Покинуті напризволяще

“Главред” дізнався, як зараз живуть ці люди і чи допомагає їм держава .

13 лютого 2009 року в аеропорту “Бориспіль” здійснив посадку літак, на борту якого було 17 наших співвітчизників — члени екіпажу судна “Фаїна”, які майже п’ять місяців перебували у полоні у сомалійських піратів. Моряків зустрічали перші особи країни, навіть Президент України Віктор Ющенко відклав усі державні справи і приїхав на злітне поле. Чиновники потискали руки мужнім морякам, виголошували гучні промови, обіцяли допомогти. Але як показали наступні п’ять місяців, усе це було пустослів’ям.

Не скигліть, ви одержите 100 тисяч…

Тетяна Позднякова, мати 28-річного Олексія Кочерги, який служив мотористом на “Фаїні”, досі без сліз не може згадувати жахливі місяці, коли її син мучився у полоні. Як розповіла жінка, перший рейс цього корабля був до Сирії. Саме тому сім’я й вирішила, що Олексій піде на нього працювати — подумали, маршрут нетривалий та безпечний. Але перед другим виходом у море команду зібрали та повідомили, що судно йде до Африки. Син по телефону розповів цю новину матері. Почувши, що на борт іще завантажують зброю, жінка відразу ж попросила хлопця відмовитися від рейсу. Але Олексій уже не міг цього зробити. Мати передчувала біду, що насувалася. За словами Тетяни Георгіївни, 20 вересня вона отримала останнє смс-повідомлення від сина — він писав, що корабель увійшов до Аденської затоки. “Я у розпачі надіслала відповідь, що, напевно, вже ніколи не побачимось. Олексій заспокоював мене, говорив, що все це дурниці. Потім зв’язок перервався, а за п’ять днів по тому я побачила по телевізору сюжет про захоплення “Фаїни”, — ледь стримуючи сльози, каже жінка. — Далі чотири місяці сім’я жила у справжньому пеклі”. Тетяна Позднякова та інші родичі захоп¬лених моряків розповідають, що в той час їм ніхто не допомагав. Чиновники не повідомляли їм жодної інформації, лише роздратовано відмахувалися: не заважайте працювати, сидіть удома та не втручайтеся. Не цікавилася проблемами людей і компанія, яка найняла моряків на цей злощасний рейс. “Коли були перші збори рідних полонених, представники фірми нам так і заявили: мовляв, чого ви тут скиглите та плачете, ну, не повернуться хлопці — нічого страшного. Отримаєте по сто тисяч і будете жити собі та радіти. Уявляєте, який цинізм?!” — обурюється Тетяна Георгіївна.

Полоненим зарплата не потрібна

Сам Олексій Кочерга також вважає, що держава кинула його та інших постраждалих моряків напризволяще. “Після звільнення нам пообіцяли виплатити компенсацію. Коли ж ми прибули до України, в аеропорту до нас підійшла жінка із Секретаріату Президента і сказала щось на кшталт: хлопці, вибачте, це технічна помилка — гроші було заплачено за ваш переліт і за журналістів, які прибули до порту Момбаса, — розповідає Олексій. — Аби доставити журналістів, кошти знайшли, а ось на те, щоб забезпечити достатню кількість номерів у готелі, їх не вистачило. Для 20 моряків винайняли лише п’ять невеликих кімнат”, — бідкається хлопець.

Проте Олексій намагається не пригадувати минуле. І без цього проблем не бракує: він уже не один місяць безрезультатно намагається вибити пов¬ний обсяг зарплати з компанії. “Представник судновласника прямо мені сказав, що я для нього — соціальне сміття, ні¬хто. Платити він не збирається. Я звернувся по допомогу до профспілки. З того часу минуло три тижні, я написав уже чотири заяви, але у відповідь приходять лише відписки, а справа так і не просувається”. Скаржиться на свавілля судновласника, бездіяльність профспілок і Віталій Шелестов, який служив матросом на “Фаїні”. За його словами, колишнім бранцям до цього часу не виплачено компенсацію за особисті речі, поцуплені піратами. “Судно¬власник уже заявив нам, що про це навіть і не йдеться. Поверне лише тим, хто погодиться працювати на нього й надалі. Я ж із морем узагалі не хочу мати справу — моя сім’я категорично проти, — каже Віталій. — За законом, моряк може мати при собі речі загальною вартістю до $3 тис. У багатьох із нас були телефони, ноутбуки та інше майно. Але у законі сказано, що компенсацію видають, якщо судно потонуло або згоріло, а про піратів там — жодного слова: коли складали документ, про них іще не чули. Ось судновласник цим і прикривається. Мені заборгували $4 тис. зарплати та близько $3 тис. за речі — гроші чималі”.

У Федерації морських професійних спілок України “Главред” запевнили, буцімто моряки даремно панікують. Як пояснив Володимир Цуркан, заступник голови організації, компенсації із судновласників доводиться буквально витрушувати — а це тривалий та копіткий процес. “Я 30 років на флоті відпрацював. Протягом цього часу не бачив жодної фірми, яка палала б бажанням виплачувати якісь кошти постраждалим морякам”, — розповідає пан Цуркан. Його колега Вадим Мощенко, голов¬ний інспектор Федерації морських професійних спілок України, який займався справою “Фаїни”, пояснив усі нюанси. За його словами, моряки підписували контракти на борту судна. У договорі було прописано, що робота у зоні бойових дій оплачується подвійним окладом. Після повернення на батьківщину деяким морякам компанія видала заборгованість у пов¬ному обсязі та дала подвійну ставку за той період, протягом якого люди перебували в полоні. “Але з незрозумілих причин іншим робітникам відмовили, — каже пан Мощенко. — Оскільки однією зі сторін, яка уклала договір, була Профспілка робітників морського транспорту України, то саме вона зобов’язана зробити все, аби захистити права моряків. Федерація не має договору із судно¬власником щодо цього корабля. Однак у разі звернення моряків наша юридична служба зав¬жди надасть їм всю можливу юридичну допомогу. Щодо компенсації втрачених речей — моряки мають право її вимагати. Адже у контракті був пункт, який передбачав подібну ситуацію, і судно¬власник зобов’язаний виплатити ці гроші”.

З проханням роз’яснити ситуацію “Главред” звернувся і до Профспілки робітників морського транспорту України (ПРМТУ). Її співробітники пояснили, що до них із екіпажу “Фаїни” зі скаргами звернулися всього три людини. “Ми направили лист-вимогу до судно¬власника і зараз чекаємо на відповідь. Якщо невиплати дійсно мали місце, то будемо розбиратися. Але вирішити цей спір буде нелегко — у судновласника є розписки моряків, із яких випливає, що двоє з трьох колишніх членів екіпажу судна “Фаїна”, які звернулися до нас із заявами про невиплату, жодних претензій до компанії, що їх найняла, не мають, — зазначає Юрій Сергєєв, провідний юрисконсульт ПРМТУ. — За нашими даними, третьому моряку вже виплатили частину заборгованості. Решту обіцяють погасити найближчим часом, посилаючись на те, що судно зараз не працює і фінансові труднощі не дозволяють компанії провести виплати негайно”.

Члени команди “Фаїни” стверджують, що судновласник не лише обік¬рав їх, а й погрожував фізичною розправою, якщо моряки не вгамуються: “Останній раз, коли я був в офісі фірми, яка нас найняла на той рейс, та вимагав свої гроші, один із керівників погрожував, — каже Віталій Шелестов. — Мовляв, якщо я й далі наполягатиму на своєму, мені не дадуть жити, руки-ноги переламають. І наказав охороні більше мене не пускати. Знаю, що деякі люди отримали всі гроші. За яким принципом судновласник розраховувався — незрозуміло”.

Моряки вважають, що компанія нав¬мисне розділила команду, аби екіпаж не став єдиним фронтом захищати свої права. Колеги Шелестова підтверджують, що представники судно¬власника неодноразово їм погрожували та особ¬ливо перестерігали щодо спілкування зі ЗМІ.

Кореспондент “Главреда” направив письмовий запит керівництву компанії, яка наймала екіпаж “Фаїни”, з проханням роз’яснити ситуацію з виплатами морякам, але протягом тижня відповіді так і не отримав. Телефоном співробітниця фірми, яка відмовилась представитись, підтвердила, що запит отримано, але відразу ж ввічливо пояснила, що керівництво не збирається на нього реагувати.

Власне, як показує досвід екіпажу буксира “Геркулес”, який у липні минулого року захопили бойовики в Нігерії, не такий страшний дідько, як його малюють. Чотирьом членам команди цього судна вдалося вибити із судновласника компенсацію. “Ми добивалися через суд виплати всіх належних нам грошей. Суттєво допомогли профспілки, — каже матрос В’ячеслав Асєєв. — Вони відправили нас на психіатричне обстеження до Харкова, і на основі цієї експертизи суд постановив виплатити нам компенсацію за вимушену непрацездатність через п’ять місяців. Щоправда, гроші дали тільки”.

Тяжкі наслідки полону

Перебування у тривалому полоні позначилося на здоров’ї моряків. Як розповіла “Главреду” Ольга Гіржева, мати наймолодшого члена екіпажу “Фаїни”, 21-річного Артема Гіржева, багато хлопців зараз витрачають величезні кош¬ти на лікування. “Буквально сьогодні мені телефонував колега Артема і розповів, що в нього почалося серйозне загострення хронічного захворювання печінки. Ніхто не переймався тим, аби забезпечити постраждалих ліками”, — нарікає жінка. Утім, не лише проблеми зі здоров’ям турбують жертв піратів — багато моряків наразі потребують психологічної допомоги, щоб забути пережиті жахи. “Після приїзду до України син навіть не міг вийти з машини — настільки сильними були наслідки стресу, пережитого ним на “Фаїні”, — згадує пані Гіржева. — Коли Артем бачив багато людей, він дуже нервував. Через деякий час трохи заспокоївся, але зараз психологічні проблеми знову даються взнаки. Те ж саме й у інших хлопців — вони стали нервовими, “вибухають” через дрібниці”. Так, Олексія Кочергу впродовж перших тижнів щоночі мучили гнітючі видіння. Хлопець кричав уві сні: “Не стріляйте! Не бийте, не чіпайте мене!”. Як розповіла Тетяна Позднякова, мати хлопця, після повернення додому Олексій перебував у депресивному стані, півтора місяця взагалі нікуди не виходив. Зараз він регулярно ходить на консультації до психотерапевта — сам упоратися з наслідками полону не в змозі. “Це дійсно допомагає, — радіє Тетяна Георгіївна. — Він уже став спокійнішим, щоправда, на море досі не хоче навіть дивитися”.

Інші члени команди знайшли свої способи позбутися тяжких спогадів. Наприклад, Іван Герелюк, який працював мотористом на “Фаїні”, знімав стрес працею — хлопець повернувся на колишнє місце роботи, де працював до злощасного рейсу, і почав обслуговувати холодильні машини на одній із продовольчих баз в Одеській області. Крім того, Іван катався на мотоциклі, часто бував у товаристві друзів, вирушав разом із ними за місто на природу. Хоча наслідки полону все одно проявилися: “У мене виявили виразку шлунка. Після обстеження мені вручили список нових захворювань, але лікувати їх ніхто й не збирався. Ліків також не дали. В аптеці тільки після першого заходу витратив понад 700 грн. А деякі пігулки треба було приймати впродовж трьох місяців”, — скаржиться колишній моряк. А ось В’ячеслав Асєєв, який був матросом на буксирі “Геркулес”, відразу після звільнення з полону поїхав до Росії — в село до родичів, заспокоювати нерви на природі. Упродовж кількох місяців там відпочивав. На щастя, його родичам проходити реабілітаційний період не потрібно було — вони дізналися про нещастя вже після звільнення В’ячеслава.

Утім, держава все-таки надала, хоча й незначну, допомогу деяким жертвам піратів. Екіпажу “Фаїни”, наприклад, запропонували безкоштовно пройти повне обстеження в київській клініці “Феофанія”. Багато матросів скористалися цією можливістю. “Це єдина обіцянка чиновників, яку вони виконали, — каже Віталій Шелестов. — На обстеження я поїхав з матір’ю — поки перебував у полоні, вона кілька разів потрапляла до реанімації з проблемами серця. Ми провели у лікарні десять днів. Це значна допомога, я вдячний тим, хто це організував”.

Безправні герої

Моряки з “Фаїни” та їхні колеги з інших суден, які побували в полоні у піратів, намагаються добитися статусу учасників бойових дій. Але поки що їхні зусилля марні. “Чиновники нам відмовляють, кажуть, мовляв, таке рішення треба ухвалювати на найвищому рівні — Верховна Рада має прийняти відповідний закон, — нарікає Олексій Кочерга. — Але як можна не визнавати очевидного — за півметра від мене по перегородці лупили автоматною чергою, нас чотири місяці протримали в невеликій каюті, як риб у консервній банці, двічі виводили на розстріл. Ви взагалі уявляєте, що це таке, коли позаду тебе чути клацання автоматів, і ти розумієш, що нічого не можеш вдіяти? Просто відчуваєш себе якоюсь вівцею, яку зараз заріжуть і засмажать. І після цього нам кажуть, що ми не учасники бойових дій?!” До речі, Олексію урочисто вручили орден за особисту мужність і стійкість. Але як виявилось, ця нагорода є лише знаком пошани і не передбачає жодних пільг.

Народні депутати не вірять у те, що жертвам піратів можуть дати статус учасників бойових дій. Як пояснив “Главреду” Олександр Кузьмук, екс-міністр оборони, а нині нардеп від Партії регіонів, парламент не візьметься за це питання: “Я захоплююсь мужністю наших хлопців, які впродовж чотирьох місяців перебували в полоні. Але вони не були військовополоненими, не брали участі в бойових діях. Я хотів би їм допомогти, але цей статус не передбачає ситуації, в яку вони потрапили, — для цього треба брати участь у подіях у зоні конфлікту, — зазначає Олександр Кузьмук. — На жаль, у світі відбувається багато різних подій, через які страждають люди, і на всі ці страждання не вистачить законів. Держава має надати максимальну допомогу в лікуванні хлопців, а судновласник — моральне відшкодування”.

Море кличе

Незважаючи на всі пережиті жахи, багато моряків, які побували “в гостях” у піратів, знову вирушають у море, причому згодні навіть іти небезпечними маршрутами. “У море я знову вийду, але вже не стану зв’язуватися з вітчизняними чи російськими судновласниками — вони завжди обіцяють одне, а на практиці виходить зовсім по-іншому, — каже Іван Герелюк. — А в закордонних компаніях — що в контракті прописано, те й буде. Погоджусь і на рейс, що проходитиме через неспокійні райони, але за умови, що буде запропоновано відповідну плату за небезпеку. У морі скрізь можуть виникнути проблеми — від одного лиха тікатимеш, можеш втрапити в інше”. Як розповів моряк, після історії з “Фаїною” більшість компаній підвищили зарплати екіпажам, які згодні йти на ризик. “Думаю, багато моряків із “Фаїни” рано чи пізно знову підуть у рейс. Це їхня робота. Вони практично не мають досвіду роботи на березі — відразу після закінчення навчання йшли в море”. За словами Герелюка, як окремі моряки, так і екіпаж у цілому можуть відмовитися від небезпечного рейсу — в останньому випадку судновласник, швидше за все, пообіцяє доплату, а якщо невдоволеність висловлюватиме лише один мат¬рос, його просто замінять.

Продовжить морську кар’єру і Артем Гіржев. За словами його матері, хлопець лише зовсім недавно отримав диплом в Одеській національній морській академії і має намір іти в новий рейс. Щоправда, з африканським напрямком більше не зв’язуватиметься. Не попрощався з морем і В’ячеслав Асєєв. “Я продовжив морську кар’єру, іншого виходу немає. Просто в ті небезпечні місця вже не ходжу. Намагаюсь працювати в Європі, погоджуюсь на рейси до Скандинавії”. А ось 39-річний Віталій Шелестов, який пропрацював у морі понад п’ять років, вирішив змінити професію. “Мої батьки — літні люди, їм не можна хвилюватися. Вони і дружина категорично проти продовження моєї морської кар’єри. Після всіх переживань це зрозуміло. Я загалом хотів би ще раз вийти в море — заробітки там непогані, але сім’я — на першому місці. Зараз працюю на будівництвах”. А ось Олексій Кочерга поки що остаточно не вирішив: чи знову виходити в море, чи варто знайти собі іншу роботу.

Вадим Гречко, психолог

Перебування протягом багатьох місяців у полоні у піратів дуже сильно впливає на людей. У жертв звільняється багато страхів. Наприклад, острах відкритого простору, страх бути збитим автомобілем, страх перед великими скупченнями людей та інші. Світ для людини, яка пережила полон, перестане бути безпечним — вона бачить загрозу за кожним кутом. Крім того, колишні в’язні відчувають сильний страх за своїх родичів, друзів і знайомих. Стрес від перебування в полоні може дуже сильно вплинути на здоров’я. Якщо людина не переживе спогади про жахи полону, задавить їх у собі, це обов’язково вилізе психосоматикою. Можливі головні болі, різь у шлунку, астматичні напади та інше. Щоб цього не сталося, колишній в’язень піратів повинен не бравувати, а звернутися по допомогу до психолога або близьких людей — вони допоможуть пережити страх, смуток і печаль. В іншому випадку, коли жертва говорить, що все добре, але замикається в собі або періодично страждає від головного болю, нападів безпричинної роздратованості — це явна ознака, що допомога фахівця необхідна.

Дмитро РАДЧЕНКО