Осінній Рубікон

Як і було плановано, влада намагається конвертувати позитивні враження від “чудового свята футболу” в політичні дивіденди напередодні виборів. Віктор Янукович прагне переконати (незрозуміло, щоправда, кого), ніби “вболівальники, які приїхали на Євро-2012, побачили, що Україна — сучасна європейська держава”. Перший віце-прем’єр Валерій Хорошковський твердить, що офіційний Київ став на крок ближче до Європи.

Однак насправді політичної ізоляції режиму Януковича так і не було подолано. Понад те, під час континентального чемпіонату вона, як і факти політичних репресій, тільки дужче далася взнаки. Лейтмотивом публікацій у західних ЗМІ стала теза, що Євро-2012 коли й зробило європейців більш поінформованим про Україну, то напевне не покращить її відносин із ЄС. Бойкот із боку європейських політиків матчів на нашій території (розпочатий Німеччиною) був очевидним: крім представників Польщі, як співорганізаторки, й держав-фіналісток Італії та Іспанії, євроматчі в Україні відвідали політичні лідери лише кількох країн, причому переважно із пострадянських.

Підписання угоди про спрощення візового режиму між ЄС та Києвом, очікуване вітчизняним МЗС 23 липня, на знак протесту проти політичних репресій заблокувала віце-президент Єврокомісії Вівіан Реддінґ (відповідальна за правосуддя, фундаментальні права і громадянство), яку підтримав іще й голова комітету Європарламенту з міжнародних справ Елмар Брок. За словами президента тієї ж таки (традиційно чи не найлояльнішої до будь-якої нашої влади) Польщі, євроінтеграція України перебуває під великим знаком питання через її внутрішньополітичну ситуацію та невизначений розвиток подій напередодні парламентських виборів.

Нарешті 3 липня Європейський суд визнав арешт і досудове утримання під вартою Юрія Луценка незаконними. Значення цього рішення насамперед символічне: як повідомила адвокат ув’язненого Валентина Теличенко, судді констатували фігурування політичних мотивів у справі, а це перший юридичний прецедент, що фіксує наявність в Україні політв’язнів.

Усе на вибори

Влада нині докладає зусиль, щоб нейтралізувати негативну для неї інформацію в західних ЗМІ. Навіть у авторитетних виданнях продовжують з’являтися сумнівні матеріали, із критикою надмірної уваги європейців до репресованих у нашій державі політичних опонентів режиму, яких “піднесено до рівня ікони”, своїх читачів вони намагаються переконати в тому, що “в Україні не так багато людей цікавить Тимошенко”.

Проте в ЄС дають зрозуміти, що їхня увага цілковито прикута до можливості проведення чесних і вільних виборів у жовтні нинішнього року. Схоже, що заради цього пріоритету європейські чиновники змушені утримуватися від сприяння радикальнішим заходам включно з персональними санкціями щодо нинішнього українського керівництва. Зокрема, 27 червня Моніторинговий комітет ПАРЄ підтримав пропозицію співдоповідачів щодо України Майліс Репс та Марієтти Пурбе-Лундін про необхідність відмовитися від ідеї “апріорі називати вибори недемократичними та нелегітимними, якщо окремим членам опозиції не буде дозволено брати участь у виборчій кампанії”. Вочевидь, вони побоюються втратити важелі впливу на перебіг електорального процесу, якщо конфронтація з офіційним Києвом стане очевидною.

Рух за санкції

З іншого боку, завдяки зусиллям соратників Юлії Тимошенко поступово набирає сили “рух за санкції” в європейських та американських політичних колах. Він майже напевне не досягне поставленої мети до парламентських виборів, однак у разі, коли опозиція їх програє і зможе переконати західний істеблішмент, що причиною були саме зловживання влади, це має всі підстави стати тим спусковим гачком, який змусить Захід діяти суворіше. Переконати насправді буде нескладно. По-перше, тому що режим Януковича уже програв інформаційну війну, яку змушений вести не проти української опозиції, а проти західних лідерів (значною мірою через випади на їхню адресу). По-друге, бо влада вже станом на зараз дає досить прикладів зловживання повноваженнями задля досягнення результату.

Руками підконтрольного КСУ (а в ЄС у незалежність нашої Феміди цілком слушно не вірять, до того ж рішення Європейського суду з прав людини у справі “Луценко проти України” лише закріпило цю думку) влада вже порушила консенсусний закон про вибори й, цілком імовірно, спробує продовжити його перегляд ближче до самих перегонів. Опозиція має обмежені можливості агітації в регіонах, доступу до загальнонаціональних ЗМІ. “Репортери без кордонів” нещодавно висловили занепокоєння у зв’язку із швидким погіршенням ситуації зі свободою слова в Україні, а також поверненням фактично до практики темників (інформація про погодження програм Першого національного з позаштатним радником адміністрації Януковича Ігорем Шуваловим), ініціативами керівника МВС Віталія Захарченка про обмеження доступу громадян до інтернету тощо.

Соціологічні дослідження красномовно свідчать, що Партія регіонів навіть зі своїми сателітами має очевидну меншість прихильників у країні. За цих обставин формування згідно з результатами виборів більшості, політична орієнтація якої кардинально розходитиметься з наявними в країні суспільними настроями, буде нехай і не прямим, однак свідченням спотворення результатів волевиявлення.

Час Х

Представники “Батьківщини” за кордоном, судячи з останніх коментарів Григорія Немирі, докладають активних зусиль для застосування ЄС та США санкцій проти нинішньої української влади. Це може статися знову “неочікувано”, як, наприклад, весняний демарш напередодні Ялтинського саміту країн Центральноєвропейської ініціативи та бойкот західними лідерами матчів Євро-2012 в Україні.

Міжнародна ситуація, яка може скластися наприкінці, зробить українське керівництво більш уразливим і чутливим до санкцій. По-перше, в США відбудуться президентські вибори, які в разі перемоги республіканця означатимуть посилення уваги Білого дому до пострадянського простору. По-друге, охолодження, якого зазнають основні ринки збуту вітчизняної продукції, позначиться на фінансово-економічній ситуації в Україні й водночас загострить потребу в кредитних ресурсах міжнародних фінансових інституцій, переважно контрольованих США та європейцями, оскільки Києву й надалі бракуватиме коштів для багатомільярдних виплат за зовнішніми боргами. А сподівання на “руку помощі” з боку Кремля можуть бути марними з огляду на подальше розгортання кризових явищ в економіці ЄС та Китаю, що зумовить зниження цін на вуглеводні, а заодно й рівня зовнішньополітичної активності Білокам’яної.

Причому навряд чи справдяться надії Азарова, ніби після виконання фінансово-економічної частини вимог МВФ він поновить кредитування України (на що влада таки може піти після виборів, зокрема підвищити тарифи на газ для населення). Ще торік представники провідних міжнародних фінансових організацій досить прозоро натякали, що без дотримання демократичних норм та стандартів вести мову про відновлення співпраці неможливо. Транші від МВФ раніше надходили в Україну й попри відсутність виконання його вимог, але фонд згорнув співпрацю з вітчизняною владою відразу після початку судових процесів проти опозиціонерів.

Гра в демократію

У ході зустрічі з віце-президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ Вольфґанґом Ґроссруком Микола Азаров пообіцяв запозичити путінський досвід “легітимізації” виборчого процесу, звичайно, не уточнивши, що йдеться про напрацювання авторитарної держави, де перегони не можуть бути вільними та конкурентними за визначенням. Зокрема, прем’єр заявив про намір встановлення веб-камер на всіх 34 тис. дільниць для моніторингу ходу голосування. Мовляв, можна буде за всім спостерігати через інтернет-портал із будь-якого куточка світу, а відтак “чи не є це показником відкритості й відповіддю тим, хто заздалегідь говорить про можливі фальсифікації під час виборів?”

Олександр КРАМАР