Герострат для багатих

Поки йде суд, а експерти ламають голови, придумуючи все більш карколомні версії подвійної трагедії в країні вікінгів, нафти та оселедців, Тиждень вирішив спрогнозувати, наскільки можлива поява таких собі Брейвіків в Україні.

Втома металу

Не будемо зупинятися ні на версіях причин, через які норвезький стрілок пішов на свій жахливий вчинок, ні на жодних конспірологічних теоріях наслідків цього злочину. Головне питання — наскільки великий ризик того, що відправивши свою дитину до дитячого табору, ви отримаєте назад домовину з її тілом, через те, що хтось вирішив за рахунок її вбивства довести, що Україна рухається в неправильному напрямку.

На жаль, можна стверджувати, що жодної панацеї від подібних трагедій немає в жодній країні та жодному суспільстві. Адже бажання копіювати чужі яскраві вчинки, в незалежності від їх моральності, ніколи не зникне, допоки існує людство. Не кажучи вже про глибинні причини, що спонукають людину взяти зброю та демонстративно вбивати собі подібних. Проте цілком піддаються прогнозам форми, в яких втілиться цей потяг до вбивства певної кількості індивідів. І от якраз з цієї точки зору вірогідність в Україні трагедії, подібної до тої, що сталася на острові Утейя, достатньо невелика.

Суть будь-якого акту терору — не стільки в самих жертвах та їх кількості, але й в певному перфомансі, що все це має супроводжувати і викликати бажані наслідки. В Україні якраз не існує суспільного запиту на такий тип терору, який продемонстрував Брейвік. Фактично, мається на увазі його класичний варіант — коли є конкретна мета, і конкретні наслідки, на які розраховує терорист. “Справа в тому, що в нас нація віками залякувана, — стверджує соціопсихолог Олег Покальчук. — В нас вже мозоль на тому місці, яким треба боятися терактів, є певна “втома металу”, себто, суспільного страху перед якимись насильницькими актами. Дуже сумнівно, що хтось серйозно задумається над тим, що хтось когось вб'є з політичних чи інших мотивів. У нас і так кожен день щось провалюється, вибухає, стріляє — і ніхто й вухом не веде. Хіба скажуть — ого, щось в цей раз надто сильно. І думати про це будуть максимум з півхвилини. Це як в Африці, де вбивства і теракти щохвилини — але в цивілізованих країнах при них ніхто не знає, бо не надто цікаво. Якщо там вб'ють, пробачте за цинізм, менше мільйона — то про це ніхто й не напише. Україна, на жаль, в інформаційному плані належить до країн третього світу, якими не особливо цікавляться, бо вважають: “Там завжди щось відбувається”. Тобто, на конфліктному фоні конфлікт непомітний.

“Українці — люди достатньо стійкі до будь-яких негараздів, — погоджується з Олегом Покальчуком соціопсихолог Сергій Таршинський. — Що називається, “загартувалися” війнами, репресіями, голодом. І в разі, якщо наша людина справді вирішить піти на якісь екстремальні кроки, то вона скоріше піде вбивати голову сільради, ніж стріляти дітей, щоб довести, що хтось там поганий. Тобто, якщо в Україні станеться акт масового вбивства, то це скоріше буде виглядати наступним чином. В селі у якогось дядечка відберуть шматок землі чи відсудять старенький трактор, і це стане останньою краплею. Далі — фрустрація, і цей дядечко бере дідівську мисливську рушницю та йде до сільради вирішувати своє питання. Де вбиває всіх, а потім себе. Але уявити собі нашого співвітчизника, що буде холоднокровно розстрілювати дітей — чесно кажучи, важко віриться. Навіть якщо, наприклад, неврівноважений симпатик БЮТ потрапить до літнього табору дітей високопосадовців з Партії регіонів”.

Дуже важливо й те, що в Україні практично немає сенсу ідейний тероризм через те, що будь-який меседж, що буде спрямований з України не всередину самої себе, а на світ, нікого, на жаль, особливо не зацікавить. Понад те — він не буде зрозумілим і реалізованим. Саме через нашу інформаційну належність до “третього світу”. І це стовідсотково буде враховано людиною, яка бажає вчинити щось подібне до Брейвіка. Адже треба розуміти, що те, що сталося в Норвегії є дуже довго, чітко й обережно спланованим актом. Тобто, цей норвежець розраховував на цілком конкретну реакцію від своїх дій, а не просто під впливом моменту пішов вбивати все, що рухається перед очима.

“Норвегія — це абсолютно благополучна країна, через що цей злочин на контрапункті з цією благополучністю, і виглядає так жахливо, — роз’яснює Олег Покальчук. — Цей злочин — чистий Голлівуд, надто естетично довершений. Як кажуть, в житті так не буває. Таке враження, що цей акт чітко мав викликати певну реакцію, і цього треба стерегтися, бо сама на це все і розраховано. В Україні такої естетики годі чекати”.

Цікаво, що цілком можна говорити про існування українського прообразу Брейвіка в українських же умовах — тобто, людина з психотичним розладом, що за допомогою насильства вирішує якісь свої внутрішні потреби. Щоправда, мова йде не про одинака, що намагається протиставити себе всьому суспільству, а про людину, що отримала майже безроздільну владу в навколокримінальному суспільстві, і не може зупинитися. “Це Лозинський, — стверджує Олег Покальчук. — Повірте, вчинки, які роблять наші можновладці, набагато більше мобілізують українців, ніж це зробить будь-який теракт. Власне, знов-таки, ситуація з кіровоградським екс-нардепом тому найкраще підтвердження”.

Слід врахувати й фактор того, що українські суспільні відносини будуються на принципах феодального ґатунку корупції. Й регулюються відповідно: “Виступив по бєспрєдєлу — по бєспрєдєлу ж отримав у відповідь”. “Мається на увазі те, що будь-який злочинець штибу Брейвіка, тобто, з глибокими внутрішніми проблемами, але цілком дієздатний, прекрасно розуміє, що в нашій країні як тільки його спіймають, то щонайменше міліціонери, до чиїх рук він спочатку потрапить, перетворять його на біфштекс, — аналізує Сергій Таршинський. — І йому дуже поталанить, якщо він помре від побоїв одразу ж. Бо якщо ні, то це буде тільки початок поневірянь, в кінці яких на нього буде очікувати камера “довічника” в українській в’язниці. Що зовсім не краще смертної кари, бо то вона ж і є, тільки розтягнута у часі на багато років. Якою б хворою людина не була, але така перспектива все ж утримує від демонстративних вбивств а-ля Брейвік”.

Тож, в якості проміжного висновку, цілком можна стверджувати, що теоретично в Україні планувати і вчинити щось подібне до вчинку норвезького стрільця можна без проблем, але й близько не буде подібного й потрібного автору резонансу. І не тільки резонансу, але й, що важливіше, конкретних наслідків. Через що, власне, таких випадків, на щастя, поки в Україні й не траплялося. Себто, теракт Брейвіка на рівні психопатичного вчинку цілком можливий, але на рівні суспільної помсти комусь — фактично, ні.

Сексуально стурбоване суспільство

Ще один аспект проблеми, який варто розглянути — це більш загальна проблема характеру маніакальних проявів у різних суспільствах, в першу чергу, в українському.

Взагалі, кількість серійних вбивць, як і алкоголіків чи наркоманів,є приблизно стабільною у всі часи у всіх же суспільствах, в незалежності від їх устрою — це обумовлено генетично. Змінюються лише форми та спрямування їх агресії в залежності від рівню розвинутості. І саме виходячи з цієї тези, поява свого Брейвіка в нас невірогідна.

“Можливість появи в нас вбивць штибу цього норвежця набагато менша, ніж як кажуть, в розвинених державах, — пояснює Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ. — Адже такі люди як він — це своєрідні Герострати. Свого часу в квітучому й одному з найбагатших міст Стародавньої Греції знайшлася людина, що забажала слави і спалила прекрасний храм Артеміди. Ще раз підкреслю — це недаремно сталося в одному з найзаможніших міст Еллади — Ефесі. Бо поява таких маніяків більш вірогідна саме в розвинутих суспільствах. Подивіться, скільки подібних випадках сталося і стається у США, які є найрозвиненішою країною в світі. Герострати не з'являються там, де люди думають про те, що їм їсти. В таких злочинах головне — це бажання протиставити себе благополучному соціуму та його громадянам. До того ж, для східнослов'янських етносів є не притаманним подібні злочини. Тобто, тероризм в нас цілком можливий, але не такий, як в цьому випадку, й з такою мотивацією”.

Як засвідчують практика та статистка, для бідних і недорозвинених суспільств, до яких, безсумнівно, належить й Україна, набагато більш актуальною і вірогідною є поява сексуальних маніяків. Невипадково ми займаємо одне з перших місць у світі за кількістю саме злочинців за сексуальним мотивом. Нагадаємо, що за оцінками американських дослідників, кількість потенційних серійних убивць становить 0,005% загальної кількості населення країни. Тобто коли взяти цю цифру за основу, то виходить, що вулицями українських міст ходять щонайменше 2 тис. потенційних онопрієнків і ткачів. Активних серійників, які вже вийшли на криваву стежку, 0,1—1 на млн. Населення України, нагадаємо, — 45 млн.

В розвинутих суспільствах маніакальні злочини найчастіше мають соціальний характер, в нерозвинутих — сексуальний. Що легко пояснюється з точки зору задоволеності суспільних потреб. Простіше кажучи, якщо у людини все є, то для вбивства, на яке штовхає її внутрішня збоченість, скоріш за все вона обере якусь більш, на її погляд, важливу мету, ніж жорстоке зґвалтування та вбивство об’єкту, що викликає в нього сексуальний потяг. Як це, власне, й сталося у випадку з Брейвіком.

Зрозуміло, що людина, здатна на такий вчинок, в незалежності від того, чим вона його пояснює, є соціопатом, тобто, нездатною на нормальні людські емоції та співчуття. Соціопат розглядає весь навколишній світ лише в якості засобу для задоволення власних потреб, він категорично нездатний на розуміння чи врахування потреб інших людей. Питання — якраз в тому, що в Україні зазвичай у більшої частини населення не задоволені найнижчі та найперші потреби штибу їжі, житла, сексу. Як в наслідок зубожіння, так і в наслідок низького рівня суспільного діалогу та культури. Через що насильницькі серійні злочини найчастіше знаходяться на тому ж незадоволеному рівні нижчих потреб. Тоді як на Заході, де рівень матеріального благополуччя дуже високий, той самий відсоток соціопатів пояснює свої злочини суспільними мотивами. Хоча це аж ніяк не означає відсутність там сексуальних серійних вбивць — вони там також є, як і всюди. Але феномен Брейвіка є супутньою ознакою саме розвинутого суспільства. Через що він й не є актуальним для України на даний момент.

Богдан БУТКЕВИЧ