Недалекобійне рішення Байдена: чому Захід зволікає з розблокуванням ударів по Росії

 Тиждень тому Київ відвідали голови зовнішньополітичних відомств двох ключових союзників України.

Ентоні Блінкен і Девід Леммі підкреслювали, що їхній візит має не лише практичне значення (участь у саміті Кримської платформи), а й символічне. Адже вони прибули разом, вели переговори з українським керівництвом теж разом — та й на пресконференцію з українським колегою Андрієм Сибігою також вийшли разом, говорячи ледь не в унісон про підтримку Києва та засуджуючи дії Кремля.

Можна пробачити оглядачам, які шукали в цьому символізмі підтвердження чуткам: США та Велика Британія оголосять, що розблоковують для України удари своєю далекобійною зброєю по території Росії.

Натомість Блінкен і Леммі, звісно ж, говорили про необхідність надавати Києву всю необхідну підтримку, але зійшлись на тому, що передадуть почуте від українських колег у свої столиці, а ті вже будуть вирішувати, що робити далі.

 

Українська сторона не перший тиждень наполягає: удари ATACMS і Storm Shadow дозволять, серед іншого, захистити небо від постійних обстрілів керованими авіаційними бомбами, які Росія активно використовує, зокрема й проти цивільної інфраструктури.

Те, що ця тема в принципі перейшла з розряду “боронь Боже думати про таке” до цілком мейнстримної дискусії про подальше посилення України, засвідчив останній безпековий форум GLOBSEC у Празі, який “ЄвроПравда” детально висвітлювала.

А найголовніше — це обговорення показало, що ультиматуми Кремля вже не діють так, як на початку повномасштабного вторгнення.

Фейки роспропаганди про скидання “брудної бомби” на Курську АЕС, які вона оперативно наштампувала після початку операції українських сил на Курщині, так і залишились криками “воєнкорів”. Ба більше: навіть коли з попередженням вийшов сам Владімір Путін, пригрозивши “втягуванням НАТО у війну”, його, схоже, просто проігнорували.

То чому ж рішення про далекобійні удари по Росії досі не ухвалене? І які шанси, що наступного тижня, коли український президент Володимир Зеленський відвідає США та матиме зустріч із президентом Джо Байденом, це питання нарешті отримає позитивне вирішення?

Допомога з умовою 

Дискусія про далекобійні системи озброєння виникла ще в перший рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Можна згадати, як довго українські Сили оборони чекали на отримання реактивних систем залпового вогню HIMARS із дальністю близько 80 кілометрів, що допомогли в проведенні контрнаступальних дій у Херсонській та Харківській областях.

У 2023 році посилили спроможності України далекобійні ракети Storm Shadow і SCALP від Великої Британії та Франції відповідно. Зрештою, США після вагань передали свої ATACMS у версії з дальністю до 165 кілометрів, а у квітні 2024 року підтвердили передання і версії з радіусом дії до 300 кілометрів.

Але далекобійні спроможності передавались Києву з головною умовою: жодних ударів по території Росії. Крим, певна річ, є законно визнаною українською територією, і тому туди цілком очікувано “прилітали” західні ракети. 

І Україна чітко дотримувалась цієї вимоги західних партнерів.

Питання про перегляд цієї умови західних партнерів постало руба з початку року, коли й українські, й західні джерела почали активно говорити про підготовку нового сухопутного наступу Росії, а також масованих повітряних ударів із застосуванням крилатих ракет і керованих авіаційних бомб (КАБів).

Скупчення російських сил біля кордону, а також літаків — носіїв ракет і КАБів — на російських аеродромах Україна не могла уразити західними спроможностями, бо це порушувало б вимоги країн, які їх надали.

Зрештою, масовані удари справді почалися навесні 2024-го, а у травні Росія здійснила вторгнення в Харківську область.

І тільки це стало підставою для чергового зсуву політики США: так, Україна може застосовувати американську зброю для ударів по російській території — але тільки в прикордонні Харківської та Сумської областей, яким безпосередньо загрожує небезпека.

Але навіть цей дозвіл не поширюється на ATACMS.

Два аргументи Кремля

Можна помітити, що рішення Заходу про розблокування далекобійних спроможностей були так чи інакше не засобом посилення наявних успіхів України на фронті. Навпаки — це була реакція на погіршення ситуації на полі бою для українських сил, або те, що США називають політикою “контрольованої ескалації”.

Від самого початку повномасштабного вторгнення Росія з певними варіаціями використовувала два аргументи, які мали на меті зменшити рівень військової підтримки Києва з боку Заходу.

Перший: якщо ви допомагаєте Україні, ви теж воюєте з Росією. Ця російська страшилка особливо активно почала розігруватись після відвертих невдач окупантів в Україні та була свого роду виправданням: ми не захопили Україну “за три дні”, бо проти нас воює весь НАТО.

Аргумент відверто непереконливий і, як показав час, цілковито неефективний. Але він продовжує існувати.

Звісно, на початку великої війни Альянс показово відмежувався від надання саме військової допомоги, а переклав цей тягар на держави-члени. Та вже цього року Єнс Столтенберг під кінець майже десятирічного перебування на чолі НАТО ініціював механізм, який гарантує військову підтримку України в розмірі 40 мільярдів євро мінімум на 2025 рік.

І що важливо — це саме механізм під егідою Альянсу, затвердження якого Столтенберг добивався особисто. Зокрема й говорячи з угорським прем’єром Віктором Орбаном, який поставив підпис під відповідним рішенням Вашингтонського саміту за умови, що гроші Угорщини на зброю Києву не підуть.

Іншими словами, НАТО вже не остерігається тверджень Росії про безпосередню участь у війні на боці України.

Проте є й другий аргумент Росії — ядерний. І ось він і продовжує діяти дуже ефективно.

Уже зараз американські посадовці — як нинішні, так і колишні — відверто визнають, що вважали абсолютно реальними погрози ядерною ескалацією з боку Москви восени 2022 року, коли Україна наступала в Харківській та Херсонській областях.

Тоді свою роль у стримуванні цих погроз зіграли непублічні, але переконливі заяви держав Заходу про можливу відповідь на ядерний удар Росії конвенційною зброєю. А ще — позиція лідера Китаю Сі Цзіньпіна, який особисто попередив Путіна не йти на ядерну ескалацію.

Тим не менш, ядерний аргумент Кремля продовжив виринати в тих чи інших формах.

Це, по-перше, дислокація російської ядерної зброї на території сусідньої Білорусі. Повірити в те, що Мінськ — який декларує прагнення до “миру” — пішов на цей крок із власної волі, дуже важко. Як і у слова Александра Лукашенка, що він має право голосу в тому, як ця ядерна зброя може застосовуватися.

По-друге, це постійні анонси перегляду російської ядерної доктрини, озвучувані Дмитрієм Медведєвим чи заступником глави МЗС Росії Сергєєм Рябковим.

По-третє, це “спонтанні” ядерні навчання, які мають показати готовність Москви нібито застосувати ядерну зброю в разі потреби. Або принаймні здійснити ядерне випробування вперше з 1990-х років.

Нинішня дискусія про дозвіл Україні завдавати ударів далекобійною зброєю по російській території відбувається під знаком цих двох фінальних аргументів Кремля.

Погрози від Путіна

Від початку літа Україна активно працює із західними державами, які постачають їй далекобійне озброєння — передусім США та Британією — і переконує їх дозволити бити по цілях у Росії цими засобами.

Публічні аргументи Києва зрозумілі. Такі удари дозволять насамперед розширити географію цілей, які опиняться під ударом у Росії, — логістичні пункти, склади зберігання зброї, центри зв’язку російської армії тощо. 

Але насамперед — аеродроми, звідки злітають носії крилатих ракет і КАБів.

“Ми показуємо, що аеродроми, які вони (росіяни. — Ред.) використовують для ударів по наших містах, перебувають у межах дальності глибоких ударів”, — розповідав наприкінці серпня міністр оборони України Рустем Умєров. Він у складі української делегації відвідав США і передав адміністрації Байдена список цілей, які Київ хоче уражати американською зброєю.

Логіка України також полягає в тому, що з наближенням зими наземні бойові дії сповільняться, а отже, Москва може посилити якраз повітряні атаки.

А в умовах постійного дефіциту засобів протиповітряної оборони ураження винищувачів стане одним із найкращих шляхів убезпечити українські міста від повітряного терору РФ. 

І саме тут у дискусію втрутився безпосередньо кремлівський диктатор Владімір Путін. Для озвучування своїх погроз він використав кишенькового журналіста Павла Зарубіна, який у своїх сюжетах захоплено розповідає про олівець, пійманий Путіним, або його багатозначний погляд у вікно.

Господар Кремля вважає, що далекобійні ракети, які передають Україні, можуть наводити тільки американські військові. А отже, “йдеться про те, щоб ухвалити рішення про те, що країни НАТО безпосередньо беруть участь у військовому конфлікті”.

“Якщо це рішення буде ухвалене, це означатиме не що інше, як пряму участь країн НАТО, Сполучених Штатів, європейських країн у війні в Україні. А якщо це так, то, маючи на увазі зміну самої суті цього конфлікту, ми ухвалюватимемо відповідні рішення, виходячи з тих загроз, які для нас створюватимуться”, — додав Путін.

Ці слова — ідеальний пропагандистський набір тез про “втягування НАТО у війну з Росією” та натяк на “ядерний удар”. А щоб було певніше, саме так можливу реакцію Кремля на дозвіл на далекобійні удари витлумачили опитані агентством Reuters експерти: вони вважають, що РФ може здійснити показове ядерне випробування або ударити по британських військових цілях біля своїх кордонів.

Є лише одна проблема: не схоже, що ці погрози будь-хто на Заході — окрім дуже показових винятків — сприймає достатньо серйозно.

Навіть Борис Пісторіус, міністр оборони Німеччини — країни, яка вперто й під різними приводами не хоче давати Україні крилаті ракети Taurus, зокрема, побоюючись можливого удару по Москві.

Пісторіус укотре повторив, що міжнародне право дозволяє удари по території держави-агресора в межах самооборони.

“А погрози Путіна — це погрози Путіна, це все, що потрібно сказати. Він погрожує, коли хоче і коли вважає за потрібне”,

констатував німецький міністр.

А найбільш відвертий коментар пролунав від генсека НАТО Єнса Столтенберга, що залишає посаду цього місяця.

“Він (Путін. — Ред.) і раніше оголошував багато червоних ліній, і він не пішов на ескалацію, що також означало б безпосереднє залучення союзників по НАТО до конфлікту. Він не зробив цього, тому що усвідомлює, що НАТО є найсильнішим військовим альянсом у світі”, — сказав Столтенберг, фактично висміявши ультиматуми Кремля.

Складова “плану перемоги”

Якщо Захід не купився на черговий ультиматум Путіна, то чому ж рішення про далекобійні удари гальмується?

Зараз уже відомо, що його остаточне схвалення залежить безпосередньо від позиції США. Британська сторона, яка і публічними натяками, і в неформальних розмовах зі ЗМІ підтверджувала підтримку ударів Storm Shadow по військових цілях у Росії, називає головну перепону: для таких ударів потрібне використання більш точних американських систем наведення.

Зустріч британського прем’єр-міністра Кіра Стармера з президентом США Джо Байденом у Вашингтоні минулого тижня так само була присвячена обговоренню саме цих обмежень. Але ані перед, ані після неї жодних нових оголошень не пролунало.

У Вашингтоні, як і в решті столиць, відкидають “небезпечну риторику” Путіна та кажуть, що вона не несе нічого нового. Але там є свої аргументи не квапитись із розблокуванням далекобійних ударів для України — хоча відповідні обговорення точно ведуться якийсь час.

Певно, найбільш показова аргументація пролунала після останнього засідання “Рамштайну” від шефа Пентагону Ллойда Остіна. На “Рамштайн” уперше особисто приїхав Володимир Зеленський, аби провести переговори стосовно розблокування далекобійних ударів по Росії.

Аргумент перший, давно повторюваний: якесь окреме рішення чи якийсь окремий тип зброї не є вирішальним для перемоги України. “Немає одного-єдиного засобу, який сам по собі буде вирішальним у цій кампанії. У нас була дискусія про танки, у нас була така дискусія про інші сили й засоби”, — зазначив Остін.

Аргумент другий: а який зараз сенс розблоковувати удари, якщо Росія й так вивела багато літаків з-за меж потенційного радіуса дії ATACMS? Дані OSINT-аналітиків показують, що це справді так — але ж, з іншого боку, в Москви було багато часу, поки США і союзники вели обговорення.

І аргумент третій (який має досить дивний вигляд поряд із попереднім): навіщо розблоковувати далекобійні удари західною зброєю, якщо Україна і так уже має власні засоби дальнього радіуса дії? “Україна має власні досить потужні засоби для ураження цілей, розташованих далеко за межами радіуса дії ATACMS або навіть Storm Shadow”, — вказав тоді шеф Пентагону.

Проте на США тиснуть чи не більшість союзників України, вимагаючи принаймні пом’якшити нинішні обмеження на удари по російській території.

І у Вашингтоні — керуючись своєю стратегією “контрольованої ескалації” — шукають шляху, як задовольнити бажання союзників та Києва й водночас не допустити тієї самої ескалації з боку Кремля.

Джерела АР кажуть, що американські посадовці просять в України більше подробиць про те, які саме цілі вона хоче уражати західними далекобійними спроможностями, а також яких саме військових цілей вона хоче досягти. “Представники адміністрації занепокоєні тим, що послаблення обмежень на використання зброї матиме обмежений вплив і водночас буде пов'язане з великим ризиком”, — пише видання.

Наступною найближчою нагодою, коли США та Україна можуть погодити далекобійні удари по Росії, стане тиждень високого рівня Генеральної асамблеї ООН — де буде особисто присутній президент Володимир Зеленський.

Саме під час візиту до США Зеленський хоче представити президенту Байдену — а також кандидатам у президенти Камалі Гарріс та Дональду Трампу — свій “план перемоги”. Хоча його конкретний зміст українська сторона не розкрила й досі, уже відомо, що далекобійні удари по російських цілях там точно присутні. І частково з цим планом уже ознайомили й американську сторону — зокрема, держсекретаря Ентоні Блінкена, який був минулого тижня в Києві.

“Ми вважаємо, що в ньому (плані. — Ред.) викладена стратегія і план, які можуть спрацювати”, — заявила посол США при ООН Лінда Томас-Грінфілд — перша американська представниця, яка публічно підтвердила оцінку плану з боку Вашингтона.

Звісно ж, це не означає, що цей конкретний елемент “плану перемоги” справді буде схвалений США. Тим паче, що адміністрація Байдена має іншу, не менш важливу для України проблему використання майже 6 мільярдів доларів для військової допомоги Києву. Так само не варто очікувати, що оголошення буде публічним — аби зайвий раз не дратувати Кремль і, можливо, створити ефект несподіванки (як це було з першими поставками ATACMS).

Але в такого кроку Вашингтона буде навіть якщо не військовий, то суто символічний сенс: Путіну вкотре покажуть, що його брязкання ядерною зброєю на Заході вже не бояться. 

А його спроби підірвати підтримку України — марні.

Олег ПАВЛЮК,  журналіст “Європейської правди”