Увечері 23 листопада 2023 року на вулицях Дубліна було неспокійно. Розлючений натовп ірландців кидав у поліціянтів пляшки та фаєри, підпалив кілька автобусів і поліційний автомобіль, трощив вітрини магазинів і скандував антимігрантські гасла. За кілька годин до цього озброєний ножем виходець із Алжиру біля дитсадка поранив трьох дітей і виховательку, яка намагалася їх захистити. Двоє людей — п’ятирічна дівчинка та 30-річна жінка — дістали серйозні поранення. Нападника затримали перехожі.
В ірландській поліції учасників заворушень легковажно назвали “групою божевільних хуліганів, що рухається крайньою правою ідеологією”. Однак геть іншої думки про цю подію був колишній британський прем’єр-міністр Борис Джонсон. У своїй щотижневій колонці для газети Daily Mail він констатував, що люди “не приймуть демографічних змін у такому темпі — навіть у найліберальніших країнах і столицях”. Також Джонсон прокоментував нещодавню перемогу на виборах у Нідерландах партії Герта Вілдерса: “Люди в Ірландії та Голландії, з мого досвіду, є одними з найдобріших і найщедріших у світі; та все ж таки в обох країнах є велика кількість людей, які починають хвилюватися, що щось пішло не так”.
Листопадові події отримали продовження. 5 лютого в Дубліні відбулась акція протесту проти міграції, яка зібрала кількасот осіб. Учасники тримали плакати “Ірландські життя важливі”, “Ірландія переповнена”, скандували гасла й пройшлися центральними вулицями ірландської столиці.
Останні опитування громадської думки підтверджують серйозне зростання підтримки правих політичних сил на виборах до Європарламенту. Особливо помітне збільшення представництва груп “Ідентичність і демократія” та “Європейські консерватори та реформісти”. До їх складу можуть увійти досить одіозні постаті європейського політикуму, які мають певні сентименти до Кремля. Втім, помилково й надто спрощено вважати, що зміщення маятника настроїв населення Європи праворуч є наслідком його захоплення популізмом.
Ще не так давно мультикультуралізм вважався прогресивним явищем, що стимулює економіку та збагачує окремо взяту країну. Цю глобалістську теорію взяли на озброєння західні політичні еліти й інтелектуали переважно лівого та лівоцентричного (але не тільки) спектру. Насправді твердження, що без масової міграції економіка Європи не змогла б нормально функціонувати та розвиватися, є маніпулятивним. Адже більшість мігрантів, які прибувають до Європи з Африки та Азії, не схожі на освічених професіоналів, які сприяють зростанню ВВП. Зате дуже схожі на тих, хто часто живе на соціальні виплати і є економічними біженцями. Однак донедавна не було ґрунтовних досліджень на цю тематику. Напевно, почасти через політкоректність і страх бути звинуваченими в расизмі та ксенофобії. Та нещодавно така аналітика з’явилася.
У січні австрійський інститут економічних досліджень EcoAustria опублікував звіт, згідно з яким міграція коштувала Австрії 21,6 млрд євро за 10 років. Науковці здійснили розрахунки на основі державних доходів і витрат, починаючи з 2015 року — початку європейської міграційної кризи — й до 2023-го, а також фінансових прогнозів на 2024—25 роки. В документі враховуються доходи, пов’язані з міграцією, наприклад, податки, які сплачують працевлаштовані мігранти, що зменшує чисту вартість міграції. Однак за даними Der Standard, лише 45% тих, хто отримав притулок до 2022 року, — здебільшого вихідці із Сирії, Афганістану, Сомалі, Іраку та Ірану — працюють і сплачують податки. Резюме дослідників із Австрії однозначне: витрати на мігрантів-біженців значно перевищують доходи від них. До речі, в цьому дослідженні українців до уваги не брали, адже вони мають статус переміщених осіб.
Висновки австрійського інституту дуже схожі на результати фундаментального дослідження Школи економіки Амстердамського університету. Дослідження 2023 року під назвою “Держава добробуту без кордонів: наслідки імміграції для державних фінансів” виявило, що витрати, пов’язані з імміграційною політикою в Нідерландах, у середньому становили 17 млрд євро на рік, а пік у 32 млрд євро було зафіксовано 2016 року. Загалом вартість імміграції для країни склала за 25 років близько 400 млрд євро.
Однак дослідники звернули увагу на цікаві деталі: імміграція з більшості західних регіонів (йдеться про цивілізаційний, а не географічний вимір) була “позитивною для скарбниці”. Іммігранти з Японії, Північної Америки, Океанії, Британських островів, Скандинавії та Швейцарії “роблять значний позитивний внесок у розмірі близько 200 тис. євро на іммігранта”. З іншого боку, автори стверджують, що імміграція з незахідних регіонів “має тенденцію негативно впливати на скарбницю”, що “особливо вірно” для регіонів Карибського басейну, Близького Сходу (включно з Пакистаном і Туреччиною), а також Північної, Центральної та Західної Африки (чисті витрати від 200 тис. до 400 тис. євро), Марокко (550 тис. євро), Африканського Рогу та Судану (600 тис. євро). У середньому західні іммігранти роблять позитивний внесок у розмірі 25 тис. євро, а незахідні іммігранти коштують голландській казні 275 тис. євро.
Видатки голландського уряду на мігрантів перевищують середні витрати на освіту, соціальне забезпечення та пільги. Лише 2016 року нідерландський уряд витратив близько 30 млрд євро на освіту, що на 2 млрд менше, ніж він витратив на мігрантів того ж року. В дослідженні наголошується, що іммігранти зазвичай платять нижчі податки та роблять менше внесків на соціальне страхування, ніж немігранти.
Інші країни Європи не проводили таких детальних досліджень. Водночас відомо, що, наприклад, Німеччина 2023 року витратила приблизно 48 млрд євро на мігрантів. Сюди входили витрати на прийом, житло, міграційний облік, освітню підтримку дітей та молоді й різні соціальні видатки. Також відомо, що близько 900 тисяч мігрантів — майже половина з тих, хто прибув до Німеччини під час міграційної кризи 2015—2016 років, — досі живуть на соціальні виплати. Та проблеми від нелегальної неконтрольованої міграції мають не лише економічний вимір.
Останнім часом у Європі спостерігається серйозне зростання рівня злочинності. Спокійні, затишні та безпечні європейські міста стають історією. Мейнстримні медіа намагаються не афішувати зв’язок між злочинністю та мігрантами. Поліція також часто уникає розголошення національності й походження злочинців. Але це має радше зворотний ефект, оскільки посилює недовіру до органів влади.
Класичний приклад того, як безконтрольна міграція може перетворити безпечну та спокійну країну на поле битви злочинних банд, — Швеція. Держава, в якій кожен п’ятий житель народився за межами країни, нині переживає сплеск злочинності через бандитські війни, до яких масово залучені іммігранти. Зараз у країні найвищий рівень насильства із застосуванням зброї в Європі. 2022 року внаслідок збройного насильства загинуло понад 60 людей. Лише у вересні 2023 року внаслідок бандитських перестрілок загинуло 11 людей. Шведський уряд був змушений залучити армію для наведення порядку. А прем’єр-міністр Ульф Крістерссон звинуватив у насильстві “безвідповідальну імміграційну політику та невдалу інтеграцію”.
2020 року шведський професор соціології Йоран Адамсон опублікував дослідження злочинності, яке демонструє її зв’язок із імміграцією. У період із 2002 до 2017 року 58% підозрюваних у злочинах у Швеції були мігрантами. Мігранти також скоїли 73% вбивств і 70% пограбувань у країні. Загалом Адамсон у своєму дослідженні дійшов висновку, що рівень убивств у Швеції зріс учетверо через імміграцію.
Експерти з Данії теж підтверджують взаємозв’язок імміграції та злочинності. 2020 року індекс злочинності в цій країні був на 51% вищим серед чоловіків-іммігрантів і на 149% вищим серед нащадків чоловічої статі незахідного походження, ніж серед усього чоловічого населення.
2018 року The Wall Street Journal виявила, що в Німеччині іноземці становлять непропорційну частку підозрюваних у злочинах (34,7%). За даними Італійського міжнародного інституту політичних досліджень, 2018 року в італійських в’язницях перебувало 59 655 ув’язнених, із яких 34% становили іноземці, причому найбільші групи походили з Марокко (3751), Албанії (2568), Румунії (2561), Тунісу (2070) та Нігерії (1453).
Частина лівих політиків вважає взаємозв’язок між нелегальною міграцією та зростанням злочинності в Європі надуманим і “проявом расистських упереджень”. Деякі аналітики зазначають, що поширеність злочинності серед мігрантів із окремих регіонів є наслідком їхньої поганої інтеграції. Інші апелюють до того, що незахідні мігранти часто викликають більше підозр у поліції. Звісно, такі моменти можуть мати місце. Але як пояснити масові новорічні заворушення на вулицях великих європейських міст із атаками на поліціянтів і підпалами авто, які вже стали традицією?
Політкоректність, за якою не видно реальності, як і вперте слідування теоріям, що не працюють, може мати занадто погані наслідки для Європи. Ми спостерігаємо за фрагментацією західних суспільств, делегітимізацією єдиної національної ідентичності, відмовою від здорового патріотизму, дистанціюванням від історичних традицій своєї нації. Це не може не викликати занепокоєння й несприйняття в дедалі більшої частини суспільства.
Культивуючи та політизуючи групову ідентичність, мультикультуралізм відчужує людей від нації, яку вони представляють. Ісламізація континенту, зростання рівня злочинності, утворення паралельних суспільств із незахідними цінностями та поглядами — це не вигадки “божевільних ультраправих популістів”, а об’єктивна дійсність. Нинішній правий поворот у Європі — наслідок тривалого ігнорування керівними політичними елітами важливих фундаментальних проблем.
