Чому українські міста не купують влітку дешевий газ на зиму

Це була чудова нагода якісно підготуватись до зими і купити необхідний газ за низьких цін. Втім, жодне українське місто так не вчинило.

Є чотири причини, чому міста та виробники тепла (ТКЕ), які найчастіше є комунальними підприємствами, ще не користуються всіма можливостями ринку газу.

Перша і основна причина — відсутність мотивації. Саме з мотивації, а точніше — її відсутності, потрібно починати аналіз цієї проблеми. Бо, якби була мотивація, то вівся б пошук можливостей для виходу з цієї ситуації.

Керівник теплокомуненерго та засновник такого ТКЕ (якщо це комунальне підприємство, то засновником і власником зазвичай є міська або селищна рада) просто не зацікавлені економити на ціні газу чи хоча б шукати гарантований ресурс на зиму.

Чому цієї мотивації немає?

Тому що економія на ціні газу для ТКЕ не приносить вигоди ні самому підприємству, ні його керівнику.

Зекономлене на газі цього року у підприємства “відберуть” наступного року. Адже при встановлені тарифу на виробництво тепла на наступний рік регулятор чи міська рада будуть змушені переглянути та зменшити тариф.

Так працює нинішня модель тарифоутворення на виробництво тепла.

А якщо зменшать тариф, то й зменшать рівень прибутку (навіть той мізерний, який дозволяють закласти в тариф), бо не просто так таке тарифоутворення називають “витрати+” — чим більше витратив, тим більший “+”.

Це наріжний камінь, з якого все починається та з чим стикається кожен виробник тепла в Україні.

Друга складність — режим покладання спеціальних обов’язків (ПСО). Його запровадили на час перехідного періоду (який затягнувся в Україні вже на шість років), щоб поступово переходити від регулювання цін і умови постачання газу для ТКЕ до відкритого ринку.

У рамках ПСО газ постачається виробникам тепла без передоплати та без гарантованої його оплати взагалі. Тому, завдяки ПСО, теплокомуненерго не потрібно залучати оборотні кошти на передплату газу, отримувати банківську гарантію на оплату або використовувати інші інструменти.

М’яко кажучи, це не сприяє платіжній дисципліні — підприємства ТКЕ заборгували за газ понад 38 млрд грн, станом на 6.01.2021.

Режим ПСО не те що не стимулює теплокомуненерго шукати газ на зиму дешевше, а й взагалі — шукати газ. Він завжди є. Неважливо, за якою ціною, важливо, що його гарантовано дадуть. Тим більше, що борги за газ перед державним постачальником вже колись списували.

Чому чиновники і урядовці намагаються так захищати ТКЕ від ринку? Тому що знають, чинне законодавство змушує регуляторів встановлювати квазітарифи.

І це третя причина — квазітарифи, які часто не покривають навіть витрати на виробництво, транспортування, постачання тепла.

Окрім того, чиновники на виборчих посадах хочуть подобатися електорату. А електорат — це споживачі послуг ЖКГ.

Наприклад, у розпал опалювального сезону по кілька разів на місяць переглядати умови ПСО, як це було восени 2018 року, змінювати правила нарахування плати за опалення тощо.

Мета одна — подобатися електорату все більше і більше вже сьогодні, не зважаючи на те, що буде завтра. А завтра зазвичай наступає швидко та болісно.

Влада змінюється, проблеми в галузі залишаються, як і споживачі з примноженими проблемами та ще більшими витратами.

Бо ціни на енергоносії мало залежать від влади напряму — світові ринки диктують ціни, а споживач все одно за них заплатить, як не з лівої кишені, так з правої.

В результаті, за інформацією Мінрегіону, станом на початок вересня 2020 року різниця між витратами ТКЕ та тарифною виручкою (так звана “різниця в тарифах”) склала близько 21 млрд грн.

Це грошовий вимір четвертої причини — непрогнозованої та непослідовної регуляторної політики.

Також державі не надто цікаво налагодити повну та вчасну оплату послуг. Хоча підприємства ТКЕ і так отримують свою тарифну виручку із затримкою, Верховна Рада ще й встановила максимальну пеню за невчасну оплату комунальних послуг — 3,65% річних.

Це нижче за будь-яку банківську ставку в Україні. То який споживач захоче платити за комунальні послуги вчасно та в повній мірі, якщо режим “не платити” обходиться йому так дешево.

Усі ці нюанси насильно заганяють тепловиків на голку ПСО, де уряд обіцяє їм гарантований газ і необов’язкову оплату. Це регулювання не сприяє ані енергоефективності, ані платіжній дисципліні.

Виробники тепла чи міста, які дійсно переймаються здешевленням і покращенням своїх послуг, могли б придбавати газ влітку за низькими цінами.

Це не обов’язково дозволило б одразу знизити тариф на тепло, але точно б вивільнило кошти для оновлення мереж і обладнання, для покращення послуг.

Однак цю проблему неможливо вирішити без спільного рішення на рівні Верховної Ради та Кабінету міністрів України.

Олексій ХАБАТЮК, заступник начальника департаменту енергоефективності НАК “Нафтогаз України”