Гра у парафування

Симуляція дії

В п’ятницю надвечір в Брюсселі відбудеться подія, яку найкраще можна охарактеризувати епітетом “довгоочікувана” -- і в переносному, і в прямому сенсі цього слова.

Погодьтеся, надто довго довелося чекати цієї церемонії, адже рішення про її проведення було ухвалене ще 19 грудня, на саміті Україна ЄС. Тоді і українські посадовці, і експерті поза урядом стверджували, що завершення роботи над текстом угоди про асоціацію (далі — УА) триватиме максимум шість тижнів.

Називалася навіть орієнтовна дата парафування, 15 лютого. Фактично ж його довелося чекати більше ніж три місяці -- лише 30 березня керівники переговорних груп України та Євросоюзу домовилися завізувати угоду.

От тільки підписи та ініціали переговірників, які стоятимуть на документі, виявилися швидше формальністю. Адже насправді опрацювання угодою ще не завершилося.

Отже, головна мета зустрічі 30 березня — оголосити, що угода погоджена в цілому -- принаймні, так нас досі запевняли дипломати. От тільки документи свідчать, що насправді текст ще не погоджений. Про це йдеться у спільній декларації, що її підпишуть керівники переговорних груп Павло Клімкін та Мирослав Лайчак, а також їх заступники-”економісти” Пітер Балаш та Валерій Пятницький.

Два невеличких абзаци на цьому папірці фактично нівелюють новину про парафування УА.

В заяві йдеться про те, що сторони домовилися “продовжити юридичний перегляд” документу з метою “підготувати консолідований текст”. Ця робота триватиме ще кілька місяців (до кінця чи то серпня, чи то вересня). І лише по її завершенні, “відбудеться фактичне парафування (вжито саме таку назву!) тексту, що забезпечує глибоку за всеохоплюючу зону вільної торгівлі”.

Отже, українці та європейці, організувавши таку дивну юридичну процедуру, документально визнали неповноцінність проведеного парафування.

То ж кому потрібна така показуха? Джерела в МЗС переконують -- обом сторонам.

“Основна ідея — зафіксувати “статус кво” по політичній частині, де переговори вже завершилися. Це політично потрібно і Україні, і Євросоюзу”, -- переконував УП посадовець МЗС, поінформований про деталі переговорного процесу.

Щоправда, твердження українських дипломатів легко спростувати навіть за допомогою офіційних заяв українських посадовців. Адже лише два тижні тому, коли Євросоюз вагався щодо дати, прем’єр Микола Азаров втупив з жорсткою критикою Брюсселю через затягування парафування УА.

“Ми (Україна) доклалися величезних зусиль в ході переговорів, текст договору майже готовий. І ось тепер його відкладають в довгий ящик з удаваних мотивів. Ми розчаровані!”, -- обурювався Азаров в інтерв’ю німецькому виданню Die Welt.

І дійсно, парафування потрібне перш за все Україні, і саме Україна домоглася, щоби сьогодні відбулася незвична церемонія “попереднього погодження” документу, реальне доопрацювання якого триватиме наступні півроку.

Мотивація симуляції

То навіщо ж українській, та й європейській владі потрібна “процедура заради процедури”?

Пояснень цьому кілька.

По-перше, варто нагадати про паузу, що триває від саміту Україна-ЄС і відверто затягнулася — про це вже йшлося на початку статті. Для Європи це не є проблемою, адже нині, в часи кризи єврозони європейські громадяни, найменше переймаються технічними перемовинами між Брюсселем і Києвом.

До того ж, чиновники Євросоюзу виявилися достатньо обережними і, на відміну від київських посадовців, після саміту не зробили жодної офіційної заяви про прогнозні строки парафування.

В Україні — протилежна ситуація. Про проблеми у стосунках з ЄС не говорить хіба лінивий, та ще й вибори на носі, тому владі потрібна хоч маленька, але офіційна перемога.

До того хіба буде хтось з’ясовувати на умовному телеканалі “N”, що там відбулося в Брюсселі? Є картинка з чоловіками у костюмах, що підписують якісь стоси паперів — то ж можна сказати, що відбулося підписання угоди с Євросюзом. Та й для реклами Партії регіонів цей епізод не завадить...

Варто зазначити, що Єврокомісія вже вдалася до кроків, щоби запобігти такому сценарію.

В приміщення, де буде проходити парафування, не буде допуску для телекамер, тож у підсумку про передвиборчий ролик на базі цієї події годі і мріяти.

Та повернемося до мотивів проведення “псевдопарафування”.

Другим пунктом у переліку йде міжвідомча конкуренція. Швидше навіть не конкуренція, а намагання позбутися проблем. До сьогодні головним відповідальним за переговори з ЄС є міністерство закордонних справ.

Перебування Костянтина Грищенка на чолі міністерства є далеко ні вічним. В адміністрації президента і раніше були до нього певні претензії, а затягування з парафуванням лише погіршувало ситуацію. До того ж, ніхто не відміняв указ президента, яким він вимагає від МЗС завершити парафування не пізніше 2 квітня.

Отже, від суботи у Костянтина Івановича з’явиться вагоме виправдання. “МЗС фактично спихнув всі проблеми на підлеглих Петра Порошенка. Тепер, коли непогодженою і не парафованою лишилася тільки економічна частина угоди, МЗСівці будуть казати: ми свою роботу виконали, процес гальмує мінекономрозвиток, то ж питання — до них”, — поділився співрозмовник УП, причетний до переговорів.

Ну і нарешті третій фактор, що дотичний до офіційної позиції МЗС.

Так, сторонам справді на завадить вчергове зафіксувати свої домовленості по політичній частині угоди, готовій до парафування — а це десь 170 із 1 700 сторінок УА. Це необхідно, щоби у випадку подальшого погіршення ситуації в Україні, ЄС не відмовився навіть від тих формулювань про європейську ідентичність, які були погоджені минулого року.

От тільки навряд чи в цьому випадку “напівпарафована” Угода матиме шанс на підписання та набуття чинності.

Що далі?

Попри глибоку кризу у стосунках Києва та Брюсселю, європейські дипломати у неофіційних розмовах переконують: шанс на підписання угоди про асоціацію і досі існує.

Пропри проблеми з демократією, і навіть попри Тимошенко за гратами (а в те, що вона вийде на волю до виборів, не вірить ніхто), Європа все ж не хоче втрачати Україну.

Перелік формальних процедур для остаточного вступу Угоди в силу не є секретом.

Перший етап — парафування — має відбутися до кінця третього кварталу поточного року. На цьому “технічні процедури” не завершуються. Попереду переклад тесту на всі офіційні мови Євросоюзу та юридичне погодження 24 автентичних текстів.

Далі -- ключовий політичний момент -- уряди країн-членів ЄС в робочому порядку мають погодитись на підписання угоди, а вже потім текст передається на ратифікацію Верховної ради, Європарламенту і всіх країн членів Євросоюзу.

Та повернемося до технічних етапів. Найближчими днями ми почуємо від українських дипломатів чимало заяв про те, що довгий та складний процес підготовки до парафування зумовлений складними внутрішніми процедурами погодження документів ЄС і тому це — виключно технічна затримка, що не має під собою політичного підґрунтя.

Можливо, хтось цьому повірить, але точно не фахівці в сфері євроінтеграції. Адже вони неодноразово чули заяви європейців про кардинально інший графік проходження процедур -- як в неофіційних розмовах, так і в публічних виступах.

Головний переговірник ЄС з економічної частини угоди Філіп Куіссон в першій половині минулого року в Києві та Брюсселі переконував, що терміни цієї роботи значно менші — від завершення переговорів до моменту технічної готовності документу для підписання має пройти близько 9 місяців.

Схожі прогнози лунали і від інших співрозмовників УП. Близько трьох місяців з цього періоду складає остаточна звірка документа та його підготовка до парафування, решту шість — переклад на всі мови ЄС.

На практиці ми маємо іншу картину — лише на вичитку та підготовку тексту до парафування ЄС зажадав 9 місяців, тобто якнайменше втричі (!) більше запланованого. Співрозмовники УП скаржаться, що європейські юристи не поспішають працювати -- раунди вичитки призначені раз на півтори-два місяці. Складно назвати таке зволікання “технічним” — швидше це є демонстративним затягуванням процесу.

“Тут немає про що сперечатися чи сумніватися. Це — потужний політичний сигнал Україні про те, що найближчим часом прогресу не буде. Адже таке “парафування першої сторінки”, як сьогодні, можна було провести ще на саміті у грудні”, -- пояснив УП Олег Рибачук, голова Громадської експертної ради при українській частині комітету зі співробітництва між Україною та ЄС.

За допомогою такого затягування процесу Євросоюз отримує додатковий важіль для того, аби відмовляти Україні в дискусіях щодо підписання угоди, посилаючись на її неготовність. І цей процес може тривати ще дуже довго, адже з нинішніми темпами роботи наступний “технічний” етап — переклад угоди і погодження перекладених текстів — можна затягнути хоч на рік, хоч на два.

Ще одна причина, через яку ЄС штучно відкладає парафування Угоди — Європа хоче подивитися, на парламентські вибори. Саме після цього буде ухвалене рішення і про швидкість “технічної роботи” і про долю угоди в цілому.

Повноцінного введення в дію угоди категорично неможливе -- її не ратифікують країни-члени ЄС. В п’ятницю про це чітко заявив представник Бундестагу, раніше такі заяви звучали від французів та чехів.

Поза тим, у випадку проведення “відносно чесних” виборів навіть без участі Тимошенко та Луценка, Україні може бути наданий шанс часткового введення угоди в дію. Європейські посадовці люблять повторювати, що угода є цілісним документом -- її економічна и та політична частини не можуть бути розділені на два окремих договори.

Незважаючи на це Брюссель лишає можливість запуску Зони вільної торгівлі після підписання, але ще до ратифікації Угоди про асоціацію — відповідне положення є в заключній частині “напівпарафованого” документу.

Але для того, щоб ця норма запрацювала, Україна має зробити щось “переконливо демократичне”, з точки зору європейців. Наразі, за думкою ЄС, таких дій в Києві немає і близько.

Сергій СИДОРЕНКО