Концепція мовної освіти в Україні: перезавантаження

“Народ, не имеющий национального самосознания, есть навоз, на котором произрастают другие народы”.
Віктор Столипін

“Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово...”
Тарас Шевченко

Похвалімо себе: громадськість стежить за діяльністю робочої групи, котра працює над Концепцією мовної освіти в Україні. Але в цій пильності бувають закономірні паузи. Користуючись ними, члени робочої групи — хвалити Бога, не всі — намагаються гнути свою лінію. Їм це частково вдається — адже інформація про роботу зазначеної групи просочується в ЗМІ лише час від часу й дозовано.

А якщо ці паузи зменшаться, то ймовірність того, що під тиском громадської думки концепція мутуватиме в якомусь більш прийнятному напрямку, зростатиме.

Крига скресла. Але не розтала

Не повірите — мені вдалося дістати текст останньої редакції Концепції мовної освіти в Україні!

Не питайте, як — відбудуся жартом про розрекламовану здатність журналістів у разі потреби просочуватися в шпаринки. І похвалюся, що деякі члени робочої групи цієї редакції й в очі не бачили — а в мене є! Ганьба, звичайно. Але що вдієш — такий стиль гуманітарної політики чинної влади. У каламутній водичці легше рибку ловити.

Ба більш — знаючи чарівні слова, в інтернетрях можна скачати попередню редакцію цієї самої Концепції, і порівняти два тексти.

Ну, що можна сказати...

Концепція й далі не читається як цілісний документ — видно, що її текст насмикано з різних джерел. Одне її положення може спокійно суперечити іншому, як і ті документи, на яких вона ґрунтується.

Зате в списку цих документів спостерігається прогрес: до них тепер включено указ президента № 161/2010 “Про Концепцію державної мовної політики”, який всупереч законодавству не був згаданий у першій редакції Концепції мовної освіти, та закон “Про мови в УРСР”. На його місці раніше була розпливчаста фраза “закон про мови” — судячи з усього, мався на увазі проект закону “Про мови” № 1015-3 авторства Єфремова-Гриневецького-Симоненка. Але під тиском громадськості надії не справдились, і проект не було прийнято. Тож довелось повернутися до набагато більш проукраїнського закону радянської (!) доби.

У нинішній редакції Концепції мовної освіти російська мова згадується лише раз — у такому реченні: “Для частини громадян рідними є російська та мови національних меншин”.

Себто всі мови нацменшин рівні, а російська нехай трошечки, але рівніша!

Скидається на те, що якогось особливого статусу російської мови творці концепції намагаються добитися за будь-яку ціну.

Нікуди не зникло речення, заради якого, либонь, і створювалася вся ця концепція: “Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні”.

І хто тільки не заломлював руки над цією фразою! Слід віддати належне нашій інтелігенції: і письменники, і науковці, та й просто небайдужі піднялися на захист державної мови, використовуючи для цього всі можливі мирні засоби: писання відкритого листа Дмитрові Табачнику, публікацію численних статей у ЗМІ, проведення перформансів...

Але фраза про вільний вибір мови навчання як важливу характеристику демократичного суспільства все одне на місці. Хоча про який саме “вільний вибір” ідеться, і так зрозуміло. Бо навряд чи якийсь кримський татарин чи караїм на практиці зможе скористатися цією “волею”. Йому запропонують вибір між такими двома мовами навчання: українська (державна) і... і...

Другу впишіть самі.

Юристи теж б'ють на сполох

Закон — як дишло: куди повернув, туди й вийшло. Це відомо давно. Але нинішня влада перейшла на ще вищий щабель — забивання на закон. Юрист громадського руху “Не будь байдужим!” Юрко Фартушний може багато розповісти про процедурні порушення, що їх неозброєним оком видно в процесі проштовхування сумнозвісної Концепції мовної освіту в Україні.

По-перше, існує чинний “Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”. Він регулює порядок проведення громадських обговорень.

Перше порушення — відсутність інформації про громадське обговорення “Концепції мовної політики в Україні” на урядовому веб-сайті “Громадянське суспільство і влада”. Бо відповідно до пункту 16 “Порядку проведення консультацій…” вона мусить там бути.

Друге видиме порушення —17-го пункту. Він визначає, що на тому ж урядовому веб-сайті та на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади має з'явитися:

— інформаційне повідомлення про проведення публічного громадського обговорення;

— текст проекту акта, винесеного на обговорення;

— електронна адреса для надсилання пропозицій та зауважень і номер телефону, за яким надаються консультації з питання, що винесено на публічне громадське обговорення.

А коротенька замітка від 27 грудня 2010 року на веб-сайті Міністерства освіти та науки, молоді і спорту України не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного повідомлення в 15-му пункті.

Далі — ще веселіше.

Відповідно до пункту 18 публічне громадське обговорення розпочинається із дня оприлюднення інформаційного повідомлення про його проведення. А оскільки нормального — у сенсі відповідності нормам — повідомлення на цих сайтах так і не з'явилося, то можна вважати: станом на сьогодні інформаційне повідомлення про проведення громадського обговорення “Концепції мовної політики в Україні” не було оприлюднене, відповідно, громадське обговорення “Концепції мовної політики в Україні” de jure — не розпочалося.

Але й це ще не все.

Навіть якщо визнати заміточку від 27 грудня про громадське обговорення “Концепції мовної політики в Україні” de facto є інформаційним повідомленням, тоді варто згадати про строки проведення публічного громадського обговорення.

Бо відповідно до 18-го пункту “Порядку проведення консультацій…”, строк проведення публічного громадського обговорення визначається органом виконавчої влади і повинен становити не менш як один місяць.

Питання: скільки минуло від 27 грудня до 20 січня, коли було повідомлено про те, що громадське обговорення зазначеної концепції вже відбулося?

Може, у творців концепції — свій календар?!..

Коротше, з якого боку не кинь, усюди клин.

Це якщо навіть не брати до уваги, що на цей момент на сайті МОН у розділі “Громадське обговорення” взагалі відсутня інформація про той фарс, який мав місце з 27 грудня 2010 року по 20 січня 2011-го. Наче не було такого громадського обговорення взагалі.

Себто МОН визнав, що обговорення таки не було?..

Хоча про інші обговорення, навіть позаторішні, спокійно можна там же дізнатися.

Чи не диво? І відбувається це диво на наших очах.

Тож чи не час ці очі розплющити?!

Атанайя ТА