Кінець приватності

Критики закону здебільшого оминають більш широкий аспект, а саме: загальносвітовий тренд до звуження приватності та її правових “оберегів” (safeguards) з причини надшвидкого розвитку IT-сектора та телекомунікацій.

Причому бази даних, що накопичені різними публічними інституціями, можуть використовуватися як на благо суспільних взаємозв’язків та дій, так і порушувати право на приватність.

Наприклад, засновник платіжної системи PayPal Макс Левчин в одному з інтерв’ю зізнався, що нині працює над аналізом метаданих. Це інформація, яку збирають щодо своїх користувачів мобільна індустрія, Інтернет та інші технології.

Метадані він називає, не більше не менше, “нафтою ХХІ століття”. Очевидно, сфера застосування є вельми широкою — від маркетингу й оцінки фінансових, страхових ризиків до сфери безпеки, розвідувальної діяльності тощо.

Ще один приклад — Viewdle, система розпізнавання облич і об’єктів — український стартап, придабний нещодавно Google за рекордну для українського IT-сегменту суму у $45 мільйонів.

Подейкують фахівці, своїм корінням Viewdle сягає у надра секретних радянських розробок...

Ці системи, цілком імовірно, можуть діяти на транснаціональних обширах, поза сферою дії законодавства про охорону приватності та захист інформації — персональних даних, комерційних таємниць, авторських прав, тощо.

Якщо ж останні постають перед загрозою “зламу” у просунутих правових системах Заходу, згадаймо хоча б WikiLeaks-гейт, то про захист приватної інформації на українському рівні годі й говорити.

Схоже на те, що Єдиний демографічний реєстр — це спроба на національному рівні об’єднати дані з різних існуючих баз. Скажімо, електронний реєстр нерухомості, судовий реєстр плюс, в перспективі, дані про електронні трансакції — з єдиного процесингового центру Нацбанку — у таку собі гіпербазу метаданих.

Спектр її застосування, як поліційно-фіскального, так і фінансово-комерційного, у позазаконні способи залежатиме винятково від фантазії, IQ та жадібності розпорядників.

Для громадян же — це реальна небезпека бути використаними в найрізноманітніший спосіб. Причому, з мінімальними можливостями щодо захисту в мегакорупційній судовій системі держави.

Як висновок: сам по собі реєстр, вкупі з біометричними даними, не є ані хорошим, ані поганим інструментом. Це — як молоток. Ним можна забивати цвяхи, і вбивати водночас.

Або як мобільний телефон: оперативний засіб зв’язку, з одного боку. І пеленгатор вашого пересування, котрий уможливлює стеження за вами, з іншого.

Залежить від того, хто і як використовуватиме.

В корупційно-автократичній державі Україна, якій навряд чи скоро світить безвізовий режим з ЄС, ЄДР стане:

А) черговим розмиванням бюджету за допомогою різного роду “єдапсів”.

Б) широким комерційним, при цьому нелегальним способом використання персональних даних у найширших сферах.

І, В) дієвим інструментом в руках поліцейського Великого Брата.

Андрій КОВАЛЕНКО