Ласкаво просимо, містер Тефт

Півроку — майже в буквальному сенсі: вперше про те, що найбільше шансів замінити Вільяма Тейлора у тодішнього посла США в Грузії Джона Тефта ваша покірна слуга довідалась у травні цього року у Вашингтоні. У перших числах червня — про це дізнались і читачі “Главреду”.

Прізвище Тефта в дипломатичніх розкладках з’явилось не відразу. Бо, власне, й бажаючих поїхати до української столиці на тому березі Атлантики не бракувало. Першим, хто, за нашою інформацією, спробував пробити під себе це крісло був не хто-інший, як відомий знавець російсько-американських відносин Майк МакФол. Проте, наскільки відомо “Главреду”, від затії їхати до Києва його особисто відмовив секретар Ради Нацбезпеки США генерал Джеймс Джонс. І, вимушені визнати, правильно зробив: Майк МакФол, котрий, на відміну від деякіх інших представників нинішньої адміністрації, не плекає жодних ілюзій з приводу сьогоднішньої Росії, набагато затребуваніший з точки зору Києва на посаді фактично куратора російського напрямку у Раді нацбезпеки США в період неоднозначного перезавантаження відносин між Америкою та Росією.

Серед інших імен, як розповів нам в неофіційній розмові поважний американський дипломат, активно фігурувало також прізвище Кена Ферфекса, колишнього економічного радника посольства США в Києві. Називалось в навколодипломатичних колах, як ваша покірна слуга вже у свій час зазначала, й ім’я Марка Бжезінського, співробітника Ради нацбезпеки США в адміністрації Білла Клінтона та сина Збігнєва Бжезінського. Проте, в його призначення вірилось не особливо як через одіозність прізвища для країни цього регіону, так і через те, що у Марка нещодавно народилась дитина, і в декретній відпустці, як Бжезінські-молодший підтвердив автору цих рядків електронною поштою в липні цього року, перебуває, власне, він сам.

Один з колишніх послів США в Україні розповів “Главреду”, що навесні цього року йому доводилось приймати чимало дзвінків від американських дипломатів відповідного рівня, котрі довго й нудно розпитували його не тільки про умови роботи в Києві, а й про життя в українській столиці: які тут школи і дитячі садочки, де можна відпочити, не виїжджаючи з міста і тому подібне.

За нашою інформацією, були й серед бажаючих посісти цей пост і представники української діаспори. Одному з них навіть вдалось вийти на розмову з цього приводу з генералом Джонсом. Нагадаю, що український бекграунд мав лише один посол США в Україні — перший. До речі, Роман Попадюк є єдиним з колишніх послів, хто не поповнив лави неофіційних лобістів України у Вашингтоні (котрими стали Міллер, Пайфер чи Паскуаль), і наразі, за деякою інформацією, перебуває у Техасі й займається упорядкуванням бібліотеки Джорджа Буша. А саме його перебування на посольській посаді наразі розглядають у Вашингтоні швидше як випадковість — з розпадом Радянського Союзу творився такий дипломатичний хаос у Вашингтоні, за якого тамтешні полісіймекери не надавали особливої ваги такому нині актуальному поняттю як можливий конфлікт інтересів.

Новину про можливе призначення Джона Тефта послом в Україну всі без винятку американські співрозмовники сприймали приблизно однією фразою: “Чудовий вибір”. Чим він такий чудовий — пояснювали приблизно теж однаково.

По-перше, Джон Тефт на сьогодні — один з найпотужніших американських класичних дипломатів. Коли я кажу “класичний”, то маю на увазі те, що ця людина не сприймається як симпатик або Демократичної або Республіканської партії США. Хоча, як переконував нас Девід Кремер, заступник Кондоліззи Райс в Держдепартаменті США, а зараз експерт впливового Німецького Фонду Маршалла, зовнішня політика США щодо України не має партійного забарвлення — позиції дипломатів, котрі симпатизують Республіканській партії та тих, хто асоціює себе з Демократичною, практично збігаються.

По-друге, чудовим вибір Тефта робить його бекграунд роботи в регіоні. “Джон Тефт був би фанстастичним послом США в Україні”, — з захопленням починає характеризувати номінанта директор програм міжнародної безпеки в Атлантичній Раді США Деймон Вілсон, котрий раніше працював в адміністрації Буша і зустрічався з Тефтом зокрема під час візиту тодішнього президента до Тбілісі. “Він професійний, чудовий дипломат, можливо, взагалі один з наших найсильніших дипломатів. Він був протестований у Литві під час інтеграції цієї країни до НАТО. Він був протестований на українській темі під час Помаранчевої революції в Україні. Він був протестований у Грузії під час минулорічних військових подій”, — нагадує Вілсон успіхи роботи Тефта в регіоні на посадах посла в Литві, помічника заступника Держсекретаря США та посла в Грузії. Бекграунд, який очевидно, дещо заспокоїть тих, хто вже поклав українсько-американське стратегічне партнерство на алтар прославленого російсько-американського перезавантаження: Тефт — не є улюбленим персонажем російської влади, і деякі експерти навіть вагались, чи раптом Білий Дім не передумає з його кандидатурою. “Поки Білий Дім не озвучив його прізвища — цей вибір не можна вважати остаточним”, — говорив нам один американський чиновник. Тут варто нагадати, що процес призначення послів США відбувається у три етапи: номінація Білим Домом (що, власне, відбулось вчора), слухання у сенаті та підтвердження кандидатури.

Натомість, Вільям Тейлор, з яким автор цих рядків зустрілась у Вашингтоні вже після його повернення з Києва, але ще до призначення віце-президентом Центру постконфліктного миру та стабільності, пояснив так важливість кандидатури нового американського посла: “Джон Тефт — дуже досвідчений дипломат. Він розуміє, що таке бути країною на кордоні з Росією. І він розуміє, що означає, коли росіяни говорять про привілейовані сфери інтересів. Він добре знає російський світ, бо також працював у Москві. Він розуміє російських людей, що, можливо, дещо інше, ніж російський уряд”. Російські акценти розставив у розмові з нами й Адріан Каратницький, експерт Атлантичної Ради США: “Тефт — це людина, яка розуміє російські інтереси. Він вважається — і війна в Грузії це особливо продемонструвала — таким собі яструбом в американських дипломатичних колах”.

Те, чим будуть тестувати Тефта у Києві в першу чергу — це, звісно ж, президентські вибори. Майбутній посол прославився тим, що завжди намагався вести розмову з діючою владою (за що його не полюбила, наприклад, грузинська опозиція). Нинішні президентські вибори не є настільки критичними для Вашингтону, як були попередні, і все, що в американській столиці очікують від них — так це настання хоча б відносного політичного затишшя з обранням нового Президента. Власне, й Президентом у Вашингтоні хотіли б бачити ту людину, котра б змогла співіснувати та співпрацювати з іншими впливовими політичними силами. Власне, одна з основних “претензій”, яку висловлюють в неформальних розмовах американські дипломати зводиться якраз до того, що і Янукович, і Тимошенко занадто “жадібні до влади”. А раз так, то і з їхнім приходом навряд чи варто розраховувати на спокійне політичне життя в Україні. Не будемо забувати й про те, що уявлення Тефта про Януковича сформоване під впливом буремного 2004-го — очевидно, йому потрібен буде деякий час, аби співставити Віктора Федоровича зразка-04 з Віктором Федоровичем зразка-09.

“Головний пріоритет США в Україні, — каже президент Бізнес-ради “Україна —США” Морган Вільямс — примусити лідерів працювати разом. За ним йдуть реформи в енергетичному секторі — критичні для майбутнього незалежної України”. Приблизно так само визначають два ключових пріоритети й інші знавці України в США.

Як бачимо, теми на зразок інтеграції України в НАТО — у цьому топі не фігурують. І не дивно: підхід американської адміністрації наразі зводиться до того, аби допомагати Україні модернізувати армію (озвучене заступником міністра оборони Александром Вершбоу рішення про надання 1,7 млн. доларів на навчання українських офіцерів — з цієї серії) та взагалі бути корисними в тому, що стосується реалізації натівської Річної національної програми (практично аналог ПДЧ).

Інше питання, наскільки роль посла вагома в американській зовнішній політиці? Тим паче, що в новітній історії відносин США та України вже бували випадки, коли колишні посли виявлялись більш впливовими, аніж діючі. З Тефтом, звісно, таке навряд чи станеться. Проте основне завдання американських послів зводиться, за словами кар’єрного дипломата і колишнього заступника держсекретаря США Кремера, до наступного: “Вони дають нам бекграунд і формують враження про Україну”.

“Як формується політика США щодо України? Звіти, розмови з експертами, часом якісь подорожі. Звісно, є ще внутрішні експерти Держдепаратменту з цього регіону”, — розповідає Адріан Каратницький. Але, зізнається експерт, найбільше насправді впливає поведінка українських політиків у присутності їхніх американських колег: “Якщо, наприклад, президент віч-на-віч з президентом розмовляє, і щось обіцяє, це залишається основним мірилом стосунків. Отож, я б дуже радив українським політикам не обіцяти американським політикам того, що вони не можуть виконати, бо це найбільш цінна монета в діалозі з американцями — виконати те, що обіцяв. Якщо один раз перейшов рубікон, то вже тебе ніхто не сприйматиме”.

Що ж, залишається сподіватись, що переважно демократичний сенат не буде гаяти часу зі схваленням кандидатури демократичного Білого Дому, і Джон Тефт вже до кінця жовтня опиниться в посольському кабінеті на Юрія Коцюбинського.

Альона ГЕТЬМАНЧУК