Почути Донбас по-справжньому

Що довше тривають перемовини про подальшу долю Донбасу в Мінську, то частіше можна почути питання про склад переговірних груп. Питання виникають як щодо окремих особистостей, котрі представляють Україну в Білорусі, так і щодо тактики України в цих переговорах загалом. Ще одне дуже важливе й болюче питання ставлять люди, які мають безпосередній стосунок до Донбасу: а як щодо нас? Хіба не з нами передусім треба обговорювати подальшу долю нашого краю? Ці люди — патріоти, що були вимушені покинути окуповані території й тепер залишилися поза процесом обговорення майбутнього регіону.

На жаль, усе, що сьогодні лишається вимушеним переселенцям із Донбасу, — обурюватися в постах у соціальних мережах, що може підтвердити вам, зокрема, й автор цієї публікації, який сам був змушений вивозити сім’ю з Донецька, бо опинився в чорному списку бойовиків. Під висловлюванням “почути Донбас” в Україні досі мають на увазі передусім бойовиків, регіоналів, комуністів чи інших її ворогів. Голос патріотично налаштованих мешканців Донбасу не звучить у Мінську. Український Донбас узагалі не є стороною міжнародних переговорів. Через це у світі, мабуть, і не знають, що такий Донбас узагалі існує.

Ситуація відверто абсурдна. Виявляється, на вимогу злочинців, які намагаються знищити українську державність, які два роки грабують і мародерствують на Донбасі, яких ніхто нікуди не обирав, в Україні може змінюватися Конституція. А законослухняні громадяни, котрі жили в Донецьку й були патріотами своєї країни, створювали та будували замість того, щоб грабувати супермаркети й автосалони, йдуть під три чорти! Їхня думка взагалі нікого не цікавить. Слухають злочинців. Який тоді сенс в Україні взагалі бути законослухняним громадянином?

Що спадає на думку мешканцю Харкова чи Одеси, який це бачить? Що в Україні вигідніше бути сепаратистом, ніж патріотом. У першому випадку тебе слухатимуть і виконуватимуть твої вимоги. У другому ти втратиш усе й отримуватимеш від держави 800 грн щомісячної допомоги як переселенець.

Звісно, ситуацію треба негайно змінювати. І зробити це зможуть хіба що самі мешканці Донбасу, якщо їм вдасться змусити державу прислухатися до себе. Дехто з тих, хто змушений був покинути малу батьківщину, це вже зрозумів. Просто зараз вони створюють Українську народну раду Донеччини та Луганщини для об’єднання своїх зусиль. Донецький публіцист Станіслав Федорчук, який із 2014 року мешкає у Львові, вважає, що така організація з часом може стати авторитетним і впливовим гравцем у перемовинах щодо Донбасу. Адже вона зробить чутними й голоси тих донеччан і луганчан, які не згодні на поступки терористам.

“Йдеться про створення представницького самоврядного органу, який має вирішити такі завдання: здійснити перепис українського Донбасу з числа переміщених осіб, а також тих, хто мешкає на вільній та прифронтовій території, з метою захисту прав та інтересів громадян; поновити конституційні права тих громадян України, які залишилися вірними власній державі, однозначно визнають над собою владу української Конституції й факт російської окупації Донецької та Луганської областей, а також Криму; об’єднати зусилля найактивніших громадян для здійснення впливу в місцях компактного проживання ТПО, а також створення передумов для обрання представників/речників до органів влади (КМУ, ВРУ, АП); впливати на перебіг будь-яких процесів дипломатичного характеру, коли йдеться про подальшу долю окупованих територій, зокрема і як спостерігачі”, — розповідає Федорчук.

За його словами, 17 лютого ідея створення такого органу буде презентована на парламентських слуханнях.

“Спочатку ми плануємо створити відкриту інтернет-платформу, завдяки якій майбутні члени УНРДЛ можуть зареєструватися (за наявності прописки в Донецькій та Луганській області або номера довідки переселенця). Наступним кроком є вихід в офлайн у тих містах та містечках, де збереться достатня кількість активістів. Ми прагнемо, щоб кожна громада УНРДЛ обирала на короткий термін уповноважених, які матимуть право представляти їхні інтереси на рівні обласної та місцевої влади. Згодом має бути висування представників на збори УНРДЛ у Києві, де через голосування та дебати треба ухвалити загальну програму дій з абсолютно конкретними цілями й завданнями на 2016-й, максимум першу половину 2017-го. Також на цих зборах повинні бути делеговані представники УНРДЛ до КМУ, ВРУ та АП. Щойно з’явиться така робоча група, можна буде говорити про початок перемовин із владними інституціями щодо моделі та форм співпраці.

Наразі ще дискутується, якою має бути юридична форма реєстрації УНРДЛ. Я, наприклад, вважаю, що це має бути громадська ініціатива, яка не повинна перетворюватися на певну форму громадської організації. Наприклад, Меджліс кримськотатарського народу не зареєстрований як юридична особа, однак це не заважає йому бути успішним та авторитетним представництвом інтересів як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті.

Найбільша амбіція, яку мені хотілося б втілити особисто, — перетворити атомізовані та розпорошені спільноти українських ТПО на потужну громадсько-політичну силу, яка бачить майбутнє в ЄС і вміє чітко окреслювати й стояти на сторожі як українських національних інтересів, так і власних. Понад те, на мою думку, саме представники українського Донбасу мають бути додатковою стороною перемовин із РФ та колаборантами, оскільки за таких умов суспільство може бути переконане в тому, що дипломатія не є кулуарною і вкотре не спричинить внутрішньополітичної кризи через оприлюднення чергових таємних домовленостей між учасниками перемовин”, — розповів Федорчук.

До організації вже приєднуються журналісти, громадські діячі та політики, які проживають на території України. Більшість висловлює згоду, що таке об’єднання необхідне й мало бути створене ще 2014 року.

Але краще пізно, ніж ніколи. Тому виникнення УНРДЛ дає надію, що нарешті в Україні буде чути й український Донбас, а теза про те, що в Донецьку та Луганську мешкають лише “сєпари й тітушкі”, буде знівельована.

“Ми більше не готові миритися з тим, що від імені Донеччини та Луганщини промовляють олігархи й кримінальні злочинці, пособники російських агресорів і політичні банкрути. Українські громадяни Донеччини та Луганщини, які виїхали з окупованих територій, мусять стати новою суспільною силою, яка дієво та ефективно обстоюватиме українські інтереси незалежно від нинішнього місця проживання. Лише громадські організації не здатні задовольнити всі інтереси й права внутрішньо переміщених осіб, тому ми оголошуємо про ініціативу заснування Української народної ради Донеччини та Луганщини як представницького органу, до якого може увійти кожен громадянин України, що має статус внутрішньо переміщеної особи й готовий засвідчити свою непричетність до участі в так званому референдумі, а також до колаборантських військових утворень. Ми, українські громадяни з Донеччини та Луганщини, наразі позбавлені конституційного права мати своїх представників серед місцевих громад і депутатів Верховної Ради України, обраних на мажоритарній основі. Однак ані Конституція України, ані інші закони не забороняють нам захищати власні політичні, соціальні, економічні права, створюючи самоврядні громадські структури в місцях нашого нинішнього проживання, а також формувати виборні органи, які здатні представляти наші інтереси у ВР України, при Кабінеті Міністрів України, Адміністрації президента України.
Відповідно саме ми є стороною будь-яких міжнародних перемовин щодо подальшої долі окупованих територій Донеччини та Луганщини, хоч би в якому форматі вони відбувалися.

Українська народна рада Донеччини та Луганщини стоїть на позиціях повної та беззаперечної боротьби з російською агресією і заявляє про себе як проєвропейську громадсько-політичну силу, що ніколи не визнає насильницької окупації української землі. Всі ми свідомі того, що найкращим спільником російських окупантів є політична та економічна корупція, завдяки якій РФ у попередні роки здобувала можливість “придбати” місцеві адміністрації, а також представників силових відомств та СБУ на території Донеччини, Луганщини й Криму. Тому Українська народна рада Донеччини та Луганщини заявляє про свою готовність боротися з проявами корупції не тільки у випадку вчинення злочинів проти внутрішньо переміщених осіб, а й проти всіх громадян України”, — пишуть засновники організації в маніфесті УНРДЛ.

Залишається тільки сподіватися, що ця справа справді переросте в щось більше, ніж чергові розмови на папірці, й реально впливатиме на політику України щодо проблемних територій на Сході.

Денис КАЗАНСЬКИЙ