Олексій Гарань: “Вплив Росії на українські вибори великий, але не вирішальний...”

Попри запеклу боротьбу між кандидатами, градус політичного протистояння не переходить певних меж. Багато експертів пов’язують відносно спокійний плин виборчої кампанії з відсутністю грубого зовнішнього втручання. А саме воно супроводжувало президентські вибори 2004 року. Достатньо згадати десант російських політтехнологів-провокаторів і те, як двічі, ще до офіційного оголошення результатів, тодішній президент Росії Путін посилав вітання фавориту Кремля Януковичу… Про російський чинник у нинішніх українських виборах кореспондент “Високого Замку” розмовляв з професором політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, науковим директором Школи політичної аналітики Олексієм Гаранем

У середині 90-х здавалося, що російський вплив є визначальним для перебігу виборів в Україні. Згадаймо бодай перше обрання Кучми, на якого робила ставку Москва. Однак згодом цей вплив перестав бути домінуючим. Він є великим, але не вирішальним і часто стає контрпродуктивним, працює радше “в мінус”, ніж “у плюс”. Вибори в Україні відбуваються за загальноукраїнською логікою. Вона обумовлена розстановкою сил в українських елітах і волею виборця, яка не збігається з волею Росії. Ми це бачили на президентських виборах 2004 року, під час парламентських перегонів 2006 і 2007 років.

- Один з ваших колег-політологів якось зауважив, що Росії нема чого переживати за українські вибори, адже левова частка кандидатів орієнтована на Росію…

— Під час виборів майже всі кандидати, особливо ті, що не мають шансів на перемогу, але хочуть здобути якийсь відсоток голосів у східних регіонах (щоб дорожче торгуватися з потенційними переможцями), роблять певні реверанси в бік Росії. Але по закінченні виборів той, хто стає президентом, об’єктивно змушений буде проводити збалансований курс. Якщо він ставитиме завдання бути президентом всієї України, то, очевидно, проводитиме незалежну політику, не захоче здавати свої позиції Москві. Інша річ, нам потрібна прагматизація стосунків з Росією — при збереженні геополітичного вектора, тобто курсу на Європейський Союз.

В Януковича цей баланс не витримується. Він роздає компліменти російському керівництву, що робить його залежним у тих чи інших вчинках. Лідер Партії регіонів не має налагоджених міжнародних контактів, тяжко пригадати, коли він востаннє виїжджав на Захід. Зв’язки Януковича обмежуються “Єдиною Росією”...

- Як загалом у світі трансформувалися зовнішні політичні впливи?

— Країни, які здатні ефективно просувати свої цінності, мають значно більший вплив, ніж ті, що діють методами економічного, політичного чи військового тиску. Навіть спеціальний термін придумали — “м’яка сила” (soft power). Він означає рівень впливовості цінностей і привабливості однієї країни в середині іншої.

Це правило взяли на озброєння сучасні російські ідеологи. “М’яка сила” імплементується через різноманітні “гуманітарні” проекти. Федеральний бюджет Російської Федерації фінансує їх через посольства та фундацію “Русский Мир”, засновану екс-президентом Росії Володимиром Путіним. Цю тему обговорювали недавно у Києві. Тут відбулася презентація міжнародного дослідження “Гуманітарний вимір” зовнішньої політики Російської Федерації в Україні, Молдові, Грузії та балтійських країнах”. Його здійснили аналітичні центри шести країн, зокрема і Школа політичної аналітики при Києво-Могилянській академії. Експерти відзначали, що інтенсивність російських “гуманітарних акцій” постійно зростає, однак дивіденди Росії від цього не завжди відповідають затраченим зусиллям.

- Чи можна говорити, що українська влада і політикум нині діють, виходячи з того, що “Москва — “нам не указ”?

— Теперішні позиції України на переговорах з Москвою слабші, ніж у 2005 р., коли наша влада була єдиною і у Москві боялися молодої української демократії. За таких умов “кидатися шашкою на танк” не є раціональною стратегією.

По відношенню до України Кремль поводиться нахабно. До честі Ющенка, відповідаючи на серпневе відеозвернення Дмитра Медведєва, він не опустився до примітивної риторики (за принципом “сам — дурень”). Слідом за ним збалансовану відповідь дала прем’єр — на відміну від Литвина, Яценюка, Януковича, які почали виправдовувати позицію Медведєва. Але чомусь напередодні листопадової зустрічі прем’єрів у Ялті Ющенко взяв на озброєння метод російського президента — оприлюднив листа, в якому вимагав перегляду умов газового контракту. Добре побажання. Але який це матиме результат? Адже Кремлю недостатньо того, що Ющенко не буде переобраний, йому треба його принизити, бо Ющенко — символ поразки московських планів у 2004 р. Чи має тоді сенс публічно звертатися до Медведєва, який демонстративно відмовляється від зустрічі з Ющенком? Чи це допоможе вирішити газові питання, чи тільки зашкодить?

Червоною ганчіркою для Москви став ще й візит Михаїла Саакашвілі до Києва. Приїзд грузинського президента був прекрасною можливістю для Ющенка засудити безвідповідальну позицію Януковича щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. Але чи почули ми це? До речі, саме урядова позиція щодо минулорічної війни на Кавказі збіглася з позицією ЄС і Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Коли Ющенко нещодавно зустрічався з білоруським президентом Олександром Лукашенком, лунала критика: мовляв, іде на контакт з “диктатором”, відмовляється від демократичних принципів. Але, якщо це робиться задля формування спільної позиції щодо транзиту газу, це — нормально. Тим більше, що це вписується і в нову стратегію ЄС щодо Білорусі.

Чому ж Банковій незрозуміло, що і в стосунках з Росією нам треба діяти гнучко? Тим більше зараз, коли Європа прагне не допустити перебоїв з постачанням газу. Зіпсувати стосунки з Москвою неважко, тим більше, що дехто в Росії на це тільки й чекає.

Наші переговорні позиції по газу були б кращими, якби не лунали заяви з Банкової щодо “національної зради” або через дипломатичні представництва не розповсюджували листи з нищівною критикою уряду. На тлі цього чого ж тепер дивуватися, що російські лідери знахабніло втручаються у наші справи, а ми не можемо дати їм гідної відсічі…

Іван ФАРІОН