Поліцейська держава

“У Німеччині вони спочатку прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, тому що не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав, тому що не був євреєм... Потім вони прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки. Потім прийшли за католиками, але я, будучи протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною — за мене вже не було кому заступитися”.
Мартін Німеллер

Із грецької “politeja” — це “державне мистецтво”. Проте першоосновою вказаного терміна є слово polis — місто-держава. Тобто “поліція” — це управління загальними міськими, державними справами в широкому розумінні.

У часи абсолютизму у Франції внаслідок боротьби буржуазії проти феодалів зароджується так звана “поліцейська” держава.

Основні риси такої держави — урядова опіка та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі в держуправлінні, підпорядкування економіки інтересам збільшення державної скарбниці, наявність дуже розгалуженої бюрократії.

Органи держави мали право безмежного втручання в приватне життя з метою ощасливлення громадян. Тож державний примус застосовувався не лише для гарантування безпеки, а й створення умов для добробуту громадян.

Демократія — це порядок

Ця фраза Януковича вже стала крилатою. Однак повернемось в українські будні та звернемо увагу на риси “поліцейської” держави на прикладі української міліції.

Міліція в Україні, згідно першій частині закону — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
strong>”Наявність дуже розгалуженої бюрократії”

11 березня новим міністром Внутрішніх справ став сумно відомий своїми фашистськими та шовіністськими заявами Анатолій Могильов.

Відомо, що для контролю над будь-яким органом, а тим паче над органом, який у “поліцейській” державі виконує функції, що не притаманні сучасній міліції, потрібна людина, на яку завжди можна знайти компромат.

І, здається, такий компромат на міністра, за словами Юрія Луценка є: “Могильов причетний до організованого злочинного угрупування в Криму. Могильов сліпо виконує антилюдські накази”.

Не погоджусь з думкою Луценка. Адже Могильов тільки діє по чіткій схемі, яку випробував на кінці своєї каденції президент Кучма, коли почав впроваджувати “поліцейську” державу.

Натомість Янукович кар'єру президента розпочав саме із цього. Найбільш “неблагонадійні” області Галичини очолили люди, які були фігурантами в кримінальних справах. За три місяці, була створена, чи скоріше відновлена, чітка бюрократична система МВС із кадрів епохи Кучми, які повинні “бути професіоналами та сприяти покращенню добробуту людей”.

Особливо цинічно це виглядає з точки зору 17-ї статті того ж закону “Про міліцію”: “На службу приймаються громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання.

Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину”.

“Відсторонення громадян від участі в державному управлінні”

Цієї неділі повинні були пройти чергові вибори до місцевих органів влади. Але 16 лютого вибори відмінили, мотивуючи це відсутністю в бюджеті коштів.

Сьогодні, після створення розгалуженої бюрократичної структури, ще до настання зими, влада хоче якнайшвидше провести вибори. Бо після зими хто знає, як люди прореагують на ймовірне підвищення житлово-комунальних послуг?

“У нас найближчим часом, в 2011 році будуть вибори в місцеві ради”. Віктор Янукович, 28 квітня. “Можна готуватися до виборів восени”. Янукович, 23 травня.

“Урядова опіка та втручання в усі сфери життя”

Для покращення добробуту громадян необхідно підпорядкувати суспільство собі. Це найбільш небезпечна риса “поліцейської” держави. Адже нехтується будь-якими громадянськими та суспільними правами громадян, заради покращення чи то економіки, чи то стабільності розвитку держави.

Сьогодні режим Януковича, який узурпував законодавчу, виконавчу та судову гілки влади, хоче керувати всіма сферами суспільства.

Остання ланка, яку “поліцейській” державі необхідно захопити, є місцеве самоврядування.

Розглядається можливість проведення місцевих виборів за мажоритарною системою, яка може спричинити підконтрольність мажоритарщиків діючій системі. А без зміни законодавства, люди так і не зможуть відкликати депутатів.

Хоча про яку політичну відповідальність можна казати? Коли, приміром, єдиною облрадою, яка підтримала харківські угоди, є Київська, де у 2006 році більше 50% отримав БЮТ, лідерка якого, Юлія Тимошенко, різко висловилась проти угод, та спільно з ВО “Свобода” та іншими політичними силами влаштувала цілу “антиугодівську кампанію” за допомогою мітингів та ЗМІ?

Власне, якраз ЗМІ для сучасної “поліцейської” держави є ворогом № 1.

З цією метою була розгорнута ціла кампанія з побиття журналістів, перешкоджанню професійній діяльності та цензурі на телеканалах. При чому це все робилось настільки “пафосно” та нахабно, щоб показати всьому суспільству: вони прийшли надовго, і будь-який спротив буде каратись!

По цих посиланнях наведено тільки найбільш гучні приклади реального впливу з боку “поліцейської” держави на ЗМІ.

А скільки ще є прикладів, коли ЗМІ не допускають на прес-конференції Януковича, коли на телебаченні вводяться усники, коли б'ють та перешкоджають діяльності журналістів.

Все ж, ми покладаємось на журналістів, які є нашою останньою надією.

Наступним етапом у становленні “поліцейської” держави є безпосередній вплив та залякування людей. Завдання репресивного апарату — знайти та покарати найактивніших та найбільш “неблагонадійних”, які не згідні з офіційною позицією влади.

Так, під час мітингу опозиції 27 квітня під ВР, міліція б'є мітингувальників, затримує голову Тернопільської обласної ради Олексія Кайду, а в самій Раді фракція ПР б'є кілька незгідних депутатів.

Уже через кілька днів після мітингу, 1 травня, міліція порушує кримінальну справу та викликає на допит організаторів акції від ВО “Свобода.

Цікаво, що правоохоронні органи беруть на себе ще одну функцію.

У постанові про примусовий привід йдеться про те, що затримані “через гучномовці та інші звукові прилади викрикували образливі брутальні вислови загального характеру, спрямовані на адресу посадових осіб органів державної влади з настійливими вимогами виконати їхні безпідставні бажання, у наслідок чого порушено спокій місцевих жителів та нормальну узгодженість їхньої життєдіяльності”.

Тобто міліція вже сьогодні визначає які бажання є підставними, а які безпідставними.

Згодом на допит викликають і Олега Тягнибока, від якого вимагають списки всіх членів партії та присутніх на мітингу людей. Цього ж вимагали і від керівництва БЮТ.

Таких прикладів діяльності міліції по всій Україні безліч. А скільки тих випадків, що українці про них не знають, безпідставно затримують та б'ють усіх незгідних із політикою влади!

“А взагалі я б виділив для мітингів яке-небудь велике поле на околиці Києва, де ніхто нікому не заважає. І там кричіть, скільки хочете, як у Гайд-парку в Лондоні. Туди прийдуть ті, кого цікавлять ваші ідеї, будете нарощувати прихильників, не перешкоджаючи життю інших”. Анатолій Могильов, 11 травня.

Та політичними переслідуваннями “поліцейська” держава не обмежується.

Тут достатньо одного прикладу, який підтверджує слова Мартіна Німеллера про те, що в “поліцейській” державі ти завжди можеш виявитись винним, та на тебе очікуватиме сумна доля.

Не пройшло ще ста днів цієї “нео-поліцейської” держави, а 27 травня в Шевченківському районному відділенні міліції м. Києва загадковим чином загинув студент! Студент, якому щойно виповнилось 19 років, за словами міліції, загинув від того що “кілька раз упав, через що одержав черепно-мозкову травму”.

Приклад більш ніж кричущий.

Адже наступного дня, батькам заборонили забрати тіло сина з моргу, а на сусідів студента по гуртожитку тиснуть правоохоронці з вимогами визнати те, чого не було.

* * *

Сьогоднішня Україна набуває рис “поліцейської” держави.

Міліцією керують кримінальні авторитети. Громадян позбавляють права обирати владу. Здійснюється тотальний тиск на всі сфери суспільного життя, включаючи ЗМІ, політичні партії та простих людей.

Тих самих людей, для яких і була складена передвиборча програма кандидата в президенти Януковича “Україна для людей”.

Різниця між українською “поліцейською” державою та французькою доби абсолютизму не значна.

У Франції “поліцейська” держава зародилась внаслідок боротьби буржуазії проти феодалів. В Україні — внаслідок боротьби українців проти промосковського антидержавного режиму олігархічних кланів.

Біда в тому, що якщо вчасно не прокинутись, не розплющити очі, то завтра за нас вже не буде кому заступитись!

Олександр АРОНЕЦЬ