Постачальники хабарів

У хабарництві завжди беруть участь двоє — не один. Критикувати нечистих на руку чиновників у бідних країнах зазвичай легше (до того ж це не спричиняє особливих правових наслідків), ніж докопуватися до тих, хто дає їм хабарі.

Але 2 листопада міжнародна організація Transparency International опублікувала оновлений Індекс сприйняття корупції. Рейтинг складено за результатами опитування 3 тис. бізнесменів, які оцінюють імовірність того, що їхні компанії могли б “золотити ручку”. У ньому фігурують 28 країн, на котрі припадає 80% світової торгівлі та інвестицій. Зі значним відривом від решти найгірші показники в Росії та Китаю. Нідерландські та швейцарські фірми мають найчистішу репутацію.

На жаль, останній індекс не демонструє значних змін від моменту виходу попереднього (2008), навіть попри істотні нововведення в національних законах та міжнародні зусилля, спрямовані на боротьбу з хабарництвом. У результаті розслідування справ, порушених нещодавно на основі закону США про боротьбу з корупцією за кордоном, деякі зловмисники потрапили за ґрати на рекордні строки. 25 жовтня колишнього керівника американської телекомунікаційної компанії Terra Telecommunications Corp. Джоела Ескеназі засудили на 15 років за хабар у $900 тис. гаїтянському державному телефонному підприємству. Його спільник дістав семирічний термін.

Велика Британія теж ухвалила суворий закон проти хабарництва. Лоуренс Кокрофт, тамтешній економіст, який спеціалізується на боротьбі з цим явищем, каже, що чимала кількість справ, порушених британським Офісом боротьби з масштабним шахрайством, спростовує репутацію останнього як пасивної установи, адже “це величезний прогрес на тлі ситуації п’ятирічної давнини”.

Навіть країни, найвідоміші як джерела й одержувачі хабарів, намагаються дотягнутися до міжнародних стандартів, принаймні формально. Саудівська Аравія створила управління з боротьби з хабарництвом. Китай, Індія та Індонезія прийняли проти хабарництва закони. Росія теж пішла їхнім шляхом. Цей крок більшість спостерігачів розцінюють як спробу Кремля забезпечити собі членство у СОТ і підтримку заявки, що перебуває нині на розгляді, щодо вступу до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) — спілки розвинених країн із штаб-квартирою в Парижі.

Але на практиці прогрес значно менший. Transparency International скаржиться, що Німеччина, Японія та Саудівська Аравія ще не ратифікували конвенції ООН стосовно хабарництва. 21 із 38 країн, що підписали антикорупційну Конвенцію ОЕСР, зокрема Австралія, Бразилія, Канада, Мексика, Південна Африка й Туреччина, “впроваджують її мляво або взагалі не впроваджують”. Спроби переконати Велику двадцятку, до якої належать найрозвиненіші економічно країни світу, зробити суворішими правила щодо прозорості й хабарництва теж загальмувалися. На порядку денному саміту в Каннах актуальнішим було питання, як уникнути економічного краху в найкоротшій перспективі, а не що робити з фінансовим шахрайством, як сподівалася Франція.

Роберт Палмер із лондонської неурядової організації Global Witness стверджує: “Індекси хабарництва — це добре, однак вони не висвітлюють ключової ролі посередників — банків, котрі проводять корупційні платежі, й адвокатів, які дають рекомендації клієнтам щодо того, в який спосіб обходити антикорупційні закони, — наприклад, проводити хабарі як винагороду за спрощення формальностей, що є популярним рецептом такої махінації”. Він та інші активісти хочуть, аби за новими правилами компанії вели облік платежів представникам держави публічно й оприлюднювали рахунки, що показують їхню платіжну діяльність у кожній країні.

Та джерелом найсильнішого тиску, схоже, буде гнів акціонерів. Наступного року Transparency International опублікує оновлений рейтинг великих міжнародних компаній, де покаже їхню офшорну фінансову діяльність і готовність платити хабарі. Ось тоді обвал цін на акції може стати найбільшим антистимулом для тих, хто сприяє корупції серед слабкодух.

The Economist, 2011