Нафтогаз із молотка: Рада зробила перший крок до продажу НАК

Це перший документ, внесений представником опозиції, який консолідовано підтримала провладна більшість. Причому зроблено це було за відсутності його підтримки самою опозицією, а Кабмін навіть відкликав поданий у листопаді минулого року власний проект, який дозволяв приватизацію газотранспортного комплексу й наштовхнувся на радикальний спротив опозиції, що вбачала в ньому загрозу продажу української ГТС наближеним до влади олігархам або Газпрому в обмін на перегляд кабальних газових угод.

Формально цей крок пов’язується з виконанням взятих на себе Україною зобов’язань у межах приєднання до Енергетичного співтовариства з ЄС. “Нічого страшного в цьому законі, що загрожувало б приватизації ГТС, немає, але в подальшому можливий розвиток подій”, — багатозначно прокоментував новий документ керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов. Влада цілком може рухатися за сценарієм, апробованим під час ухвалення “консенсусного” з опозицією закону про вибори народних депутатів, односторонню ревізію якого вже розпочала. Тим більше що в її середовищі, схоже, таки міцно утвердилася нав’язувана пропагандистською машиною “стратегічного партнера” думка, що без залучення до управління/володіння газотранспортною системою Газпрому нею “почнуть займатися не газовики, а збирачі брухту” (як свого часу висловився той самий Олександр Єфремов).

У зв’язку з цим постало питання: що змусило Банкову віддати наказ голосувати за ініціативу одного з учасників Комітету опору диктатурі, а його партнерів по цій організації з БЮТ та НУ — НС категорично відмовитися підтримати її?

Ухвалення закону, внесеного нашоукраїнцем Юрієм Кармазіним, на цьому етапі може мати для влади насамперед очевидну прикладну цінність.

Він передбачає право уряду здійснити розподіл НАК на кілька профільних компаній, що займатимуться видобутком, транзитом та збутом газу. При цьому заборона на приватизацію, яка раніше поширювалася на весь Нафтогаз і його дочірні компанії, відтепер обмежується підприємствами, що здійснюють транспортування і зберігання газу. Тобто решта активів НАК, насамперед нафто-, газовидобуток і збут, після реорганізації може бути безперешкодно продана давно зацікавленим у цьому наближеним до влади олігархам або тому самому Газпрому, який довго виношує плани монополізувати внутрішній ринок України в обмін, приміром, на знижку на газ.

Свідченням усвідомлення відповідного інтересу влади може бути спроба Кармазіна в останній момент внести до законопроекту поправку про заборону відчуження чи акціонування не лише тих дочірніх підприємств Нафтогазу, які провадять діяльність із транспортування магістральними та/або розподільними трубопроводами і зберігання в підземних газосховищах, а й тих, що видобувають та реалізують природний газ. Однак ця пропозиція була відхилена.

Водночас початок процесу реформування НАК потрібен владі й з погляду тиску на Газпром. По-перше, це аргумент для початку фінансування модернізації української ГТС європейськими інвесторами, що дасть змогу посилити позиції Києва в газових переговорах із Москвою. По-друге, старт процесу реструктуризації монополіста загрожуватиме Росії вимушеним переглядом чинних угод із Україною через можливе банкрутство Нафтогазу, з якого перед цим можуть бути виведені й частково приватизовані всі значущі активи. Новий закон створює для цього передумови.

На нинішньому етапі гострої потреби в скасуванні заборони на приватизацію чи передачу в концесію вітчизняної ГТС влада, вочевидь, не має з огляду на невизначеність перспектив домовленостей із Кремлем. Відтак у Києві, схоже, вирішили уникати лобових атак, натоміть зосередилися на тактичних маневрах. Врешті, газогони, якщо не магістральні, то принаймні розподільчі мережі, було б значно цікавіше “розпиляти” між своїми, а не віддавати Газпрому. І законодавчо зафіксована заборона та опір опозиції ідеї здачі ГТС Москві є не найгіршим козирем в економіко-політичних торгах із Росією.

Олександр КРАМАР