Верхівка айсбергу
Одразу після того, як відео отримало скандальний резонанс, в УПЦ МП поспішили заявити, що це фейк. При цьому, така заява пролунала не від очільника церкви чи архієпископів, а від громадської організації “Миряни” — “ручної” афілійованої з УПЦ МП структури. В той же час, користувачі соцмереж підтвердили, що подібні “молитви” дійсно періодично лунають в стінах лаврської обителі.
Коли ж скандал вже набрав неабиякого розголосу та опиратись далі вже не мало сенсу, намісник лаври митрополит Павло (Лебідь, Паша-мерседес, “Апостроф”) все ж визнав, що відео автентичне, але мовляв до УПЦ МП не може бути ніяких претензій, бо ж прославляли росію піснеспівами не священики, а парафіяни — до них всі питання.
Але проблема УПЦ МП виходить далеко за рамки конкретного відео.
“Це ж системне явище, яке включає велику кількість випадків колаборантів, певну риторику з вуст діячів московського патріархату, різноманітні листівки. Тобто це системність і проблема, яка говорить про те, що 30 років просувались ідеї “русского мира”, які дали певні плоди. Їх парафіяни, священники, монахи 30 років перебували під впливом фактично окупації свідомості. Їх свідомість виявилась відкритою для вкидів російської пропаганди, які базувались на наративах радянщини про “братські народи”. Тому це відео — лише верхівка айсбергу, краплинка. Ті, хто бував на таких богослужіннях, підтверджують, що це системність, не випадок. Такі пісні співались роками і десятиліттями. Для них це є вже частиною внутрішнього життя, а не тільки церковного”, — пояснив релігієзнавець Ігор Козловський, коментуючи ситуацію “Апострофу”.
Та як цьому протистояти? Як зламати цю систему, щоб російські наративи не лунали в Україні, особливо під час війни?
Чи можна заборонити
Перше рішення, яке виглядає логічним — взагалі заборонити будь-яку діяльність УПЦ МП. Так вже вчинила місцева влада в Борисполі, Конотопі, Броварах, Кагарлику, Дрогобичі, Переяславі та навіть у Львові. Але! Не дивлячись на місцеві заборони, УПЦ МП все одно проводить свої богослужіння в храмах тих населених пунктів, де вона заборонена. Чому? Справа в тому, що заборонити всю церкву або ж релігійну організацію місцева влада не може. Немає таких повноважень.
“Всю церкву заборонити неможливо. Вона не має юридичного статусу. Юридичний статус мають парафії, а не церква як така”, — пояснює “Апострофу” релігієзнавець Людмила Філіпович.
Так, згідно закону “Про свободу совісті і релігійні організації”, релігійна організація, що є юридичною особою, наприклад, Київська митрополія УПЦ МП, може зникнути або за власним бажанням (на що не доводиться розраховувати), або ж за рішенням суду. Наприклад, якщо уповноважені особи релігійної організації засуджені за колабораційну діяльність.
“Законодавство про колабораціонізм є і воно має діяти. Якщо в нас є фактично московський патріархат, який видає себе за українську православну церкву, то держава має право розпустити цей московський патріархат. А далі нехай релігійні громади на місцях визначаються як їм жити далі”, — пояснює “Апострофу” релігієзнавець Юрій Чорноморець.
“Та ще не було на моїй пам’яті жодного судового процесу, який би на підставі кримінального кодексу притягнув до відповідальності за антиукраїнську діяльність того чи іншого священика. Закон надає такі можливості, питання лише в тому, хто ж їм користається”, — каже Філіпович.
Ба більше. Звернутись до суду може лише прокурор, або ж органи, відповідальні за реєстрацію статуту тієї чи іншої релігійної організації: ОДА якщо мова йде про конкретну парафію, чи Держетнополітики, якщо мова про монастирі, навчальні заклади тощо.
Закон, звісно, можна переписати і ухвалити новий, який би без жодних судів заборонив діяльність УПЦ МП. Як це зробили на росії, визнавши на державному рівні Свідків Ієгови екстремістами. Але ж Україна не росія.
“На нас дивляться європейські і світові лідери, стосовно того, як ми дотримуємося демократичних норм, прав і свобод людини”, — додає Козловський.
Крім того, навіть якщо УПЦ МП і буде заборонена, це ж не означає, що зникне і розчиниться її паства.
“Якщо ми заборонили щось, це ж не значить, що ми змінили свідомість людей. Ми отримаємо так зване релігійне підпілля”, — каже Ігор Козловський.
А тепер уявимо ситуацію коли в країні є “релігійне підпілля” та офіційна державна політика, що йому протистоїть. І в тієї, і в іншої сторони мільйони прибічників. Чим не ґрунт для суспільного протистояння? А росії тільки ж того і треба, адже роками ідеологічно підживлюючи московську церкву в Україні, рашисти ж робили це не для того, щоб зберегти “чистоту канонического православия”, а для того, щоб постійно зберігати загрозу вибуху цієї діжки з порохом.
То що ж робити?
Залишити все як є?
Звісно що ні! Та експерти кажуть що є два рівні вирішення проблеми.
Перший — відповідальність правоохоронної системи. Це та сама “відповідна реакція”, яку обіцяють в СБУ.
“УПЦ МП потрібно налякати. Одного посадити, щоб решта боялась, що також можуть сісти, — каже Філіпович. — За ці всі роки їх ніхто не лякав, тому що в них був “дах” у формі Новинського з його грішми. Ну і давайте казати правду: попереднє керівництво СБУ також було під їхньою егідою (екс-очільник СБУ Іван Баканов визнавав, що є прихожанином УПЦ МП, — “Апостроф”). А зараз прийшло інше керівництво СБУ. Саме тому, за цю церкву і взялися: провадження з’явилися. Небагато, але є. Якщо налякати, то частина побіжить в росію, як, наприклад Андрій Ткачов (одіозний колишній священник УПЦ МП проросійських поглядів, — “Апостроф”), а іншим доведеться трансформуватись та еволюціонувати”.
Дійсно, СБУ вже взялась за УПЦ МП. Так, нещодавно правоохоронці оголосили про підозру митрополиту Іонафану — керуючому однією з єпархій в Вінницькій області.
“Але якщо ми вже відкриваємо ті чи інші кримінальні справи, то їх треба доводити до кінця. Потрібно, щоб суспільство знало про всі випадки колаборації — і не лише з вуст журналістів, але й від правоохоронців. Для суспільства важливо, щоб реагували саме державні і правоохоронні структури. Потрібні офіційні факти про деструктивну діяльність цієї церкви. Таких фактів багато, але ж вони не систематизовані і є продуктом роботи громадянського суспільства і журналістів, а не правоохоронців”, — додає Козловський.
Другий рівень вирішення проблеми — відповідна гуманітарна політика держави, при якій “русский мир” та церковна єресь на основі цієї неофашистської ідеології вже не будуть сприйматись суспільством. Взагалі ніяк.
“Нам потрібна деокупація свідомості: освіта, культура. Тобто те, що відповідає за свідомість”, — пояснює Ігор Козловський.
“Чомусь вважалося, що сталь, яку ми виплавляємо, має більше значення, ніж українська пісня чи українське книгодрукування. Та й зараз державі начхати на гуманітарні питання. На жаль”, — резюмувала Людмила Філіпович.
Артур ГОР
