Конфіскація заморожених активів Росії — правильний крок. Світ здатен на більше

Однак зараз, через майже два роки після початку повномасштабного російського вторгнення, стає дедалі очевидно, що міжнародна спільнота здатна й навіть повинна докласти набагато більше зусиль, щоб допомогти Україні.

Незважаючи на те, що країни Великої сімки та уряди багатьох країн світу надзвичайно щедро підтримують Україну у війні, у деяких колах з'являються ознаки наростаючої втоми — розвиток подій, на який, вочевидь, і чекала Росія. 

Після того як Сполучені Штати та Європейський Союз у грудні не змогли ухвалити рішення про виділення Україні понад 100 мільярдів доларів допомоги, серед потенційних рішень знову заговорили про конфіскацію російських активів, заморожених західними країнами.

Рішення про вилучення цих активів зміцнило б український моральний дух і фінансове становище держави, а втім, політики по обидва боки Атлантики проявляють стриманість у цьому питанні. 

Як нещодавно повідомила газета “Нью-Йорк таймс”, високопосадовці США побоюються, що такий прецедент може злякати інші країни від розміщення своїх коштів у Федеральному резервному банку Нью-Йорка (найважливіший з 12 федеральних резервних банків, які входять у Федеральну резервну систему (ФРС) або зберігання їх у доларах.

А втім, стурбованість тим, що уряди інших країн почнуть боятися зберігати свої кошти в США, остерігаючись можливих конфіскацій у майбутньому, випускає з уваги низку ключових моментів. 

Вилучення заморожених російських активів жодним чином не вплине на активи інших країн і не відіб'ється на інтересах урядів, котрі не планують розпочинати масштабні війни. 

Ба більше, відмовляючись конфіскувати російські кошти, західні країни сигналізують, що режими, які ведуть жорстокі агресивні війни, можуть порушувати міжнародне право і водночас отримувати від цього вигоду, уникаючи покарання за свої вчинки. 

Натомість лідери країн Великої сімки повинні чітко наголосити: жодна держава не може розраховувати і на те, і на інше. Конфіскація активів, що матиме на меті не допустити порушення міжнародного права недобросовісними країнами, може послужити миротворчим заходом.

Якби так званий негативний вплив від конфіскації російських активів на бажання інших країн вкладати кошти в США та Європу справді був реальним, то його наслідки проявилися б, коли ці кошти були заморожені на початку 2022 року. 

Слід зазначити, що відтоку капіталу зі США та Європи не сталося. Частково це зумовлено тим, що безпечних альтернатив фінансовій системі, яка існує, небагато. 

Припустимо, що уряди все ж таки боятимуться зберігати свої активи в США, Європі чи Японії, а тоді де ще вони збираються їх тримати? Навіть якщо абстрагуватися від таких проблем, як контроль за рухом капіталу, чи почуватимуться вони впевненіше, зберігаючи свої гроші, скажімо, у китайських установах?

Хоча європейські та японські інституції могли б отримати вигоду, якби інші потенційні “країни-вигнанці” вирішили не тримати кошти на рахунках у США, проте фінансові наслідки цього були б мізерними. 

Чимало економістів стверджують, що такий приплив капіталу — це швидше витрата, аніж зиск. Оскільки він зумовлює підвищення курсу національної валюти, то, мовляв, ускладнює експорт товарів і конкуренцію з імпортом, а отже, знищує робочі місця.

Безперечно, деякі фінансисти можуть зазнати збитків. Але більшість коштів, що зберігаються в США, — це просто резерви, розміщені у ФРС, які не приносять безпосередньої вигоди Уолл-стріт. 

Те ж саме стосується і Euroclear, бельгійської фінансової установи, де зберігається основна частина російських активів.

Наступний аргумент проти, який пов'язаний з конфіскацією активів, полягає в тому, що вилучення можна здійснити лише один раз, оскільки після цього жодна країна не залишить свої резерви чи інші активи в США або ЄС. 

Однак, навіть якщо це правда, такий аргумент звучить непереконливо, адже інструмент, який неможливо використати, по суті, нікчемний, а зараз — найкращий час для його застосування.

Зрештою, РФ повинна понести відповідальність. Хоча Росія не здатна повністю відшкодувати Україні завдані збитки, щонайменше країна-агресор повинна компенсувати фізичну шкоду та покрити витрати на відновлення. 

Коли особа вчиняє делікт — дію, яка завдає шкоди іншій особі — вона зобов'язана компенсувати збитки. Аби домогтися виконання цього зобов'язання, часто активи особи конфісковують. Той самий принцип поширюється й на країни. 

Незважаючи на те, що конфіскація активів часто супроводжується складними процедурами, випадок з Росією може стати винятком, адже активи, що підлягають вилученню, уже заморожені.

Правники можуть сперечатися, що надання Києву кредитів і використання заморожених активів як застави — це кращий підхід, оскільки він поставить Росію перед вибором: або пряма компенсація Україні, або конфіскація цих коштів. 

А втім, такі формальності краще залишити фахівцям з юриспруденції. Справа в тому, що гроші, які потрібні Україні зараз, перебувають під контролем Заходу. Якщо не спрямувати їх на допомогу країні для перемоги у війні та для відбудови, це буде недобросовісним кроком. 

Нерозумно очікувати, що платники податків і доброчинці в Європі, США та Азії візьмуть на себе витрати з відновлення України, коли сама Росія може зробити значний (хоча й вимушений) внесок.

Проте безпосереднє використання конфіскованих коштів — питання другорядне. Незважаючи на те, що 90% американської допомоги Україні у сфері оборони витрачається в США, заарештовані російські активи могли б слугувати для підтримки українських сил на місцях та фінансування масштабних робіт з відновлення країни.

Зрозуміло, що конфіскація заморожених російських активів не позбавляє Захід відповідальності за надання Україні військової допомоги: без перемоги не може бути ніякої відбудови. 

А втім, той факт, що відбудова обійдеться Україні до 1 трильйона доларів, перевищуючи втричі вартість російських активів, може переконати тих, хто все ще вагається, чи варто використовувати ці кошти для фінансування відновлення країни.