Придністров’я починає небезпечну гру. Про що сепаратисти Молдови проситимуть Путіна

 Рівно за тиждень, 29 лютого, російський правитель Владімір Путін планує виголосити звернення до підконтрольного йому парламенту — востаннє за його нинішньої каденції на посаді президента.

Ще два тижні по тому російські громадяни мають піти на вибори, щоби підтримати переобрання Путіна на наступний термін. І хоча немає сумнівів у тому, що російський ЦВК за всіх обставин оголосить про його перемогу, в Кремлі налаштовані на те, щоб мати до виборів також щось, що додатково посилить підтримку президента громадянами.

Привід для цього готується дати Придністров’я. Напередодні промови Путіна регіон офіційно звернеться до Росії за допомогою і нагадає Кремлю, що хоче стати складовою частиною РФ.

У відповідь — за найрадикальнішого розвитку подій — Росія може навіть оголосити про анексію цього молдовського регіону.

Утім, у Молдові цей варіант вважають малореальним, бо такий крок вдарить і по самому Придністров’ю, і по впливу Москви у регіоні. Утім, не треба забувати, що наявність логіки у міжнародних рішеннях не є сильною стороною Кремля. Тож цей самовбивчий для Придністров’я сценарій точно не можна виключати.

Скликати всіх

Самопроголошена влада Придністров’я готує політичну подію масштабу, подібного до якого не було тут багато років. На 28 лютого у Тирасполі скликають “з’їзд депутатів усіх рівнів”, тобто так званого парламенту Придністров’я, а також районних, міських, селищних та сільських рад цього підконтрольного Росії регіону Молдови.

Такий з’їзд не є унікальним форматом.

Тирасполь організовує такі події у разі, коли потрібне надзвичайне рішення. Нинішній з’їзд формально статне сьомим за порядком. Чотири рази такі заходи проводили у 1990-91 роках, щоб оголосити “незалежність” Придністров’я; п'ятий з’їзд відбувся у 1995-му, щоб затвердити “конституцію” регіону.

Але найбільш показовим став попередній, шостий з’їзд, що відбувся аж 17 років тому, у 2006-му. Тоді усіх придністровських депутатів звезли до Тирасполя, щоб ті освятили рішення про організацію референдуму щодо майбутнього Придністров’я. За підсумками референдуму, що відбувся того ж року, місцевий центрвиборчком оголосив, що понад 97% придністровців підтримали майбутнє входження Придністров’я до складу Росії. А також — проголосували за збереження “незалежності”, доки приєднання до РФ не відбулося.

Той референдум змінив небагато — юридично його ніхто у світовій спільноті не визнав, а фактично регіон і до того перебував під російською окупацією та ефективним контролем. Наслідком — та й то не невідкладно, а майже за 10 років — стало хіба що те, що російський прапор оголосили другим державним у регіоні.

Але придністровські керівники досі апелюють до того рішення.

Офіційною причиною для цьогорічного надзвичайного зібрання влада називає економічні проблеми Придністров’я та його нібито блокаду владою Молдови — хоча цей термін, що його зараз вживають придністровські керівники, є явним перебільшенням.

Однак і з’їзд 2006 року керівники Придністров’я так само обґрунтовували економічними міркуваннями та тодішньою блокадою — а завершилося все голосуванням про “вступ до Росії”.

Та й у 2024 році не надто приховують, що рішення з’їзду будуть про геополітику, а не про економіку.

“Путін, врятуй нас!”

Економічні причини, які нібито так обурили керівництво Придністров’я, тривають ще від минулого року: тоді уряд Молдови скасував безмитний режим імпорту, що діяв для придністровських компаній.

Парадоксально, але факт: підприємства, розташовані в сепаратистському регіоні, тривалий час були у кращому конкурентному становищі, ніж виробники з підконтрольної уряду частини Молдови. Торік Кишинів вирішив прибрати цей дисбаланс і зрівняв у правах та обов’язках придністровських економічних агентів з рештою молдовських компаній, що Тирасполю, звісно, не сподобалося — але зробити з цим він нічого не міг.

А від середини лютого почалося різке загострення придністровської риторики.

І тепер у максимальному поспіху Тирасполь організовує з’їзд.

Як це часто буває в автократіях, рішення оформили так, ніби його вимагає народ. Так, у минулу п’ятницю громадяни нібито звернулися з ідеєю проведення загального з’їзду до лідера регіону Вадима Красносельського, в понеділок він її підтримав, а у середу “парламент” Придністров’я оголосив, що збори відбудуться 28 лютого. Визначені місце, учасники, час події.

Не оприлюднюють лише рішення, задля якого депутатів зганяють до Тирасполя.

То звідки ж дані про те, що буде йтися про Росію?

Річ у тім, що придністровські топові політики цього не приховують. Невідомі лише деталі. Ба більше, влада вже розпочала інформаційну роботу, щоби підготувати населення до цього.

Очільник придністровського парламенту Александр Коршунов взявся доводити у ЗМІ, що прирівнювання придністровського бізнесу до молдовського “веде до гуманітарної катастрофи”, запобігти якій має рішення з’їзду. Коршунов, утім, зазначив, що з’їзд звернеться до усього світу, не лише до Росії. “Ситуація складна, і треба звертатися в усі структури, зокрема і європейські”, — заявив він, не розкриваючи, втім, суть звернення.

Більше деталей відкрив депутат “Верховної ради Придністров’я” Вадим Кравчук, який визнав в ефірі тираспольського телеканалу ТСВ, що мета з’їзду — підтвердити, що Тирасполь і досі хоче приєднатися до РФ. “Проводити ще один референдум немає сенсу, а от підтвердити попереднє рішення — доречно… Придністров’я ще у 2006 році визначило вектор (об’єднання) з Росією, з Євразійським союзом. З’їзд депутатів усіх рівнів, швидше за все, підтвердить наші наміри”, — пояснив він.

Ще прямолінійніше висловився один з небагатьох представників придністровської опозиції Геннадій Чорба. Він на своїй Facebook-сторінці звернув увагу на збіг: з’їзд, де в тій чи іншій формі буде оголошене звернення до Росії, у терміновому порядку призначили на 28 лютого. А 29 лютого президент РФ Путін має виступити зі зверненням до парламенту РФ.

Чорба робить висновок, що з'їзд “має озвучити від імені громадян, які проживають на лівому березі Дністра, прохання прийняти Придністров'я до складу Російської Федерації, а 29 лютого Путін оголосить про це у своєму зверненні, і Федеральні збори у прискореному порядку ухвалять рішення задовольнити це прохання”.

Програшне рішення

У Кишиневі стежать за ініціативою Придністров’я, але поки не панікують через неї. Там також чудово усвідомлюють, що подібні рішення придністровська “влада” точно не ухвалює самотужки, ці дії погоджені з Москвою і напевно навіть ініційовані нею.

Формального приводу для протесту Молдови немає — бо ж порядок денний з’їзду не оприлюднюється, немає жодного проєкту рішення, яке винесуть на “одобрямс” сільських та селищних депутатів. Висока ймовірність, що пересічні учасники з’їзду побачать документ, за який вони проголосують, вже після затвердження.

Депутат Оазу Нантой, який є одним з небагатьох фахівців з тематики Придністров’я у чинному складі парламенту Молдови, не очікує побачити у зверненні настільки радикальні формули, як прогнозує Чорба. “Я вважаю, що буде щось не настільки радикальне (як заклик до анексії. — ЄП). Але там цілком може бути заклик до Путіна захистити Придністров’я”, — пояснює він.

А головне, Нантой вважає, що Росії не вигідно юридично оголошувати анексію лівобережжя Дністра просто зараз — що зі зверненням придністровських депутатів, що без нього.

“В ситуації, коли Росія шукає єдиного кандидата на цьогорічних президентських виборах у Молдові, який зможе протистояти президентці Санду, я не схильний вважати, що вони підуть на таке загострення”, — пояснив він, апелюючи до того, що юридична анексія Придністров’я вдарить по проросійській електоральній базі у Молдові.

Ці міркування є логічними і слушними. Але є одне “але”.

У Росії такі рішення ухвалює особисто Путін, а він не завжди керується формальною логікою.

Справді, Росії негайна анексія принесла б виключно шкоду.

Перш за все через те, що вона лишиться суто декларативною: на відміну від минулих рішень про анексію окупованих територій Донбасу та півдня України, на території яких РФ одночасно вела бойові дії, з Придністров’ям вона не зможе зробити нічого подібного. Цей регіон не має кордону з РФ і не має виходу до моря. Росіяни не зможуть ані перекинути туди додаткове озброєння, ані навіть призначити та перевести туди свого емісара — окрім хіба що тих, хто вже перебуває на придністровській території.

Про жодне “відкриття другого фронту з Україною” з придністровської території у разі анексії також не йдеться — на цій території немає військових потужностей, а контрудар ЗСУ призведе до майже блискавичної поразки Тирасполя (детально про це читайте або дивіться у минулорічних поясненнях “ЄвроПравди”).

Словом, це буде дія, яка не принесе жодних відчутних плюсів Москві.

І тим більше невигідним це рішення є для придністровських політико-бізнесових еліт, для яких бажаним є якнайдовше збереження статус-кво.

Але цей аналіз не враховує фактора виборів у Росії, а також історії рішень Путіна, які зрештою виявлялися для нього шкідливими. Зважаючи на це, навіть радикальний розвиток ситуації є цілком можливим.

А те, що придністровське керівництво не прагне негайного приєднання до воюючої Росії — тим більше не має значення. Неважливо і те, яким саме чином буде сформульоване рішення нинішнього тираспольського з’їзду — зрештою, формальний заклик до анексії лівобережжя Дністра у Путіна вже є, він датований ще 2006 роком, і тепер достатньо лише поновити його.

Тож зараз Придністров’я перебуває на історичному роздоріжжі. Ближчий тиждень цілком може виявитися для нього вирішальним.