Народовладдя за викликом

Тихцем, у виру передвиборчої боротьби, у вівторок розглянули у повторному другому читанні і в цілому горезвісний проект закону “Про всеукраїнський референдум” № 6278 від 29 квітня 2010.

Рідко яка із позицій цього проекту не суперечить декларованій ним ідеї створити правові передумови для реалізації народом України права на здійснення влади безпосередньо.

Сам проект за два роки у період від другого читання, що відбулося 10 липня 2010 року, не змінився ні на йоту, хоча конструктивних пропозицій та зауважень було надано чимало.

В усякому разі на сайті ВР жодних нових редакцій проекту немає. Чому ж цю ініціативу витягли на світ Божий саме зараз і саме у такому вигляді?

“Від імені і за дорученням” у Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування спільно з автором — народним депутатом від ПР Шпеновим будують вертикаль президентської влади у механізмі народовладдя.

На це промовисто вказує кожен із пунктів проекту, починаючи із визначення предмету референдуму, порядку реєстрації ініціативних груп, механізмів та строків збору підписів, порядку створення комісій.

По-перше, виявляється, що всеукраїнський референдум може бути “з будь-якого питання”, за винятком тих, проведення яких не допускається Конституцією або законами України.

До сих пір обмеження на предмет референдуму встановлювалися лише Конституцією і були нею вичерпно перерахованими.

Тепер же дозволено з’явитися ще якимось законам, які на рівні з Конституцією можуть вирішувати питання такого роду. Це означає, що управляти предметом референдуму стає легше.

По-друге, на один референдум може бути винесено кілька питань з різних предметів, а сам референдум — суміщатися з виборами президента України, виборами народних депутатів, виборами депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Можна лише уявити вихор агітаційних, просвітницьких та інформаційних кампаній з різних предметів референдуму, що аніскільки не сприятиме суспільному обговоренню суті предмету референдуму. Тим паче у ситуації, коли заразом проводяться якісь вибори.

По-третє, узаконюється єралаш у справі формування комісій — адже зараз усі вони формуються за різним принципом. На виборах — поки що кандидатури подаються партіями та фракціями.

На референдумі ж передбачається задіяння іншого принципу — посадово-адміністративного.

Пропонується встановити подання кандидатур до комісій головою Верховної Ради АРК, головами обласних рад, Київським міським головою та головою Севастопольської міської ради.

А якщо ці посадові особи, навіть не органи влади, вчасно не подадуть кандидатури до складу окружних комісій, таке право переходить до голів державних адміністрацій, які в Україні є складовою інституту президентства.

У результатах підрахунку такими комісіями бюлетенів референдуму заодно з бюлетенями виборів Київського міського голови, припустимо, можна не сумніватися.

Картинка стане ще яскравішою, якщо знати про унікальні вимоги до кворуму таких комісій: “У день голосування та під час підрахунку голосів засідання комісії референдуму є повноважним незалежно від кількості присутніх на ньому членів комісії референдуму”.

Лише Господу Богу і авторам законопроекту відомо, як вони збираються суміщати різні процедури, встановлені різними законами для різних видів виборів. Як, наприклад, бути спостерігачеві на якійсь дільниці на виборах, якому водночас не дозволено бути на дільниці з проведення референдуму?

По-четверте, перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема, за народною ініціативою, планується покласти на президента України.

І ще на ЦВК, хоча неясно, в яких випадках.

Ось проголосують закон — і стане на два джерела конституційної юрисдикції більше. Не одному ж лише Конституційному суду займатися тлумаченням законів.

Пікантності законопроекту додає його основоположна ідея про те, що на референдумі може бути ухвалено нову Конституцію, про що сама чинна Конституція не підозрює.

Конституція до сих пір “думала”, що її можна змінювати частково і обов’язково за участі інших органів державної влади — парламенту і Конституційного суду, хоч би як там КС у всі його найкращі літа не був політично залежний.

Новаторські ідеї законопроекту гласять, що проект нової Конституції може бути винесено на референдум. Оп-па, і народ уже схвалив свій Основний закон. І він тепер “дійсно народний”.

Хтось хоче подискутувати на цю тему? Немає смислу і часу, бо набрання чинності рішеннями референдуму відбувається за фактом оголошення ЦВК його результатів, а не задля годиться — хоча б їх опублікуванням, як зараз то вимагається Конституцією України.

У проекті є ще купа норм, які не те, що не врегульовують процедури волевиявлення і створюють масу нонсенсів й запитань, а й створюють умови для адміністративного втручання на всіх етапах підготовки та проведення референдуму, що веде до викривлення волевиявлення.

Сказати, що закон про всеукраїнський референдум №6278 антиконституційний — нічого не сказати.

Сказати, що закладені в ньому підходи суперечать статутним принципам Ради Європи, баченню Парламентської асамблеї Ради Європи, зокрема Резолюції № 1121 “Про інструменти участі громадян у представницькій демократії” та ряду позицій Венеціанської комісії, зокрема, Кодексу належної практики щодо референдумів?

Кого це обходить?

Закон про референдум не належить до тих, які можна ухвалювати тихо, швидко й ігноруючи несхвальні зауваження експертів, поза відкритим обговоренням природи референдуму і принципів його організації.

КОНОНЧУК Світлана, керівник політичних програм УНЦПД