Експрес у пастку: утримання під вартою Тимошенко дедалі більше нагадує сюжет поганої мелодрами

За твердженням Олександра Турчинова, Тимошенко довели (зокрема, “невідомими ліками”) до того, що вона надовго знепритомніла. Влада прикривається свідченнями мобілізованих світил від МОЗ і скаржиться, що ув’язнена то кров не хоче здавати, то ще якісь процедури проходити. Чому при цьому не можна допустити до неї незалежної комісії — невідомо. Закрадається підозра, що не все так однозначно зі станом ув’язненої, як пишеться в офіційних звітах.

Така підозра, ймовірно, виникає не лише в українських, а й в іноземних спостерігачів. Наприклад, рішення чеської влади про надання притулку чоловікові Тимошенко (щоб не дозволити тиснути на неї, як пояснив він сам), ймовірно, спирається саме на оцінку ситуації в Україні. І реальності загрози для опозиційних політиків та членів їхніх сімей. За конвенціями, відповідно до яких надається притулок, таке рішення може прийматися в разі наявності обґрунтованих побоювань щодо загрози життю чи свободам людини через її політичні, релігійні чи наукові погляди. Тож рішення Праги, вочевидь, добре демонструє оцінку подій в Україні державами ЄС — навіть тими, які дружньо налаштовані до Києва й активно сприяють його інтеграції до Євросоюзу.

Прогресу в євроінтеграції, схоже, за нинішньої влади Україні не бачити. І річ не в “підступах ворогів”, а в тому, як наполегливо влада своїми діями доводить правдивість закидів, які тиражують за кордоном емісари “Батьківщини”. Чи конче було потрібно зносити намети протестувальників під колонією, в якій утримують Тимошенко? Звідки такий страх? Із чим пов’язане настільки “вчасне” порушення справи щодо зловживань у Харківській облдержадміністрації, яку називають справою проти очільника харківської “Батьківщини”, екс-голови ОДА Арсена Авакова? Ці та інші епізоди, з яких складається поведінка української влади, цинічні заяви посадовців, демонстративна безкарність і безпардонність багатьох із них зводять нанівець будь-які шанси України бути почутою цивілізованим світом. А ця увага, однак, країні зараз аж ніяк не зайва. Прогнозовано зайшли в глухий кут газові переговори. Будь-яку ціну, за якою можновладці в Києві готові здати ГТС, у Москві називають завищеною. Тільки-но українська сторона заговорила про зменшення закупівлі блакитного палива, в Білокам’яній здійнялася формена істерика. Мільярдів, які можна буде виручити з обміну ГТС на “знижку на газ”, якими наше керівництво, мабуть, планувало оплатити подачки виборцям перед голосуванням восени, найпевніше, не буде. І влада, яка не може відмовитися від бажання знову й знову самостверджуватися за рахунок опонентів та власних громадян узагалі, опиниться сам на сам із дедалі агресивнішою позицією Росії, холодною байдужістю Заходу і, зрештою, гнівом тих-таки громадян. Це буде пізніше, але, як стає дедалі очевидніше, таки буде. І звинувачувати в цьому українські можновладці можуть лише самих себе.

Ростислав ПАВЛЕНКО