просто зникають із карти світу. Кого вони після цього цікавлять?

Варто зауважити, що конфлікт у жодному разі не міждержавний. Коли воюють дві держави — усе просто і ясно, стінка на стінку й усе таке. Геть інша ситуація виникає, коли на поле бою виходять народи, які, зазвичай, знаходяться в одному державному утворенні: наші “сусіди” живуть у одному селі, інакше посваритися важко.

Так от, повернемося до нашої жертви. Якщо Тарас виявився слабким і худим, та ще й жінка, чомусь, по ночах до Іванової хати бігає — йому не залишається нічого, крім робити дрібні капості Іванові. То курей уночі передушити, то собаку отруїти, то ніжку стільця підпиляти.

Це, у простонародді, називається “тероризм”.

Коли нація занадто слабка, щоб воювати відкрито — у хід йдуть саме такі засоби. Питання про те, чи гуманні вони, і чи винні кури в тому, що їх хазяїн — паскуда, залишимо за кадром.

Як приклад, у нашій історії можна навести ОУН з її вбивствами польських політиків, у сучасному світі — ЕТА, котра, правда, нещодавно здала зброю, і ІРА, яка, як і ОУН, відома своїми розколами й внутрішніми чварами.

Повернемось до кумів.

Коли Тарас походив-таки в спортзал, на курси карате-до, та ще й позичив у друга Рудольфа бейсбольну биту — протистояння переходить на якісно новий рівень. Він уже не боїться виходити проти Івана напряму, вибиває йому навіть декілька зубів, і заодно добряче карає свою невірну дружину.

Це називається “національно-визвольна боротьба”.

Тут уже можна назвати Хмельницького й Шухевича. Щоправда, у сучасному світі два методи зазвичай йдуть у парі.

Так от, далі події можуть розвиватися кількома шляхами.

По-перше, Іван може покликати своїх друзів-матросів, і Тарас знову повернеться в статус слабкого.

По-друге, у статус сильного може перейти сам Тарас, і, використовуючи свою биту, він може почати наводити порядки вже в Івановій хаті. Зазвичай такі “коливання” призводять до величезних втрат з обох боків — і тому довго не тривають.

І, по-третє, найімовірніше: сусіди можуть обійнятися, випити разом пляшку горілки або, як варіант, просто розійтися, плюнувши одне одному в спину — і повернутися кожен у свою хату. До своєї дружини, до напівживих курей і заляканого постійними бійками Сірка.

Де ж тут “націоналізм”, спитаєте ви? Усе дуже просто.

Виявляється, що Сірка в той час, коли в хаті головним був Іван, годували краще, ніж годує його збіднілий після боїв Тарас зараз. Йому навіть ковбаса деколи перепадала, коли він міг її стягнути, звісно. І от цей Сірко, старий, шолудивий пес, виє по ночах на місяць, жаліючись світилу на те, як добре йому було колись, і як погано йому тепер. Тараса, звісно ж, це трохи виводить із себе, тому він бере битку й виходить на вулицю, погрожуючи провести бідній собаці політінформацію.

Тільки от бити стару немічну тварину йому забороняє дружина, тому він просто злісно дивиться на Сірка й шле голосні прокляття на адресу Івана, котрий затіяв нову сутичку вже з іншими сусідами.

Так от, до чого я веду.

Поки Тарас вслуховується в собаче скавучання й гамселить у підвалі Іванове опудало, його друг, котрий приїхав на кілька днів у гості після звільнення з в'язниці та живе вже цілий рік — потайки перешив на себе всі Тарасові вишиванки й надовго кудись зникає з Тарасовою дружиною.

...І от до цього вже націоналізм не має ані найменшого відношення.

Юрій САВКА