Під прикриттям боротьби з “фашизмом” влада насаджує в країні бандитські порядки

Шанси збереження контролю над масами за допомогою “хліба” є вкрай низькими, оскільки ключова обіцянка виборчих кампаній Партії регіонів, розрахована на широкий загал, а саме “покращення вже сьогодні”, не виконана.

Швидше нав­паки — добробут простих українців погіршується. Тож влада, схоже, дійшла висновку, що тепер залишається покладатися лише на “видовища” та силу. І готувати сприятливі сценарії відходу від влади нинішній режим, вочевидь, не збирається. Такий варіант для володаря “Межигір’я” цілком неприйнятний. Надто багато поставлено на кін після того, що вже відбулося і, схоже, таки відбудеться в країні до завершення президентської каденції Януковича. За маніпуляції законодавством і державними інституціями, зухвалий дерибан бюджетних коштів тощо, зрозуміло, відповідати ніхто не готовий. За таких умов політтехнологи влади, схоже, вирішили зосередитися на сприятливому, на їхню думку, для неї поділу українського суспільства на “фашистів-неонацистів і їхніх пособників” та “антифашистів”. Розрахунок, напевно, робиться на те, що вдасться спровокувати масовий психоз “бандерівсько-фашистської загрози” та змусити таким чином переключити увагу бодай прихильників режиму Януковича від буденних проблем. Загалом події 18 травня засвідчили кілька тенденцій: влада показала, що не допустить Майдану-2; всі, хто не з нею, надалі вважатимуться фашистами; під прикриттям “антифашизму” в країні відкрито насаджують бандитські порядки; влада активно зрощується з криміналітетом.   

Синдром Майдану

Політтехнологи регіоналів явно прорахувалися. Ідея “антифашизму” виявилася надто неактуальною для сучасного українського суспільства, проблеми котрого пов’язані із зовсім іншими речами, за які безпосередньо відповідальний нинішній режим: поширення прихованого безробіття, знищення малого та середнього бізнесу, стрімке падіння реальних доходів громадян на тлі офіційних реляцій про “дефляцію”, зростання корупційних поборів, зухвалість чиновників і правоохоронно-судової системи, що дедалі більше почала відчувати свою безкарність в умовах виконання вказівок режиму. Реакція суспільства (соціальні мережі, різноманітні опитування тощо) свідчить, що спроби влади активізувати тему “неофашизму” за допомогою постановочних масових акцій у совковому стилі в нинішніх реаліях лише дискредитували цю ініціативу в очах української більшості та роздратували бюджетників, які в добровільно-примусовому порядку змушені були стати її невільними акторами.

18 травня за допомогою так званого антифашистського маршу керівництво держави, вочевидь, прагнуло також нейтралізувати ефект акції “Вставай, Україно!”: на тлі масовості “антифашистів” показати маргінальність і низький рівень підтримки опозиційних сил. Але замість того, щоб мобілізувати бодай кілька відсотків із 1,4 млн членів Партії регіонів (принаймні стільки існує на папері), був задіяний адміністративний ресурс у “найкращих” традиціях тоталітарних режимів: фашистських, нацистських, комуністичних. 20—30-тисячну масовку забезпечили переважно за рахунок добровільно-примусово звезених бюджетників, студентів та різних асоціальних елементів. У день “маршу” частина натовпу почала перекривати траси, вимагаючи виплатити обіцяні за участь у ньому компенсації, зазвичай у розмірі 100 грн на особу, а інша демонструвала мешканцям столиці свій “культурний мінімум”, залишивши після себе купу сміття, понівечені лавочки та ліхтарні стовпи.

Тож у переважної частини українців (незалежно від їхнього ставлення до режиму) навряд чи залишилися сумніви щодо мотивації більшості учасників акції “антифашистської” влади — гроші та примус. Тим часом прихильників опозиції, які їхали на мітинг “Вставай, Україно!” з різних регіонів, знімали з потягів, поїзди затримували на кілька годин, автобуси не впускали до Києва. Масовим явищем стали напади невідомих молодиків на авто опозиціонерів, причому не лише на ті, які перевозили або мали перевозити численні групи протестувальників, а й на легковики. Наприклад, даішники спинили автомобіль, у якому їхала до Києва тітка Юлії Тимошенко, у цей час біля них зупинилася інша машина, з неї вибіг­ли “спортсмени”, які пробивали шини автомобіля з опозиціонерами. Автоінспектори при цьому показово не перешкоджали молодикам. Утім, на Софійській площі все ж зібралося близько 20—30 тис. прихильників опозиції — це наймасовіша її акція в столиці за останній рік.

У будь-якому разі намаганням за всяку ціну зменшити явку протестувальників режим продемонстрував усій країні, що боїться навіть тієї вельми неефективної опозиції, яка зараз є.

Залякати та дискредитувати

Так само очевидною стала невідповідність декларацій і реальних дій “антифашистської” влади. Після численних заяв регіоналів про мобілізацію суспільства на боротьбу з “неофашизмом”, який, мовляв, демонструє нетерпимість, схильність до насильства, дискримінації, ми натомість побачили всі ці прояви з боку представників режиму та їхніх найманців. Адже мало місце, зокрема, використання бойовиків для силової розправи з опонентами режиму та представниками ЗМІ, які висвітлювали реальні, не спотворені цензурою події в столиці. Показово, що ще напередодні акції опозиції, 14 травня, на кількох її активістів у Києві було скоєно збройні напади. Їх виманювали з дому, лупцювали кастетами. Серед потерпілих — Володимир Карась, якому зламали щелепу, вибили зуби, порізали обличчя (вважається, що нападники помилилися — прийняли Володимира за його брата, активіста вуличних акцій); Євген Мацько — у нього струс мозку і підозра на тріщину черепа. За 10 днів до того також жорстоко розправилися над свободівцем Володимиром Назаренком. Андрій Медведько відбився від нападників і з групою товаришів навіть затримав одного з них, сфотографував та зняв на відео іншого ймовірного учасника розбою. Відомо, що принаймні один із тих, хто гамселив опозиційних активістів кастетами, до останнього часу працював у правоохоронних органах. Підозри, що це справа рук співробітників МВС, були і раніше — нападали на активістів минулих мітингів, яких уже викликали в міліцію, а побиття супроводжували словами “менше на акції треба ходити”.

Остаточно дискредитував “антифашистський спектакль”, зрежисований владою, інцидент із груповим побиттям журналістів та представників ар’єргарду опозиційного мітингу в столиці 18 травня. “Спортсмени” на Михайлівській площі стали таким собі символічним обличчям “антифашизму” від Януковича й застереженням щодо того “бєспредєла”, який може стати в країні загальним правилом в разі, коли режим і далі зміцнюватиметься. Формальним приводом для конфлікту було блокування опозиціонерами бронетранспортера, який “раптом” з’явився біля їхнього мітингу і який був стилізований таким чином, щоб, вочевидь, спровокувати їх на агресію, що зрештою майже вдалося. За інформацією джерел Тижня, акцію з БРДМом курирував ображений на Яценюка політтехнолог Володимир Петров — виходець із Кривого Рогу, відомий виконанням брудних політичних замовлень (зокрема, є інформація, що він свого часу був причетним до скандального “політпорнографічного” колажу, надрукованого в журналі “Фокус”, із оголеними Яценюком і Тимошенко в делікатній позі). Коли свободівці заблокували “бойову машину”, на допомогу “екіпажу” було кинуто загін “спортсменів” (характерної зовнішності й у відповідних костюмах): вони почали бити і опозиціонерів, і журналістів, які намагалися знімати розправу над свободівцями. “Спортсменам” справді було чого боятися, адже в результаті саме зафіксовані під час побоїща відео та фотофакти не дали правоохоронцям можливості не помітити протиправних дій з боку найагресивніших представників “антифашистського маршу”. Спочатку бойовики накинулися на демонстрантів (які до насильства не вдавалися), плювали в обличчя та ображали журналістів, а потім “ідейний” (так він себе назвав на одному з відео) “антифашист”, спортсмен із Білої Церкви Вадим Тітушко на прізвисько Румун побив журналістку “5 каналу” Ольгу Снісарчук і фотокора газети “Коммерсант” Влада Соделя. Як з’ясувалося згодом, під час сутички постраждав ще один фотокореспондент.

Прогрес проти Ґеббельса

Не дивно, що представники влади відразу намагалися відмежуватися від цих подій, а потім навіть вирішили перекласти відповідальність на опозицію. Мовляв, це вона... найняла “бойовиків”. Відповідну версію озвучили й міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко із трибуни парламенту, і Ганна Герман. Те саме у своєму відео­зверненні “підтвердив”, підглядаючи в шпаргалку, й Вадим “Румун” Тітушко. Схоже, що на регіоналів-“антифашистів” великий вплив справив Йозеф Ґеббельс, який говорив, що брехня, повторена тисячу разів, стає правдою. Утім, подібні “виправдання”, мають вигляд аж до абсурду недолугий, бо відео- та фотофакти, свідчення очевидців, не залишають сумніву, що побиття журналістів улаштували люди, найняті тими, хто організував “антифашистський марш”, а прикривала їх міліція.

Братва і партія єдині

Фото- й відеозйомка дала можливість журналістам та блогерам з'ясувати, що основна частина “антифашистів” у костюмах для фізкультури була набрана зі спортивних клубів Білої Церкви, Києва й Харкова. Декого з них упізнала вчителька Москаленко, яку рейдери вже тривалий час намагаються викинути з її будинку в центрі Києва. Є чимало фото, які чітко зафіксували, що учасники побиття опозиціонерів та журналістів Вадим Тітушко, Арсен Капанський, Ярослав Бринза, Роман Джагінов та ще кілька не ідентифікованих за прізвищами осіб за кілька годин до інциденту перебували біля сцени “антифашистського” мітингу. А Капанського навіть сфотографували з бейджем адміністрації того заходу (і не дивно: він є членом “Молодих регіонів” — крила ПР). До речі, саме його називають куратором акцій проти вчительки Москаленко.

Серед учасників нападу на свободівців і журналістів виділявсь і чоловік, дуже схожий на голову Білоцерківської організації “Молодих регіонів” Василя Бойка (останній, щоправда, це заперечує; а на відеоспростуванні всіляко уникав потрапляти в камеру тим боком, з котрого був зафіксованний більшістю фото- й відеокадрів під час інциденту із представниками ЗМІ). На відео, де віце-спікер Кошулинський намагається заспокоїти “спортсменів”, виразно чути, як ті говорять, що їхні дії — це відповідь на блокування свободівцями БРДМ. Зрештою, аргумент, що бойовиків найняла опозиція, видається геть абсурдним, коли зважити, що “спортсмени” били людей, чітко ідентифікованих прапорами “Свободи”, “Батьківщини” й УДАРу, а в присутності відеокамер “антифашисти” називали опозиціонерів “бандерами”. Урешті-решт, один зі “спортсменів”, які брали участь у нападі на опозицію, коли з ним поспілкувалася кореспондентка Тижня, зізнався, що замовниками їхнього прибуття в Київ були представники Партії регіонів, а за “роботу” на мітингу їм було обіцяно 400 грн за півдня...

Зрощення влади й вуличних бойовиків, зокрема вихідців із криміналітету, було однією з ознак нацизму, фашизму, російського політичного православ’я — чорносотенства. В 1990-х до послуг криміналітету вдався сербський авторитарний націонал-соціаліст і диктатор Слободан Мілошевич, який фактично зробив бандитів хребтом своєї влади: ті захопили тіньовий бізнес, торгівлю.

Останні події свідчать, що цю модель приміряє на себе й “антифашистський” режим Януковича. Підтвердженням слугує, зокрема, красномовна поведінка правоохоронців під час подій 18 травня. Є десятки фото- й відеофактів, коли міліціонери жодним чином не реагували на агресію “антифашистів” кримінальної зовнішності щодо опозиціонерів та представників ЗМІ. Показово також, що Вадим “Румун” Тітушко з Білої Церкви тренувавсь у клубі “Будо”, що діє на території райуправління міліції. БРДМ вів підполковник МВС, а супроводжував автомобіль ДАІ. Зрештою, без санкції міліції броньовик ніколи не з’явився б у центрі столиці. Щоправда, міністр Захарченко знову ж таки виправдовувався, мовляв, міліціонер відганяв її на штрафмайданчик. Але в такому разі незрозуміло, що робили на борту БРДМ клоуни у провокативних костюмах проти одного з лідерів опозиції. Натомість один із блогерів оприлюднив фото, на якому зображені “спортсмени-антифашисти” в Маріїнському парку, що мирно розмовляють із “беркутівцями”. Є також свідки, котрі бачили, як “Беркут” провів “антифашистів” до фунікулера й відпустив. Понад те, в інтернеті з’явилися фото, на яких особа, дуже схожа на очільника МВС, спокійно спостерігає з даху готелю “Інтерконтиненталь” за сутичками на Михайлівській площі. До речі, міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, який не витримав запитань навіть у парламентській залі, відмовився зустрітися з журналістами, хоча дав на це попередню згоду. І нарешті, більшість учасників нападу на журналістів та опозиціонерів досі не затримані, а Румуна суд вирішив відпустити під заставу у 23 тис. грн.

З огляду на позицію МВС, чи не стали “спортсмени” своєрідним замінником “перевертнів”-міліціонерів кучмівських часів для виконання брудної роботи?

Зворотний ефект

Якщо влада справді робила ставку на криваві сутички під час мітингів у Києві, то заради чого? Судячи з реакції підконтрольних їй ЗМІ, вона хотіла продемонструвати населенню загрозу, яка йде від масових акцій, обґрунтувати їх недоцільність і небезпечність для життя й здоров’я. Українців із цього приводу активно обробляли й дотепер, зокрема за допомогою основних спікерів Партії регіонів. Зокрема, Олена Бондаренко у квітні в програмі “Шустер LIVE” заявила: “Не пускайте на митинг оппозиции ваших детей. Затем найдете в морге с пробитой головой”. Показово, що саме в розпал скандалу з побиттям журналістів на тлі бездіяльності міліціонерів, керівник МВС Захарченко почав лобіювати ухвалення в парламенті закону про мирні зібрання, який покликаний розв’язати владі руки для легальної заборони будь-яких небажаних акцій протесту й розправи над тими, хто такої заборони не дотримуватиметься. Інша можлива мета жорстких дій влади: залякати учасників мітингів, “відбити” в них і в журналістів бажання ходити на акції протесту, а відтак зробити останні “невидимими” для більшості громадян. Вочевидь, не випадково по-звірячому побиті біля своїх помешкань опозиціонери діставали поради “менше мітингувати”. Виглядає що режим Януковича страшенно боїться повторення у 2015 році, а то й раніше Помаранчевої революції, тому вже зараз поставив завдання своїй обслузі не допустити Майдану-2. Цього разу завдання з нейтралізації ефекту опозиційних акцій певною мірою виконане. Про акцію та результати мітингу опозиції 18 травня, про меседжі, озвучені там, майже всі забули. Але той інформаційний ефект, який дістала в країні й за кордоном влада, навряд чи можна вважати для неї вигідним. Швидше навпаки. Країна і світ побачили справжнє обличчя “антифашизму” від режиму Януковича, який сам дедалі більше набуває ознак фашизму. І особливо очевидною стає нетерпимість його представників до тих, хто ідентифікує себе з українським.