Чорний лебідь для УПЦ. Чому Банкова проґавила народний бунт проти московської церкви

Тригером для повстання проти УПЦ на Хмельниччині став інцидент 2 квітня у Свято-Покровському кафедральному соборі УПЦ у Хмельницькому. Депутат облради Віктор Бурлик опублікував відео, як священнослужитель штовхає та б'є ногою військового. Депутат наголосив, що постраждалий Артур Ананьєв з початку повномасштабної війни пішов на фронт добровольцем, а зараз, коли вся країна спостерігає за ситуацією в Києво-Печерській лаврі, він прийшов до церкви запитати: “Скільки людей ще має загинути, щоб ви перестали ходити до московського патріархату?

Того ж дня члени церковної громади провели збори, де проголосували за перереєстрацію собору в ПЦУ. Митрополит Хмельницький та Старокостянтинівський Антоній передав ключі від храму ревізійній комісії, обраній на зборах. 3 квітня у коментарі ТСН він заявив, що засуджує священика, який побив військового. “Звичайно, засуджую, я готовий його вбити сам. Він підвів нас усіх”, — сказав митрополит і повідомив про бажання перейти до ПЦУ. Того ж дня синод УПЦ в онлайн-режимі звільнив Антонія від управління Хмельницькою єпархією (на його прохання) та призначив на його місце архієпископа Баришевського (Київська область) Віктора.

4 квітня відбулася позачергова сесія Хмельницької міськради. Депутати припинили право користування земельними ділянками на території міста та Хмельницького району для всіх структур УПЦ: крім кафедрального собору, це ще вісім храмів, монастир та дві будівлі управління єпархії.

Того ж дня на позачергову сесію зібралася Хмельницька облрада. Вона заборонив діяльність УПЦ на території області та запропонувала президенту України визначити законопроект №8221 “Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій” як невідкладний для його позачергового розгляду Верховною Радою України.

Крім того, облрада рекомендувала органам місцевого самоврядування провести інвентаризацію земельних ділянок, що перебувають у користуванні УПЦ, та ухвалити рішення про припинення права користування. Також депутати прийняли звернення до Кабінету міністрів України щодо припинення договорів оренди з релігійними організаціями, які не виконують вимог законів України.

На Хмельниччині діють три єпархії УПЦ: Хмельницька, Кам'янець-Подільська та Шепетівська. Того ж дня депутати Кам'янець-Подільської міськради проголосували за 19 рішень про припинення користування земельними ділянками московською церквою та одне про скасування оренди. Також вони ухвалили три звернення: про вихід Кам'янець-Подільської єпархії УПЦ зі складу РПЦ; про заборону московського патріархату на території України; про припинення договорів оренди чи користування УПЦ церковними спорудами, які перебувають у державній власності.

Повстання проти УПЦ торкнулося і Шепетівської єпархії. Того ж дня, 4 квітня, громада церкви Святого Миколая у Городищі Шепетівського району проголосувала за перехід до ПЦУ.

З Хмельниччини повстання перекинулося до Львова. Там функцію кафедрального собору УПЦ виконувала церква святого великомученика Георгія на вулиці Тараса Бобанича. 5 квітня громада церкви на зборах проголосувала за перехід до ПЦУ. Наразі це храм Юрія Переможця, повідомив заступник голови облради Юрій Холод. За інформацією мера Львова Андрія Садового, УПЦ позбудеться інших об'єктів у місті: самобуд (т.зв. Свято-Володимирську церкву) у Сихівському районі демонтують, а земельну ділянку передадуть ПЦУ; приміщення УПЦ на вулиці Пекарській буде прийнято на баланс міста. “Тут розвиватимемо систему реабілітації. Ініціатива важлива, богоугодна, тому, думаю, ніхто не буде проти”, — анонсував мер.

Ідея про звільнення від УПЦ знайшла підтримку також у місті Вараші, де розташована Рівненська АЕС. 4 квітня депутати міськради на позачерговій сесії підтримали ідею переходу до ПЦУ громади Спасо-Преображенського собору і звернулися до парафіян і священнослужителів УПЦ із закликом “відкинути всі непорозуміння, об’єднати наші сили та прийняти відповідальне та історичне рішення про остаточний відхід від російської православної церкви задля якнайшвидшого об’єднання українського православ’я в єдину помісну Православну церкву України”.

Іскри для пожежі

Очікуються нові подібні рішення в інших містах і церковних громадах. І всюди можуть бути свої нагоди. Такі іскри, як у Хмельницькому, можуть спалахнути у будь-якій церкві УПЦ.

Про те, що ситуація навколо УПЦ стає дедалі вибухонебезпечнішою, відомо давно. З одного боку, регулярно надходять повідомлення про те, як у церквах УПЦ відмовляються відспівувати загиблих українських воїнів. І про проповіді священиків УПЦ з антиукраїнськими та проросійськими натяками. І про пропаганду “русского міра” під виглядом церковної літератури.

З іншого боку, повертаються додому поранені воїни з особливо гострими почуттями до всього, що асоціюється з “русскім міром”. Такі ж почуття можуть мати родичі загиблих.

Ще один інгредієнт — це пафосні обіцянки влади, які виявились невиконаними. 1 грудня Володимир Зеленський виступив із відеозверненням, у якому розповів українцям про розгляд на засіданні РНБО “численних фактів зв'язків окремих релігійних кіл в Україні з державою-агресором”. Ухваленими рішеннями, пообіцяв Зеленський, “ми гарантуємо Україні духовну незалежність”. Якби ті рішення було втілено у життя, то УПЦ у її нинішньому вигляді вже не існувала б.

Однак вона існує, а очікування жорстких дій від влади виявилися марними. Ще 19 січня Кабмін вніс до парламенту законопроект №8371 “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій”. Суть його полягає в тому, що в Україні не допускається діяльність релігійних організацій, афілійованих з РПЦ. І законопроект дає чіткий алгоритм подальших дій органів влади щодо припинення діяльності УПЦ та її структур. Але ані цей проект, ані будь-який інший на ту саму тему досі не ухвалено. І чим довше цей процес гальмується, тим сильніша підозра, що влада тільки торгується з Онуфрієм, але не збиралася забороняти УПЦ по-справжньому.

Проте громадські очікування вже сформовано. І якщо влада їх не виправдовує, то починає говорити вулиця. Військовий стан тут не перешкода — все відбувається в рамках зборів церковних громад та засідань органів місцевого самоврядування.

Тобто пішла революція знизу, і Банкова вже не драйвер процесу, а наздоганяє події. Ще один поганий для Банкової момент: активісти та місцеві депутати, вимагаючи якнайшвидшої заборони УПЦ, наполягають на ухваленні не проекту №8371, запропонованого Кабміном, а радикальнішого законопроекту №8221, який внесли ще 23 листопада 34 нардепи на чолі з Миколою Княжицьким. Зокрема саме про цей проект говорить у своєму зверненні до президента Хмельницька облрада.

Якби влада справді хотіла заборонити УПЦ, вона давно це зробила б. Але натомість вона придумала складну схему, як приструнити УПЦ, почала грати в ігри. І догралася до того, що опинилася в незручному становищі. Боротьбу з УПЦ очолили місцеві ради та громадські організації, які виступають із закликами та вимогами до президента та парламенту. І тепер, якщо Верховна Рада нарешті ухвалить якийсь законопроект, це вже виглядатиме як поступка вимогам вулиці, а не власна ініціатива. З погляду рейтингу влади ефект буде практично нульовим. Втім, якщо влада зараз спробує загнати джина назад у пляшку і стане на захист УПЦ від радикальних рішень місцевих рад — ефект буде ще гіршим. Банкова підняла хвилю, але не зуміла її осідлати, а тепер не знає, що робити з наслідками.

Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ