Чи зможе АМКУ обмежити монополію Фірташа та “Нафтогазу”

Антимонопольний комітет із великим запізненням взявся тушити пожежу монопольного здирництва, підпалену зловживаннями газової імперії Фірташа.

В цей же час державний “під самим носом” АМКУ гігант-Франкештейн влаштовується зручніше, щоб зжерти ослаблених конкурентів, та коронуватися у супермонополіста.

Масові акції протесту та викликану ними паніку на печерських пагорбах “Нафтогаз” талановито обернув на свою користь, отримавши проміж іншого, фактично, ліцензію від держави на “канібалізм”.

Переваги Нафтогазу

В Україні є газ двох видів за походженням: внутрішнього видобутку та імпортований.

Перший об’єктивно дешевший та в періоди сезонних піків різниця в цінах може перевищувати 400%.

Отже прямий доступ до газу внутрішнього видобутку — суперперевага. Маючи її, продавець зможе отримати більшу маржу за конкурентів.

Газ добувають та імпортують два типи компаній: приватні фірми та державний “Нафтогаз”. Він і має привілейоване становище з середини 2020 року, коли держава припинила регулювати ціни та лібералізувала ринок.

“Нафтогаз” видобуває 70% українського газу або більше 50% всього обсягу споживання природного газу в країні. Його рекламують вищі посадові особи держави. В якості роздрібної мережі “Нафтогаза” виступає державний банк.

З регуляторами та державними контролерами у топ-менеджменту держкомпанії побудована ефективна взаємодія з можливістю оперативно доносити свою позицію без необхідності записуватись на прийом.

Також “Нафтогаз” має різні статуси, в тому числі постачальника останньої надії (ПОН), який забезпечує компанії гарантований ринок збуту та дохід.

Маючи весь цей арсенал дарованих державою переваг, “Нафтогаз” міг розпорядитися ним по різному. І використав по-бізнесовому.

Ціновий демпінг

З середини 2020 року бізнес-поведінка групи компаній “Нафтогаз” мала всі ознаки хижацького ціноутворення — встановлення штучно занижених цін з метою витіснення конкурентів.

Одна з його компаній продавала промисловості газ у роздріб на 10% дешевше, ніж інша компанія “Нафтогазу” реалізовувала цей газ оптовим постачальникам. Тобто, своїм потенційним конкурентам.

Як наслідок, інші компанії-постачальники не могли конкурувати з ціновою пропозицією “ГК Нафтогаз”, як роздрібного постачальника газу для непобутових споживачів.

Бо імпортний газ був очікувано дорожчим з об’єктивних причин. А ціну на газ внутрішнього видобутку штучно завищував для постачальників сам “Нафтогаз”.

Такою поведінкою “Нафтогаз” одразу “вбивав двох зайців”: постачальників газу промисловості та видобувачів українського газу.

Якщо по першим причинно-наслідковий зв’язок вже зрозуміло з описаного вище, то по другим варто пояснити додатково.

Всі видобувні компанії в Україні мусять платити ренту з видобутку. Розмір ренти залежно від глибини та віку свердловини розраховується в прив’язці до ціни імпортного газу — від 11% до 29%.

Тобто за дешевий український газ треба платити високий податок, прив’язаний до дорогого імпорту. У підсумку ціна газу таких компаній перевищує біржову ціну.

Як наслідок, завдяки “нафтогазовому” демпінгу на роздрібних поставках промисловості ціна українського газу на біржі іноді провалювалась нижче точки прибутковості конкурентів “Нафтогазу”.

Конкуренти півроку били в набат з цього приводу, жалілися регуляторам та іншим чиновникам, направляли заяви в Антимонопольний комітет.

При цьому, позиція газовиків була достатньо конструктивною. Вони не вимагали від АМКУ накласти великі штрафи на державного монополіста чи примусово його поділити.

Вимоги зводились до необхідності продажу на біржі всього видобутого “Нафтогазом” газу. Щоб як нафтогазівські компанії, так і сторонні постачальники мали рівний доступ до купівлі дешевого палива. Та його отримував би той, хто запропонував на аукціоні найбільшу ціну.

Такий підхід виключив би можливість вищеописаних зловживань та нівелював би видобувні переваги “Нафтогазу”.

За умови прозорих та проконкурентних біржових торгів, від такої ініціативи держава, бізнес і побутові споживачі отримали б тільки плюси.

Одночасно, це стимулювало б розвиток українського видобутку та слугувало б щепленням від монополізації для газового ринку.

Антимонопольний комітет відреагував на скарги зверненням до уряду з пропозицією продажу “Нафтогазом” видобутого газу на біржі. Але як відреагував Кабмін — ми інформацію не знайшли.

Після того подібну ідею АМКУ вже жорсткіше сформулював у рішенні про надання дозволу “Нафтогазу” на придбання “Надра Юзівська”. Ця фірма має спеціальний дозвіл на розвідку та видобуток газу на Юзівській площі до 2063 року.

Цього разу АМКУ не просто звернувся, а зобов’язав 15% видобутого групою газу продавати на біржі, за виключенням того, що використовується для ПСО, та крім видобутого “Укрнафтою”.

Досвід європейських країн

Чи спроможні ці 15% виправити описані конкурентні перекоси на ринку? Ні, бо по суті йдеться не про 15% від усього видобутку “Нафтогазу”, а від його маленької частини.

До того ж, якщо прогнози видобутку газу на Юзівській ділянці виправдаються, то це принесе “Нафтогазу” збільшення частки ринку на щонайменш 10%. І він займе більше 60% всього обсягу внутрішнього споживання України.

Тож не можна говорити, що АМКУ, надавши такі зобов’язання, виконав своє завдання та може “вмивати руки”.

Більш того, якщо подивитись на іноземний досвід, то в Європі, для прикладу, зобов’язання щодо торгівлі природним газом на біржах мають Румунія з квотою 40% для виробників, Греція — з квотою 17% для імпортерів через систему електронних аукціонів, Польща — 55% тощо.

При цьому, у Греції та Польщі зобов’язання були надані для захисту від монополії основного імпортера, оскільки ці країни значною мірою покладаються на імпорт.

А у Румунії зобов'язання ввели для підтримки розвитку ринку. І це при тому, що вони не мають наших проблем з демпінгом та конкурентних перекосів.

Чому не спрацював ринок газу для населення

З серпня 2020 року держава зняла регуляторні обмеження на ще одному сегменті газового ринку — постачання побутовим споживачам (населенню).

“Нафтогаз” також давно цікавився цим сегментом. Проте, на відміну від постачання газу непобутовим споживачам (промисловості), на цьому ринку були присутні історичні монополісти — газзбути, пов’язані з облгазами.

Останні мали можливість прив’язувати до себе споживачів та не відпускати їх до постачальників з більш дешевою ціною, а також зловживати з метою з одного боку захисту свого монопольного становища, з іншого — забезпечення надприбутків.

Більше 70% газзбутів та облгазів — компанії групи РГК Дмитра Фірташа, та його партнерів — Юрія Бойко та Сергія Льовочкіна.

Антимонопольний комітет знав про зловживання, але замість штрафу та інших інструментів примусу давав газовикам рекомендації, витрачаючи на це дорогоцінний час і ресурси.

Очікувано, рекомендації виконані не були, а поведінка фірташівських газовиків залишилась монопольно-зловживацькою.

Та й легкий інструмент рекомендацій Комітет використав після того як вже у 2019 році визнавав дії газзбутів та облгазів порушеннями та штрафував компанії.

Кульмінацією став опалювальний сезон 2020 — 2021 років, коли люди протестуючи проти грабіжницьких тарифів, почали перекривати дороги.

На момент перекриття доріг вартість газу у окремих фірташівських збутів сягала 10 грн за куб м, а вартість доставки — подекуди 3 грн.

При цьому, якщо вартість газу фірташівці задирали при мовчазній бездіяльності АМКУ, то ціну доставки їм встановив державний регулятор НКРЕКП, включивши до неї, серед іншого, витрати на погашення їх боргів перед “Нафтогазом”, переклавши їх фактично на гаманці споживачів.

Перспектива тарифного майдану непокоїла мешканців печерських пагорбів та в новорічні дні почався активний пошук рішення.

У Зеленського здебільшого вірно ідентифікували причину різкого підвищення: монополізований ринок саме так відреагував на сезонний скачок світових цін.

На конкурентному ринку ризик різкого зростання для кінцевого споживача був би дещо “закруглений” конкуренцією імпортного та вітчизняного ресурсу.

Вітчизняний ресурс знизив би ціну за рахунок дешевизни, а конкуренція завадила б монополістам перекладати всі ризики ведення бізнесу на споживачів. Та як наслідок, ще знизила б ціну, змусивши зменшити маржу.

Проте шлях до розвитку конкуренції на ринках видобутку та реалізації газу нереально здолати за два місяці, якщо до цього нічого не робив.

Тому у піковий зимовий період споживання вирішили обійтися державним регулюванням ціни 6,99 грн, та вже потім вирішувати, що робити з монополіями та конкуренцією.

Не вдаючись до аналізу законності цього рішення, відсутності в уряду повноважень на регулювання цін тощо, зупинюсь в цій частині лише на тому, що це рішення принесе для “Нафтогазу”.

Як Нафтогаз став регулятором

6,99 грн — ціна менша за ринкову, бо на біржі як в Україні, так і за кордоном газ коштує дорожче.

Проте 6,99 залишається приємно маржинальною для “Нафтогазу” ціною, якщо орієнтуватись на собівартість газу українського видобутку 3 грн/куб.

Інші компанії, що не мають доступу до такого дешевого газу — вимушені будуть або продавати газ у збиток, або віддати клієнтів “Нафтогазу” та покинути ринок.

“Нафтогаз”, у свою чергу, заявив, що готовий продавати газ конкурентам дешевше від 6,99. Але за умови, що вони в подальшому його постачатимуть виключно побутовим споживачам, про що відзвітують “Нафтогазу” у вигляді клієнтської бази даних.

Вимога “Нафтогазу” по суті правильна і спрямована на недопущення зловживань шляхом купівлі дешевого газу для побутових споживачів та продажу його за вищою ціною промисловим.

Але по формі вона однозначно некоректна. Бо “Нафтогаз” точно не є регулятором або контролером на ринку. І раніше сам собі дозволяв дешево продавати газ промисловості.

Але, ні Антимонопольний комітет, ні профільний регулятор, ні міністерство, ні будь-які інші чиновники особливо не звертають на це уваги, й навпаки — активно закликають з екранів телевізорів населення купувати газ у “Нафтогазу”, бо вартість його ресурсу об’єктивно дешевша.

Що може зробити АМКУ

Через два місяці державне регулювання закінчиться, і газовий ринок зі спаплюженою конкуренцією знов предстане перед нами у всій красі.

Тільки на відміну від періоду “до 6,99”, позиції двох газових монополістів суттєво зміняться:

• група РГК Фірташа закріпить репутацію барона-розбійника. Якщо АМКУ прикладе трішечки більше зусиль ніж “0”, то зможе її приборкати;
• група “Нафтогаз”, замаскувавшись у супермена, наростить свої позиції та АМКУ буде край важко звинуватити її у зловживаннях.

Адже в ці два місяці чисельними рішеннями та публічними комунікаціями держава виправдала демпінг на ринку продажу газу побутовим споживачам.

Отже, назвати такі самі дії під час продажу газу для промисловості порушенням — буде важко.

А значить, в якості подяки за порятунок владних рейтингів державний монополіст взяв не багато, не мало — ліцензію на поїдання конкурентів за допомогою демпінгу.

І хоча за традицією ми звикли не помічати ринок газу поки не приходить зима, на цей раз є можливість змінити хід історії.

Антимонопольний комітет, сподіваюсь, офіційно не погоджував усі ці плани порятунку та рішення, а значить його позиція може відрізнятись від думок на Банковій та Грушевського.

Юридично виправити перекоси відомство може, кваліфікувавши поведінку “Нафтогазу” як порушення, суттєво збільшивши обсяг українського газу, що має продаватись на біржі, та прибравши всі інші можливості для зловживань.

Практично, все залежить від того, наскільки Комітет має політичну спроможність наважитись на активні дії.

Адже в противному випадку, коли ми наступної зими зіткнемося зі схожим викликом, винних варто буде шукати не тільки та не стільки на Печерську, а перш за все — на Липківського (вулиця, на якій розташований АМКУ в Києві — БЦ).

Бо на відміну від інших — вони мали ширший діапазон можливостей.

А поки що, найбільш вірогідний прогноз для наступної газової зими такий — все буде “Нафтогаз”!

Автори:

Агія Загребельська, засновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 роках.

Тетяна Симоненко, фахівець з питань антимонопольної діяльності “Ліги антитрасту”.