Політичний жарт

Голосування у вищому законодавчому органі Євросоюзу збіглося з прямою трансляцією з ювілейого з’їзду партії “Батьківщина”. Її лідер Юлія Тимошенко палко привітала пана Бузека і підкреслила, що це не тільки польський, але й український успіх. Дійсно, ветерана “Солідарності” можна вважати добрим приятелем нашої країни. Але справа не тільки в цьому.

Політична кар’єра Єжі Бузека могла б стати непоганим прикладом для наслідування українських політиків — якби в Україні були політики. Адже новий голова Європейського парламенту ніколи не був, як то кажуть, політичним вождем. Він був менеджером. Коли політичний блок “Солідарність” повернув собі владу в Польщі, його лідер Маріан Кшаклєвський відмовився від можливості сформувати уряд, усвідомлюючи необхідність грамотного проведення структурних реформ. Саме ці реформи є головною заслугою Бузека перед Польщею. Але у виборців, як будь-які непопулярні реформи, вони викликали тільки розчарування. Навіть за два роки до парламентських виборів було зрозуміло, що ліві тріумфально повернуться до влади. Їхній тодішній лідер, Лєшек Міллер, поводився як “другий” голова уряду — саме тому залишилися нездійсненними деякі стратегічні проекти уряду Бузека, скажімо, намагання диверсифікувати постачання газу до Польщі за допомогою угоди з Норвегією. Парламентські вибори тільки підтвердили правильність соціологічних прогнозів.

“Солідарність” не просто програла, вона залишила політичну сцену країни. І разом з нею пішов у небуття її менеджер Єжі Бузек. Пішов, щоб уже за кілька років стати найпопулярнішим із депутатів Європейського парламенту, за яких проголосували поляки.

Бо з часом польський виборець оцінив і людські якості, і хист, і професійні здібності, і — що також є важливим — порядність політика, який нещодавно викликав тільки роздратування. Бузек зробив стратегічно правильний вибір, пов’язаний із майбутнім країни. Простіше кажучи, він думав не стільки про своє, скільки про державне майбутнє. І, як виявилося, це не тільки не призвело до краху його власної політичної кар’єри, але й допомогло Польщі, коли визначалися з кандидатурою нового голови Європейського парламенту. Бо голосують не просто за представника певної країни, голосують насамперед за особистість. Коли європейські праві визначалися зі своїм претендентом на посаду керівника законодавчого органу, виявилося, що постать Бузека є найбільш прийнятною з-поміж кількох сильних кандидатур. Із цією логікою погодився весь Європейський парламент.

Під час ефіру в моїй програмі “Правда Віталія Портникова” на телеканалі TВі депутат Верховної Ради Олег Ляшко, коментуючи привітання Юлії Тимошенко на адресу Єжі Бузека, висловив побажання, щоб колись сама Юлія Володимирівна стала головою Європейської комісії. Я також не проти. Однак ми маємо замислитись, чому для нас, європейців, така пропозиція сьогодні звучить як політичний жарт. Адже сьогодні на чолі Європейської комісії — не німець, швед чи люксембуржець. Урядом ЄС керує португалець Жозе Мануель Баррозу. Тридцять п’ять років тому, до “революції троянд”, Португалія була однією з найзлиденніших країн континенту, її економіка маргіналізувалася, політична система деградувала до такого рівня, що старому диктатору Салазару, коли він був у маразмі, навіть не насмілилися сказати, що він більше не керує урядом, і влаштовували для ньго декоративні засідання просто у лікарні. Сотні тисяч португальців були гастарбайтерами по всій Європі. І єдине, чим могла пишатися ця країна, — це своєю історією, культурою, народною музикою. Своїм минулим.

А сьогодні українці працюють у Португалії, а колишній португальський прем’єр очолює Єврокомісію. Ще три десятиріччя тому це також був політичний жарт. Проте португальські політики — як потім польські — усвідомили, що варто працювати на власну країну, а не примушувати її працювати на себе. І суспільство їх у цьому підтримало, відмовило у голосах лівим і правим популістам. Це і є сутність прикладу Єжі Бузека. Якщо хочемо, щоб колись українець очолив Європарламент чи Єврокомісію, маємо побудувати країну реформ, а не обіцянок, державу майбутнього, а не минулого, суспільство європейців, а не “совків”.

Віталій ПОРТНИКОВ