Події, які вплинули на розвиток української культури за 32 роки Незалежності

КІНО

Експертна думка Марини Кудерчук, голови Державного агентства України з питань кіно:

 

 

 

 

• Обов`язкове дублювання фільмів українською мовою (2006 рік)

Запровадження закону про те, що іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов`язковому порядку повинні бути дубльовані — озвучені чи субтитровані державною мовою (а також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин), називали перемогою українськості й кроком до віддалення від культурного впливу Росії.

Після його впровадження в Україні почали з'являтися професійні студії дублювання найвищого рівня, а ринок дублювання українською почав стрімко розвиватися.

• Запровадження пітчингів (2011 рік)

“Однією з найважливіших подій в галузі кіно є запровадження відкритих конкурсних відборів (пітчингів) кінопроєктів, які претендують на отримання державної підтримки. Прозорість процедур надання державної підтримки створило сприятливі умови для розвитку кіновиробництва та доступності державної підтримки.

Пітчинги національних кінопроектів та реформування законодавства стали першими приводами для того, щоб в Україні заговорили про відродження кіно та приведення українського кінематографа до європейських стандартів”.

• Приєднання України до “Єврімаж” (2019)

“У грудні 2019 року Верховна Рада України ухвалила закон про приєднання України до Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів (“EURIMAGES”) (”Єврімаж”).

Фонд створений при Раді Європи у 1989-му році. “Єврімаж” сприяє незалежному кіновиробництву через надання фінансової підтримки повнометражним, анімаційним та документальним фільмам країн-учасників та заохочує професіоналів з різних куточків світу до міжнародної співпраці”.

• Членство Державного агентства України з питань кіно в EFAD (2022)

“У вересні 2022 року Державне агентство України з питань кіно стало 36-м членом European Film Agency Directors Association (EFAD).

EFAD — це європейська асоціація, що об’єднує 35 національних кіно- та аудіовізуальних агентств, з базoю в Брюсселі. Членство в EFAD охоплює країни Європейського Союзу, а також Ісландію, Норвегію, Північну Македонію, Чорногорію, Сербію, Швейцарію та Великобританію.

EFAD підтримала приєднання України в якості асоційованого члена. Це категорія для європейських кіноагенцій, які засновані не в державах-членах ЄС, а в державах-членах Ради Європи”, — зазначила Марина Кудерчук.

КНИГОВИДАННЯ

Антон Мартинов, засновник видавництва “Лабораторія”:

 

 

 

 

• Заснування Форуму видавців (1994)

Форум видавців у Львові, він же — Book Forum Lviv або BFL — це величезний книжковий ярмарок та найгучніша літературна подія України.

“Форум видавців став культурною подією на наступні десятки років і острівцем для української книги, де різні покоління могли показати себе і на інших подивитись”.

• Заснування всеукраїнської мережі книгарень “Книгарня Є” (2007)

“Книгарня Є стала першою системною мережею продажу українських книжок, що пустило кров по судинах організму українського книговидання. У 2007 році не було мереж книгарень, хто продавав книжки українською і системно розраховувався за них. На жаль, останні роки політика жахливого демпінгу призвела до того, що репутація мережі пішла в неправильному напрямку і реноме дискаунтера точно не те, до чого варто тягнутися”, — говорить книговидавець.

• Створення Українського інституту книги (2016)

УІК — це державна установа при Міністерстві культури та інформаційної політики України, спрямована на формування державної політики у книжковій галузі, промоцію книгочитання в Україні, підтримку книговидавничої справи, стимулювання перекладацької діяльності та популяризацію української літератури за кордоном.

“Український інститут книги — важлива інституція для розвитку книговидання, подавала великі надії у часи її створення, але ніяк не може вирватись із бюрократичних державних лещат і не показує верх ефективності”, — сказав Антон Мартинов.

МУЗИКА

Олександ Ксенофонтов, продюсер, член оргкомітету “Євробачення” у 2005-му і 2017-му:

 

 

 

 

“Я б почав з першого фестивалю “Червона Рута”, який відбувся 1989 року у Чернівцях. Це був одночасно і спалах, і початок ренесансу української сучасної музики, провісник української незалежності”, — переконує пан Ксенофонтов.

• Три перемоги України на “Євробаченні”

2004 — співачка Руслана з піснею “Wild Dances”.

2016 — співачка Джамала з піснею “1944”.

2022 — гурт Kalush Orchestra з піснею “Стефанія”.

“Звичайно, для мене найбільш визначними є три наші перемоги на “Євробаченні”. І особлива перша по зрозумілих причинах. Всі перемоги різні і кожна відіграла свою роль в українській історії”, — говорить музичний експерт.

• Феномен відродження давніх українських пісень у новітні гімни

“Українським культурним та музичним феноменом є відродження давніх українських пісень у новітні гімни. На мою думку, сам український гімн став однією з найпопулярніших пісень, що об’єднана український народ без жодного офіціозу. “Плине кача” стала одночасно і славнем, і епітафією Небесній сотні.

Пісня січових стрільців “Ой у лузі червона калина” зазвучала по-новому і передала сучасним поколінням звитягу та дух мужності. Все це відбувалося без жодних владних, політичних або пропагандистських впливів. Це реальний музичний феномен сучасної України.

Ще хочу відзначити великий концерт українських артистів на Олімпійському стадіоні до 30-річчя Незалежності. За півроку до повномасштабного вторгнення наша країна святкувала ювілей і на одній сцені прозвучали найвизначніші пісні нашої Незалежності”, — нагадує Олександр Ксенофонтов.

Ольга Стельмашевська, театральний та музичничний критик:

 

 

 

 

• Поява оперних вистав, що зрушили український  музичний театр в європейський контекст “Опера “Вишиваний

Король України” композиторки Алли Загайкевич, поставлена “Схід Opera” — Харківським національним академічним театром опери і балету ім. М. Лисенка. Опера “La Traviata” Дж. Верді, в Одеському національному академічному театрі опери та балету — сучасна, авторська режисура Євгена Лавренчука. Сучасна українська опера “Лис Микита” композитора Івана Небесного та фольк-опера

“Коли цвіте папороть” в постановці Василя Вовкуна, композитора Євгена Станковича у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. Знакові вистави, нова система координат режисерського оперного мислення. Український прорив”, — сказала експертка.

• Поява прогресивних команд в державних музичних установах

“Вони просувають українську музику, відкривають забуті імена українських композиторів, таких як Борис Лятошинський, Василь Барвінський, Михайло Вербицькицй, Стефанія Туркевич, Ігорь Соневицький, Левко Ревуцький, Антін Рудницький, Андрій Гнатишин, Федір Якименко та багатьох інших. Знайомлять публіку з маловиконуваними або втраченими й віднайденими їх творами й активно грають музику сучасних українських авторів. Львівський органний зал, Національна філармонія України (Київ), Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика, Національний будинок музики — це установи, які змінилися, активно працюють над виконанням української музики різних епох і, зокрема, забутої або забороненої в радянські часи”, — вважає Ольга Стельмашевська.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Сергій Винниченко, театральний аналітик, засновник порталу “Театральна риболовля”:

 

 

 

 

• Стрімке зростання кількості театрів

“Злам епох — перехід від УРСР до України, відзначився ростом кількості театрів. Грати вистави стало нормальним у невеличких приміщеннях, у підвалах. Лише протягом перших трьох років (1991-94) до вже існуючих, додалися відомі й донині театри “Віримо!” у Дніпрі, “Vie” у Запоріжжі, харківські “Арабески”, монотеатр “Кут” у Хмельницькому, “ДАХ” у Києві. Далі — більше. Не зупинився процес створення нових театрів і під час карантинних обмежень та повномасштабного вторгнення (київський Камерний театр “Маланка”, запорізьке Творче об'єднання “Мотлох”, криворізький Екстрим-театр “ШуМ”)”, — розповів пан Винниченко.

• Бум театральних фестивалів

“Розширення загалу гравців театрального ринку призвело до суттєвого переосмислення формату їх взаємин. Намітилася цікавість до порівнянь, що спричинило бум фестивального напрямку. Вже першими роками Незалежності з’явилися “Херсонеські ігри” та “Півострів” (фестиваль молодої драматургії) у Севастополі, “Золотий лев” у Львові, “Січеславна” на Дніпропетровщні, “Мистецьке березілля” у Києві, а до Міжнародного Дня театру 1993 року з’явилася “Київська пектораль”. Безліч фестивалів виникали ситуативно, частина з них зникала. А були й з міцним стрижнем, подібно до “Мельпомени Таврії”, яка проводилася навіть за часів карантинних обмежень — сценічний майданчик було перенесено до лісу, й під час окупації Херсону — фестиваль було проведено дистанційно, та 2022 року зібрав міжнародну команду, яка говорила про херсонців багатьма мовами у 19 містах 7 країн. За останній “докарантинний” 2019-й рік було проведено понад 70 (!!!) театральний змагань у вигляді конкурсів та фестивалів”, — поділився спостереженнями театральний аналітик.

• Поява в країні брендів: театри-бренди, театральні люди-бренди

У все більш зростаючому різноманітті ставало все складніше бути “просто театром”, тож в Україні з’явилися театри-бренди, театральні люди-бренди. Для перемоги на конкурсі керівника, для переконливої програми розвитку театру стало необхідним бути особистістю із яскраво вираженою позицією. Саме так очільником Київського театру на Лівому березі став Стас Жирков (який до того формував себе й створював бренд театру “Золоті ворота”), на чолі Чернівецького театру ім. Ольги Кобилянської став Іван Бутняк, а до Львівського національного театру ім. Марії Заньковецької прийшов брендовий режисер “Дикого театру” Максим Голенко.

Суттєва особливість періоду Незалежності, й особливо останніх п’яти років — омолодження керівного складу. Подекуди все ще називають “молодими” 40-літніх, при тому, що давно вже в нормі покоління 30-річних (Слава Жила на позиції очільника Київського ТЮГа, Аліна Чуєшова — керівниця Камерного театру “Дивний замок”) та навіть 20-річних — Вадим Хаїнський став директором Волинського театру ляльок у 29 років, у 27 — Ольга Пужаковська увійшла керівницею Львівського театру ім. Лесі Українки, а Дмитро Весельський став керівником Малого театру у 24 роки”, — розповів Сергій Винниченко.

ХУДОЖНЄ МИСТЕЦТВО

Соня Богатова, арт-куратор:

 

 

 

 

• Київський міжнародний арт-ярмарок 1994 року

“Зараз існує “Kyiv art week”, але то був перший масштабний ярмарок. Проведення міжнародних мистецьких ярмарків у молодій країні одразу після здобуття незалежності, є не просто зібраннями мистецького вираження: вони є каталізаторами глобального визнання нації.

Мистецтво має дивовижну здатність сприяти діалогу та взаєморозумінню між культурами. Проводячи міжнародні мистецькі ярмарки, молода демократія може брати участь у міжкультурному діалозі, руйнуючи стереотипи та сприяючи взаємній повазі. Це зміцнює місце країни в міжнародному мистецькому співтоваристві.

Згодом, міжнародні мистецькі ярмарки почали пропонувати можливості для навчання та розширення уявлень про місце і можливості українських митців в сучасному світі художнього мистецтва. Майстер-класи, лекції та спілкування з відомими художниками — така передача досвіду допомагає розвивати процвітаючу мистецьку екосистему, яка, у свою чергу, сприяє інтелектуальному та творчому розвитку нації”, — впевнена арт-кураторка.

• Заснування міжнародного центру сучасного мистецтва ПінчукАртЦентр (2006)

“ПінчукАртЦентр — це майданчик для фахового та комфортного, для пересічного українця, знайомства з сучартом та популяризації його поза колом фахівців та митців.

Підтримка сучасного мистецтва в його непопсових і можливо екстремальних формах необхідне для розвитку художнього вираження та збагачення культурного ландшафту суспільства. Знайомство публіки з таким мистецтвом заохочує різноманітність думок і заохочує людей сумніватися у своїх припущеннях, спонукаючи нас заглибитися в значення, наміри та контексти, що стоять за творами, таким чином — розвиває навички критичного мислення.

Підтримка сучасного мистецтва забезпечує платформу для нових митців, які інакше могли б бути маргіналізованими”, — вважає експертка.

• Заснування Національного культурно-мистецького та музейного комплексу “Мистецький арсенал” (2007)

“Мистецький арсенал — це глобальний всеукраїнський центр мистецтва і пізнання, як сучасних культурних явищ, так і надбань митців недалекого минулого. Регулярні масштабні мистецькі виставки, які звертаються до різних вікових категорій і соціальних прошарків, є життєво важливими для культивування яскравого та інклюзивного культурного середовища в суспільстві. Крім того, ці виставки демократизують оцінку мистецтва, роблячи його доступним для кожного”, — впевнена арт-кураторка Соня Богатова.

Думки експертів зібрала Любов Базів. Київ