Чим завинив “Маленький принц” перед Міністерством освіти?

Новітній курс світової літератури розробили й затвердили дуже швидко — ледь не за місяць. У Міністерстві стверджують, що на це були вагомі причини, адже стара програма була недосконалою. Зокрема, не враховувала вікових особливостей дітей, була переобтяжена, не бралися до уваги міжпредметні зв’язки. Але, як писав викреслений зі шкільних підручників Сент-Екзюпері, “немає у світі досконалості”.

Адже в новій програмі є не лише всі недоліки старої, а й купа нових. В цьому переконані вчителі — активісти ініціативної групи, які готові протестувати проти змін. Хоч їм і страшно.

Просто читання

За ініціативою Міністерства відтепер світову літературу вивчатимуть до 9 класу. У 10 та 11 ознайомлення з нею продовжать лише у профільних навчальних закладах.

“Вивчення творів світової класики завершиться у віці 14—15 років, — констатує Віолетта Обозна, вчителька з ліцею №142. — Я працюю для того, щоб дожити до 10—11 класів, отримати людину, що здатна розмірковувати, і з нею працювати! А в мене її забирають”.

“Кожен предмет, який вивчають у школі, щось формує. Українська література відповідає за формування ментальності, за патріотизм. Вона виховує українця, громадянина, — каже вчителька. — Але література однієї нації — українська, російська чи вірменська — не може сформувати цілісного світогляду учня. Глобально сформувати людину може лише курс світової літератури”.

Вчителі кажуть, що завжди дуже пишались тим, що в Україні, на відміну від сусідньої Росії, курс світової літератури викладається окремо. Але впевнені, що за нової програми пишатись вже не буде чим. “Це буде просто урок читання”, — зауважує Ірина Мегедь, вчителька технічного ліцею, голова ініціативної групи педагогів. Насамперед це пов’язано з тим, що програма стає більш примітивною…

За часів незалежної України програму змінюють вже вп’яте. “Але лише зараз із неї прибирають класичні тексти, які впливають на духовний розвиток, — наголошує Віолетта Обозна. — І замінюють текстами, які зовсім не розвивають дитину”.

Серед текстів, які не догодили авторам нового курсу: “Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, “Фауст” Гете, “Мауглі” Кіплінга, “Володар мух” Голдінга, “Робінзон Крузо”…

“Нашій державі не потрібні розумні люди, — погоджується Віолетта Обозна. — Не потрібні тексти, які змушували людину замислитись, сформувати власну думку. Сформувати особистість. Потрібна сіра маса, для створення якої достатньо примітивних книжок. Зовсім не потрібно цій сірій масі знати, що “ми відповідаємо за тих, кого приручили”.

На думку Ірини Мегедь, авторами програми керує бажання додати до шкільних підручників щось нове. “Але модернізація заради модернізації — ідея споживацька. Вона не пов’язана з освітою чи духовністю, — каже вчителька. — Крокувати в ногу з часом не означає вивчати у школі яскраві новинки літератури цього року замість класики”.

Відтепер, за новою програмою, не вартий уваги українських дітей роман “Герой нашого часу”. Немає в новій програмі й творів багатьох інших класиків російської літератури, зокрема, Куприна, Буніна. “Толстой і Достоєвський нікому не потрібні. Достоєвський, якого читають у всьому світі! Але нащо нам ці скорботи про людство?”, — обурюються вчителі.

Причини “недоречності” книжок не пояснюють, але на дещо світло випадково пролили.

Продаж душі

“Фауста”, наприклад, як свідчить стаття у офіційній газеті Міністерства освіти, сильні світу цього вважають історією про непристойну поведінку Маргарити та, що найголовніше, “спонуканням семикласників до продажу власної душі”.

“Фауста вивчають у 9 класі, — зауважує Ірина Мегедь. — Але річ не лише в цьому. Спитайте у дітей, про що ця книжка. Вони скажуть, що вона про сенс життя. Про пошук”. “Гаррі Поттер” у 6 класі — це хіба не продаж душі?”, — додає викладачка.

До чого поганого спонукав учнів “Маленький принц” у Міністерстві не пояснюють. Але є версії, адже у програмі з’явився твір Річарда Баха. “Замінили льотчика льотчиком, — усміхається Ірина Мегедь. — Мабуть, вирішили, що Бах — сучасник, а Екзюпері — ні. Бах — непоганий письменник. Але я не знаю, чи зрозуміють “Чайку на ім’я Джонатан” у восьмому класі”.

Майже в кожному класі в основній програмі чи у списку для додаткового читання є твори Пауло Коельйо. “Це програма імені Коельйо, — каже Ірина Мегдель. —- Таке враження, що це найкращий автор усіх часів”. На її думку, для того, щоби читати модного бразильського письменника, “не потрібен урок літератури”.

До того ж ознайомлення з його творчістю важко визнати своєчасним.

Борщ для немовлят

“У 9 класі діти вивчатимуть постмодерністський роман “Вероніка вирішує померти”, — розповідає Ірина Прядко. — Це не лише дуже складний текст, а й вельми песимістичний. Чи потрібно його читати у 14 років? Ми спілкуємось із батьками, котрі багато читають. “Як так, “Вероніка…” у 9 класі?” — дивуються батьки, додаючи: “Я не хочу, щоб моя дитина у такому віці читала “Вероніку”.

У тому ж таки 9 класі діти ознайомляться з Блоковою “Незнайомкою”. “Згадайте себе у 14 років, — радить Ірина Прядко. — Як глибоко ви б у 14 років сприйняли фразу “Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине”? — розмірковують учителі. — Та й чи слід у цьому віці дізнаватись, що “истина в вине”? Має бути відповідність віку дитини”.

На канікулах у 8 класі потрібно прочитати “Трьох товаришів” Ремарка. Зараз цей роман влітку читають майбутні 11-класники.

Імена з 10 та 11 класів потрапляють у 9 через саме через те, що в останніх класах світову літературу, схоже, вивчатимуть далеко не всі. “Але ж є і питання психологічного розвитку дитини, — зауважує Віолетта Обозна. — Чи готова вона сприйняти певний твір?”

Хтось пояснить

“Такі дисципліни, як історія, українська література й світова література пов'язані між собою, — пояснює Ірина Прядко. — За старою програмою вони йшли паралельно. Історія збігалася з проблемами, які порушувалися у творах на уроках української та світової літератур”.

“Відтепер у 6 класі ми читаємо “Посмішку” Бредбері. А що таке відродження, хто такий Да Вінчі, діти дізнаються у 8 класі, — перелічують вчителі. —- Мілорад Павіч, якого читають у 9 класі, зачіпає питання Першої світової війни. Діти дізнаються про неї в 11 класі. У 9 ж класі читають і “Собаче серце” Булгакова, а діти й гадки не мають про громадянську війну”. І таких прикладів безліч.

У газеті Міністерства освіти на критику іронічно відповідають, що “хтось пояснить це дитині”. “Коли ми перекладаємо це на “когось” — це злочин. Я маю робити вигляд, що все враховано, а хтось нехай пояснює? Чи я пояснюватиму, що таке Перша світова війна?”, — розмірковує Ірина Мегдель.

“Тепер я маю викладати дітям історію”, — погоджується Віолетта Обозна.

Важлива й кореляція окремих (відсутніх у новій програмі) творів світової літератури з творами літератури української. “Як діти вивчатимуть “Енеїду” Котляревського, якщо вони відтепер не читатимуть “Енеїду” Вергілія?” — дивуються вчителі.

Вершинні твори

Коли програму 10 та 11 класів викладають молодшим дітям (на думку вчителів, значно перевантажуючи їх), постає ще одне запитання. Що ж читатимуть у старших класах гуманітарних ліцеїв, де все ж таки планується подальше вивчення світової літератури?

“Стандарт 10 та 11 класів неприйнятий, — констатує Ірина Мегедь. — Все приймається частково. Неможливо побачити повну картину. Ми побачили лише курс літератури, який закінчується у 9 класі. І з нього видно, що література світова буде далі, звісно, якщо буде, виключно у філологічних класах. Автори програми не кажуть, якою вони її бачать. Кажуть, що у старших класах вивчатимуть “вершинні твори”. Це не ідея і не концепція. І ми не знаємо, що вони оберуть”.

Замислений вигляд

“Я скажу їхньою мовою: блін!, — обурюється український письменник Іван Андрусяк. — Навіщо замість “Маленького принца” та “Фауста” вивчати “Алхіміка” Коельйо? Виховувати тупаків? Є тексти, на яких дітей виховують у всьому світі, і тексти, на яких діти обов'язково виховуються у дискурсі європейському. Араби, китайці та японці мають власне бачення, та й вони не відкидають таких книжок, як “Маленький принц”. А ці дебіли… Кого вони виховують з дітей? Рабів?”

“Людина, яка не читала “Маленького принца”, буде ідеальним рабом на заводі Ахметова”, — додає письменник.

“Заявлені зміни до навчальної програми смішні й абсурдні, — коментує невчасність вивчення певних творів Любко Дереш. — Як можна давати двомісячній дитині борщ, якщо вона ще каші не може перетравити? Спочатку слід давати молоко. Тоді — кашу. Відтак — щось важче. Інакше нам загрожує виховати покоління ідіотів, які навчаться добре робити замислений вигляд”.

На думку Ірени Карпи, вчителі обрали “занадто інтелігентний спосіб боротьбі зі владою хамів”. “Значно дієвішим буде, якщо батьки солідарно не відпустять дітей до школи. Те, що пропонується, — маячня повна. Яка Гавальда? Який прокурений вагон?.. Те, що в когось воно викликає ностальгійні настрої і шансонну естетику, чи те, що чиясь гламурна телиця нічого за Гавальду складнішого “ні асіліла”, не значить, що з українських дітей треба робити розумово відсталих, — каже письменниця. — “Гаррі Поттера” вони й самі прочитають, не дурні. І пересування по класах авторів теж пришелепкувате. Все це робиться лише для того, щоб діти перестали читати взагалі, зненавидівши уроки літератури разом із учителькою.

Неписьменними рабами легше правити”.

Валерія БУРЛАКОВА