Медіаситуація в Криму нагадує приготування пекельної суміші в домашній каструлі: окупантам видається, що методи, застосовані в Росії, мусять спрацювати і тут. Головне закрутити гайки міцніше, більше активістів викликати на допит чи відкрити кримінальне провадження, більше випадкових кримських татар закопати в лісосмугі.
Кримчан перегодовують пропагандою, витісняючи незалежних журналістів на материкову Україну. Емоції мешканців півострова по відношенню до “хунти” місцеві ЗМІ накручують незгірш російських ЗМІ, а можливо ще й сильніше.
Російська ФСБ слідкує за найбільш активними блогерами, викликаючи їх на “профілактичні розмови”, а кримськотатарську журналістику ліквідували як таку, підмінивши її рептильним каналом “Міллет”.
Але по черзі.
Вільні ЗМІ з Криму мусили вийти.
До Києва перебралися ТРК “Чорноморська”, сайт “BlackSeaNews”, до Дніпропетровська переїхала редакція порталу “События Крыма”: тепер вона, окрім підтримки життєдіяльності попереднього сайту, веде також “События Днепропетровска”. Свої інформаційні проекти, присвячені Криму, відкрили “Радіо Свобода” (”Крым.Реалии”) та “Крим.SOS”.
На “Громадському” кілька топових журналістів із Криму — Сергій Мокрушин, Осман Пашаєв, Севгіль Мусаєва-Боровик — ведуть програму “Громадське.Крим”.
У червні розпочав мовлення із Києва кримськотатарський канал ATR, котрий цьогоріч відзначає 10-ліття заснування, проте на кримській землі його діяльність була припинена з 1 квітня 2015 року.
Проблема також у тім, що 30 сайтів з України рішенням “прокурора Криму” Наталії Поклонської на початку серпня 2015 року було заблоковано як “екстремістські”. Причому, які це сайти, достеменно не відомо. На сайті Росответ вивішено два запити щодо розсекречення, що ж за сайти такі заборонені, від керченської редакторки Суворової Т.А до “Центра по противодействию экстремизму МВД по Республике Крым” та в “Прокуратуру Республики Крым” — відповіді на які на момент написання статті “запізнювалися” на 9 днів.
Вочевидь, технічно поки що процес блокування ще не доведений до кінця.
Разом з тим, у Криму окупаційна влада склала список ЗМІ, чиїм журналістам заборонено працювати на півострові. До даного списку увійшло інформагентство QHA “Кримські новини”, видання “Крым.Реалии”, телеканал ATR та сайт “15 минут”.
Тобто робиться все для того, щоб кримські ЗМІ з вільної території не могли мати доступу до інформприводів у Криму, не могли за гарячими слідами взяти відповідний коментар тощо.
“Сьогодні доволі важко отримати інформацію про Крим, або про все, що з ним пов'язано. Величезна проблема взагалі отримати відеоряд”, — розповів шеф-редактор новин каналу ATR Осман Пашаєв у своєму відеоінтерв'ю для “Телекритики”.
Павло Казарін у розмові з ІМІ також наголошує на існуванні проблеми з коментаторами. Проте, говорить він, “я їх не беруся засуджувати, оскільки це фактично вияв позиції і фактичне запрошення в ФСБ на “бесіду”.
Сергій Мокрушин вказує, що ФСБ цікавиться тими, хто будь-яким чином контактує з українськими ЗМІ. “Особливо тоді, коли в українському ефірі кримський контент широко розходиться. Це залежить від вибору кожного”, — зазначає колишній журналіст сімферопольського Центру журналістських розслідувань.
Прикладом такої “зацікавленості” був випадок із севастопольською блогеркою Іриною Гореліковою, котру 14 серпня відвезли на допит у ФСБ після того, як на своїй сторінці у Facebook вона поділилася посиланням на новину з прес-конференції уповноваженого президента України у справах кримськотатарського народу, народного депутата Мустафи Джемільова.
За словами Горелікової, о 10 ранку до неї додому прийшли двоє чоловіків у цивільному і вручили їй повістку на допит, сказавши збиратися і їхати з ними в управління ФСБ. “Я відповідаю: “Мені на роботу, можна приїхати іншим разом?”, — “Ні, у нас припис, не робіть собі гірше”.
Приїхали в ФСБ. Приємний, ввічливий, симпатичний молодий чоловік (в кабінеті), сказав, що запросив мене на бесіду. Я, пояснила, що слова запросив і бесіда в даній ситуації мається на увазі — привезли добровільно-примусово на допит”, — написала Горелікова у Facebook.
За її словами, співробітник ФСБ цікавився її цілями “активного протистояння в мережах” і чи не закликає вона таким чином до бунту. “Дуже були стурбовані цілісністю такої держави, як Росія. Чи не зазіхаю я на цілісність території Росії. Я відповіла, що моє обурення в мережах обумовлено саме стурбованістю цілісністю такої держави, як Україна. І некоректно Росії порушувати питання про свою цілісність”, — поділилася враженнями з ФСБ Ірина.
Окрім вільнодумців у соціальних мережах, єдиним джерелом альтеративного погляду на події є кримські ЗМІ, які виїхали на материк, — вважає екс-кримчанка, а зараз журналістка на материковій Україні Анастасія Магазова: “Люди їх все одно читають (ті, які користуються інетом) або дивляться по супутнику. Але ж це все одно люди, які так чи інакше проукраїнські налаштовані”. Це випливає з довіри власне до колишніх кримських ЗМІ.
Тож, оскільки на півострові залишилися лише провладні медіа, ситуація є такою, що “серед кримчан, які підтримують анексію Криму, є абсолютна довіра до місцевих ЗМІ. Тим більше, що телевізійний медіапростір було повністю зачищене та переформатовано. Спеціалісти з Москви є кураторами відбудови “правильності” та “якості” контенту. Це й викликає довіру, адже різниця дуже помітна — що було раніше і зараз”, — говорить Магазова.
Втім, якщо може видатися, що ФСБ витіснило всіх “ворогів” за Перекоп і вже ні з ким проводити зачистки —то ми помилимося.
З українських ЗМІ в Криму отримав акредитацію лише канал “ІНТЕР”. Так ось, на День Незалежності України, 24 серпня, кореспондентку “Інтера” Юлію Крючкову та оператора Віталія Зятковського, що працюють у кримському корпункті телеканалу, у Сімферополі затримали російські поліцейські і відвезли до Центрального райвідділу внутрішніх справ для “з'ясування їх особи”.
Їх затримали, коли журналісти проводили зйомку в міському парку імені Тараса Шевченка — там проукраїнські активісти прийшли до пам'ятника Кобзарю покласти у підніжжя квіти. Журналістів відпустили. Але затриманням було подано сигнал, якими темами на півострові краще “не цікавитися”.
На питання ІМІ, чи можна в кримських ЗМІ на окупованій території розгледіти ознаки хоч якогось вільнодумства, Магазова відповідає зі скепсисом.
“Редакційна політика формально існує у кожному виданні. Треба розуміти саму систему кримських ЗМІ, — розповідає журналістка. — Деякі інформаційні агентства були ліквідовані або об'єднані, та на їхній базі утворено великий медіахолдінг “Криммедіа”, який повністю підконтрольний владі. Також є медіа, які офіційно є приватними та начебто незалежними, але вони належать людям, які входять до “Єдиної Росії”, тобто все одно обслуговують інтереси влади”.
Також Магазова відкидає можливість прихованої подачі інформації цими ЗМІ: “Езопової мови нема тільки тому, що нема видань, які хотіли б щось повідомити інакше, ніж мейнстрім”.
З цим можна, на жаль, погодитися, прослухавши презентацію журналістки ТРК “Чорноморська” Анни Андрієвської, оприлюдненої на конференції в НСЖУ 3 вересня, щодо мови ворожнечі в кримських ЗМІ. Вона проаналізувала як ті ЗМІ, що існують уже багато років (”Крымская правда”), так і створені після анексії (”Крыминформ”). Найпопулярніші слова — “бандеровцы”, “хунта”, “украинские каратели” та “укропы”.
Журналістка вважає, що вживання “страшилки” “бандеровцы” під час та після Євромайдану багато в чому посприяло швидкій анексії півострова. “Якщо раніше мова ворожнечі була спрямована на нацменшини, то тепер — на українців.
З кримською аудиторією зараз немає кому працювати. Деякі ЗМІ, які переїхали, намагаються це робити, але більшість людей мають можливість отримувати інформацію лише з місцевих ЗМІ, які насичені мовою ворожнечі. А владі це вигідно”, — зазначила Андрієвська.
Сама журналістка знаходиться під кримінальною справою, відкритою ФСБ по діяльності Центру журналістських розслідувань.
Що можна зробити для певної зміни ситуації?
На думку Магазової, навіть ті кримчани, які спершу підтримали анексію, продовжують цікавитися українськими ЗМІ, або свідомо, або через те, що натрапляють на них у соцмережах. Проте не часто натрапляють саме на кримський контент.
Окрім названих вище причин недоступності джерел інформації та коментарів, існує також апатія топ-менеджерів українських видань щодо кримської тематики.
Павло Казарін емоційно зазначає, що він особисто спостерігає більше кримських тем в тих виданнях, де працюють вихідці з Криму: наводить приклад ЛБ.юа, де працює Олександр Яніцький, чи “Української правди”, де працюють Анастасія Рінгіс та Севгіль Мусаєва-Боровик, в “Новом времени” Ольга Духнич.
Щоб зменшити таку залежність, він пропонує:
— сформувати держзамовлення на висвітлення кримської тематики в українських ЗМІ;
— поширити радіосигнал з материкових областей України;
— навантажувати контент боротьбою із міфами російської пропаганди про Крим і про кримчан, які “поголовно підтримали окупацію”.
Таким чином інформаційний простір допомагатиме і тим журналістам і блогерам, котрі в Криму чуються покинутими з боку України і відданими на ласку ФСБ.
Роман КАБАЧІЙ
Что скажете, Аноним?
[13:40 26 ноября]
[11:40 26 ноября]
16:00 26 ноября
15:40 26 ноября
14:45 26 ноября
14:30 26 ноября
14:10 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.