Кому і коли росіяни продавали бізнес в Україні

“РусАл” завершує продаж Миколаївського глиноземного заводу, а “Северсталь” нарешті позбавилася метизного заводу в Дніпрі. Ми згадали коли і як відбувались інші подібні оборудки, у результаті яких частка російського капіталу в Україні суттєво зменшилася

Російська металургійна компанія “Северсталь” заявила про продаж українського заводу “Дніпрометиз” (Дніпро). Він демонструє добре завантаження виробничих потужностей та стабільні фінансові показники. Водночас із російськими підприємствами “Северстали” завод операційно не пов'язаний”, — повідомила прес-служба російської компанії.

Уперше про можливість продажу цього активу росіяни заявили в грудні 2014 року, а трохи більше як через рік перекинула його акцій на маловідомий офшор Dealzone Holding Ltd. Утім, хто саме став власником заводу, не повідомляється.

Наприкінці минулого тижня об’єднана компанія “РусАл” (Росія, контролюється Олегом Дерипаскою, Віктором Вексельбергом та іншими бізнесменами) також продала найцінніший актив в Україні. Це ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” (МГЗ, Миколаївська область), на якому видобувається сировина для алюмінієвих підприємств у Росії.

“Glencore [...] отримує акціонерний контроль за активами в алюмінієвій галузі в Україні. У право власності українськими підприємствами [...] Glencore вступить найближчими днями”, — ідеться у відповіді прес-служби ОК “РусАл” на запит Громадського.

Пізніше інформаційні агенції з посиланням на працівників заводу повідомляли, що там уже міняють вивіски.

Два з половиною роки тому російська компанія вже втратила залишки одного активу — суд повернув у власність держави понад 68% акцій ПАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”. Нині росіяни намагаються відсудити його в міжнародних інстанціях.

Через санкції проти окремих бізнесменів і компаній з РФ та охолодження відносин загалом, російський капітал дедалі частіше йде з України.

Швидка реакція

Одними з перших пішли російські нафтові компанії. Ще в серпні 2014 року “Лукойл” домовився продати мережі автозаправок (далі АЗК), нафтобази та майже все інше українське майно маловідомій у нас австрійській компанії AMIC Energy.

У перші місяці після продажу деякі експерти вважали, що це — робота під прикриттям, бо австрійці викупили в росіян активи ще в декількох країнах Європи. Але донині не з’явилося жодних підтверджень конспірологічних теорій — “just business”.

У грудні 2016 року мережі АЗК та нафтобаз позбулася “Роснефть”, яка працювала під брендом “ТНК-Україна”. Угода також стосувалась одного з найбільших вітчизняних нафтопереробних заводів у Лисичанську, проте він, на жаль, не працює кілька років

Покупцем став швейцарський нафтотрейдер Glusko, контрольований бізнесменом Нісаном Моісеєвим. Проте ЗМІ пов’язують його успіхи добрими стосунками з кумом Володимира Путіна Віктором Медведчуком.

У цій галузі було ще дві великі угоди.

Перша — це продаж нафтопродуктопроводу “Прикарпатзахідтранс” у грудні 2015 року. Російська “Транснефть” продала його швейцарській International Trading Partners AG. Нині трубопровід є одним з головних маршрутів постачання дизельного пального з Росії в Україну.

Друга — продаж “Лукойлом” у лютому 2017 року останнього великого активу в Україні — хімічного заводу “Карпатнафтохім” (Калуш, Івано-Франківська область). Його придбали екс-топ-менеджер “Лукойлу” Ільхам Мамедов та український бізнесмен Ігор Щуцький. У червні 2017-го, після п’ятирічної перерви, підприємство поновило роботу.

Сталева сировина

Другий найбільший сектор економіки, де присутність росіян різко зменшилася, — гірничо-металургійний комплекс України.

Так, група “Евраз” (її контролюють російські бізнесмени Роман Абрамовіч, Олександр Абрамов та Олександр Фролов) у 2016 році почала продаж “Євраз Южкокс” (Кам’янське, Дніпропетровської область). Останній платіж мав надійти до кінця серпня цього року. Проте в прес-службі на запит Громадського сьогодні відповіли, що наразі “Євраз Южкокс” все ще входить у структуру компанії.

Другий актив “Евраз” — гірничо-збагачувальний комбінат “Суха Балка” (Кривий Ріг) — придбав харківський бізнесмен Олександр Ярославський, який має дружні стосунки з Романом Абрамовічем.

Разом з тим уже кілька років триває продаж ще одного українського коксохімічного заводу групи “Евраз” — “Дніпровського КХЗ” (Кам’янське). Відомо, що росіяни давно перекинули його акції на споріднену компанію, а фінальним покупцем має стати “Метінвест Холдінг” Ріната Ахметова й Вадима Новінського, що підтверджувало керівництво компанії. Але Антимонопольний комітет України поки що на це не погодився.

Також у жовтні 2017-го відбулися зміни серед акціонерів “Південного гірничо-збагачувального комбінату”. Власники пояснюють це спрощенням структури власності. Нагадаємо, що він на рівних умовах контролюється акціонерами групи “Евраз” та “Метінвестом”.

Єдиний актив, щодо якого “Евраз” поки не ініціював змін, — “Євраз Дніпровский металургійний завод” (Дніпро).

Серед металургійних активів також варто відзначити контрольну частку росіян у корпорації Індустріальна Спілка Донбасу (ІСД), та майже 50% у металургійному комбінаті “Запоріжсталь”, контрольованому групою інвесторів, яких фінансував російський “ВнешЭкономБанк”.

Харківський інвестор

За останній рік харківський бізнесмен Олександр Ярославський став власником декількох активів, які раніше належали росіянам. Це не лише “Суха Балка”. Першим українізованим активом став “Харківський тракторний завод” (Харків), що раніше належав австрійцеві Зігфріду Вольфу — голові ради директорів компанії “Русские машины” Олега Дерипаски. Це вказувало на те, що реальним власником міг бути саме російський бізнесмен. Після низки гучних скандалів, у квітні-2016-го Ярославському вдалося стати власником заводу, а на початку 2017-го — відновити його роботу.

Крім того, у квітні його інвесткомпанія придбала великого гравця на страховому ринку. “Стало нудно, ось і купили ІНГО”, — так прокоментував Ярославський купівлю “ІНГО Україна”. Цікаво, що до липня 2015-го компанія належала російській ІНГО все того ж Олега Дарипаски. Її продали групі з 14 невідомих європейських інвесторів.

Також харківський бізнесмен заявляв, що зацікавлений придбати українську “дочку” одного з російських держбанків.

Фінанси

Першими фінансовий ринок України залишили страховики. Крім ІНГО, це “Росгосстрах”, який у серпні-2014 продав страхову компанію “Провідна” консорціуму інвесторів, очолюваних люксембурзьким інвестфондом. Тоді ж відбулася й зміна менеджменту, який раніше переважно складався з російських фахівців.

Однак, перелік успішних оборудок у фінансовому секторі на цьому майже завершується.

Навколо “дочок” російських державних банків цьогоріч вирував справжній шквал емоцій. За три роки вони так і не спромоглися залишити Україну. Хоча й дуже хотіли. У “ВнешЭкономБанка” залишився “Промінвестбанк”, у “ВнешТоргБанка” — “ВТБ Україна”, у “Сбербанка Росії” — “Сбербанк”, поза тим, до останнього часу, — невеличкий “VS Банк” (Львів). Саме він першим перейшов до рук українського бізнесу — наприкінці вересня дозвіл від контролюючих органів на його придбання отримав Сергій Тігіпко.

А ось інші російські банкіри все ще чекають на рятівника. Ним міг би стати і Олександр Ярославський, або білорусько-латвійсько-британські бізнесмени з російським корінням, та навіть вітчизняні забудовники. Але ніхто з них так і не підтвердив своїх намірів й не отримав погодження від Національного банку України.

В інших секторах економіки більш-менш значущої присутності російського капіталу і не було. Хіба що можна згадати тютюнового монополіста “Тедіс Україна” (раніше — “Мегаполіс Україна”). За часів Віктора Януковича компанія входила в групу “Мегаполіс” російського бізнесмена Ігоря Кесаєва. Але цьогоріч його представники заявили, що росіянин не має бізнесу в Україні з 2015 року. Нині бенефеціари тютюнового дистрибутора — двоє британців та одесит Борис Кауфман.

Мімікрія

Цікавий спосіб захисту бізнесу від переслідувань за національною ознакою обрали деякі бізнесмени — вони отримали українських паспорт. Ще за часів Януковича це зробив нардеп Вадим Новінський (металургія, нерухомість, видобуток газу, машинобудування тощо), а в травні 2016 року — Костянтин Григоришин, який має інтереси в енергетиці та машинобудуванні.

Російська “АФК “Система” Володимира Євтушенкова, що контролює оператора мобільного зв’язку МТС, з жовтня 2015 року працює в Україні під міжнародним брендом Vodafone.

Осібно тримається ABH Holdings SA (“Альфа Груп”) Михайла Фрідмана, Германа Хана, Олексія Кузьмічова та інших бізнесменів. Вона володіє двома великими банками (“Альфа Банк Україна” та “Укрсоцбанк”), страховою компанією “Альфа Страхування”, контролює оператора мобільного зв’язку “Київстар” та опосередковано володіє часткою оператора lifecell, працює в лотерейному бізнесі тощо.

Чим вони особливі? Ключові акціонери позиціонуються, не як росіяни, а як громадяни Ізраїлю з українським корінням, що проживають у Лондоні. Зокрема Фрідмана називають уродженцем Львова, а Хана — колишнім киянином.

Тож частка російського бізнесу в Україні стрімко тане. В останні роки новими власниками ставали або маловідомі європейські компанії, або вітчизняні бізнесмени, що мали давніх друзів у Росії.

Поява глобального трейдера Glencore в акціонерах українського заводу може зламати цю традицію. Проте одночасно у швейцарців та Дерипаски відбувається інша угода, згідно з якою Glencore виходить з акціонерів “РусАл” та отримує частку в бізнесі росіянина. Тому новий власник Миколаївського ГЗ найпевніше продовжить постачати сировину на переробні заводи “РусАлу” без загрози наразитися на санкції від України. Бо це буде не маловідомий, а всесвітньовідомий трейдер.

Артем ІЛЬЇН