Час лікувати енергетичне ожиріння

Хвиля якісно підготовлених, із стильними сайтами, якісною інфографікою та гарним продакшном відеороликів мітингів проти “тарифного геноциду” чомусь не викликає в мене питання, хто платить.

Основне моє питання до тих, хто свято вірить у “прозоре ціноутворення на енергоносії” та “дешевий газ українського видобутку”.

А коли ви мітингували за “прозоре ціноутворення на молоко”, “обґрунтовану ціну на хліб” чи “дешевий сир українського походження”?

Мантра “прозорі тарифи”, яку активно експлуатує багато політиків, продовжує затягувати у світ патерналістських ілюзій чимало українських громадян на радість зовсім не українським громадянам.

Ціна “дешевих тарифів” нами заплачена величезна: від поруйнованого житла у мирних містах до російських танків та “Буків” на сході України.

Так, це ми заплатили за цю руйнацію.

Своїми грошима. Своїми “доступними” платіжками. Своєю страусячою позицією. Своєю відмовою бачити, хто реально платить за “дешевий” газ.

Своєю готовністю толерувати державну безвідповідальність і купувати снаряди ворогів, аби лише не довелося думати про складні питання та міняти свою поведінку, яка така зручна й звична вже 30 років.

Бо мінятися некомфортно. Бо це невідомість. Може бути краще — але раптом не вдасться. Тому краще вже залишити так, як є.

“Прозорі тарифи” — це симулякр. Уявіть, що у вас таки є “прозоре ціноутворення на молоко”. Ви знаєте всі джерела молока, додану вартість на етапах переробки, ціну транспортування та допустиму націнку магазину.

Ви все це знаєте, але споживаєте молоко за ціною, встановленою державою, і за нормою, встановленою державою. І стандарт смаку заданий державою. І якщо ви веган і не п'єте молока, ви все одно платите за місячну норму молока, бо такий об'єм встановлений регулятором.

Чи допоможуть вам “прозорі тарифи” від безвідповідальності постачальника? Від того, що інше молоко пропадатиме. Що іноді воно буде кисле чи розведене. Що суперечки за якість молока буде розглядати сам виробник. Єдина причина, яка захищає вас від оскотинювання постачальника, — це те, що у вас є вибір.

Ви можете купити молоко півдесятка виробників: звичайне, органічне чи тривалого зберігання в магазині, чи суботнього ранку на базарі купити молоко, яке приїхало до вас прямо від корови, яка пасеться десь на Переяславщині. І тому боротьба за “прозорі тарифи” в енергетиці дуже вигідна тим, хто не хоче, щоб у нас був вибір.

Перед тим, як заперечити тезу про конкурентну природу ринку молока та “природні монополії” в енергетиці, просто прислухайтеся до того, що казав Каха Бендукідзе.

“Насправді ідея природних монополій — це фальшива ідея, тому що вона спирається на якесь архаїчне уявлення про продукт. Газ, який ти мені постачаєш, конкурує не з газом, який мені постачає інший постачальник, а з електроенергією, дровами, вугіллям, відходами, утепленням вікон”.

Ви продовжуєте вірити у природні монополії?

Інша біда — ми приховуємо реальну проблему. Ми хворі енергетично — і як країна, і як домогосподарства. Ми втрачаємо в три-чотири рази більше енергії, ніж наші сусіди за західним кордоном. Це енергетичне ожиріння.

Причина цієї хвороби у хронічному, задавненому ігноруванні болючих, але необхідних кроків. У гнійному популізмі та прогресуючій управлінській деменції.

У боягузтві урядів та архаїчних звичках громадян. В ігноруванні енергетичних викликів і намаганні популізмом та поєднаними стрічечками приховати тектонічні зсуви, що вже сталися у світі.

Намагаючись захистити наше енергетичне ожиріння мітингами, ми прирікаємо себе на менші шанси. Бо ожиріння не дає динамічно рухатися, коли це потрібно. Бо ожиріння дає більші шанси на інфаркт та хворобу Альцгеймера. Бо ожиріння змушує вас тягнути до рота більше, ніж потрібно стрункій версії вас.

Теперішній уряд теж важко назвати правдорубом. Це Черчілль міг сказати: “Я не можу пообіцяти вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз та поту”. Правда може давати сили, коли довкола війна. Коли навколо війна, популізм породжує зневіру.

Потім ненависть, але на якийсь час популізм дає дозу полегшення. Як доза, за яку реальна розплата приходить з часом.

Є дві системні помилки в енергетичному блоці уряду: комунікації та втеча від змін.

Звичайно, є речі високого класу. Команда, яка розвернула вектор постачання газу в Україну, заслуговує на прижиттєвий пам'ятник. Так само, як з молоком: “Газпром” одразу почав пританцьовувати на задніх лапках, тільки-но побачив, що у вчорашньої жертви з'явився вибір.

Але драма газу, який прийшов від європейських постачальників, у тому, що ним знову живиться українське енергетичне ожиріння. Що він знову марнується на відсутність змін у структурі споживання. Що ми просто змінили постачальника макаронів, але не перейшли на низьковуглеводну дієту.

Комунікаційно уряд загнав себе в кут термінологією — однією фразою “підвищення тарифів”. Звичайно, за цим ідуть пояснення про скорочення субсидій та енергомонополії. Але уряд збрехав, бо підвищення тарифів нема.

За вас просто більше не будуть доплачувати. Ваші макарони й картопля не субсидуватимуться. Ожиріння стає дорожчим, однак шанси на оздоровлення — є.

Основний провал уряду — це “енергоефективність”, себто її відсутність. Ми не можемо вилікувати енергетичне ожиріння, не змінюючи структуру споживання.

Ми не маємо права відносити до енергоефективних будь-які проекти, які не спричиняють скорочення загального енергоспоживання на будівлю чи метр квадратний площі без погіршення якості життя.

Ми не можемо досягти енергоефективності без масштабних і системних проектів — від тотального обліку та регулювання енергоспоживання з оплатою від спожитого до комплексного утеплення будівель і заміни інженерних систем.

Це складні проекти. Це проекти, які дорого коштують. Але це проекти життя, це проекти оживання країни, і саме з ними приходить нова якість життя. Проте масштаб думки для таких проектів занадто серйозний. Тому легше піти на мітинги за “прозорі тарифи”.

Чи назвати скорочення споживання газу на 4 млрд куб м “результатом програм енергоефективності”: особливо в це віриться на фоні втраченої на сході промисловості.

Чи назвати “енергоефективною” програму кредитування кількох тисяч твердопаливних котлів у країні з населенням понад 40 млн.

Боротьба в енергетиці потрібна. Довга, складна, системна. Але я не буду виходити на мітинг проти “тарифного геноциду”, бо в поточній ситуації — це як боротьба з ожирінням дешевими макаронами чи з алкоголізмом дешевою горілкою. Воно, може, і популярно, але точно не дасть іншої якості життя.

Це боротьба за те, “щоб усе було так, як було” — тоді, коли світ довкола вже змінився. Це боротьба за прості, зрозумілі й неправильні рішення у ситуації, коли потрібні комплексні і часом складні рішення.

Це боротьба за право не думати. Це боротьба за “віковічні традиції”, щоби хтось вирішив за тебе і зробив тобі добре, причому часто ти просто не бачиш реальну ціну цього “добра”.

Це боротьба за свободу енергетичного ожиріння ціною тих, хто хоче його позбутися.

Я знаю, що моя аналогія з ожирінням добряче пече тим із вас, хто страждає від цього у фізичному тілі. Я знаю, що це за штука. Я знаю, як вона впливає на якість життя — як у фізичному, так і в ментальному плані.

Я знаю, що таке хворі суглоби, затиснені жиром внутрішні органи, туман у мозку. Я знаю, як гірко, коли ти не можеш пробігти 300 метрів, хоча колись 8 км були ранковою нормою. Але мені нічого не дало стільки здоров'я, як втрата 25 кілограмів ваги. І тому я цього ж бажаю своїй країні.

Я точно не піду на мітинги довкола “тарифного геноциду” і “прозорих цін”, бо вірю у банальні економічні закони. Вірю в те, що єдина можливість забезпечити гідну старість пенсіонерам — це економічна активізація в країні.

Це вибір. Це зміна нашої поведінки у великому масштабі, яка приводить до великих зрушень в енергетиці. Це відмова від енергетичних принципів і очікувань епохи СРСР.

Замість того, щоб віддаватися ілюзіям та патерналістським огризкам радянського минулого, я в перших рядах піду на інші мітинги.

На мітинги за доступні і масові кредити на утеплення, обов'язкову оплату тепла за лічильниками, демонополізацію енергетики, спрощення під'єднання до мереж, права ОСББ, податкові пільги енергоефективним компаніям, податкові кредити на енергоефективні проекти, масове і прозоре стимулювання всього, що дає країні ефективне енергоспоживання — у її інтересах, а не в інтересах монополій.

Бо наша країна — молода і красива, просто її треба нарешті звільнити з панцира енергетичного ожиріння. Тут точно не допоможуть дешеві макарони. Куди кращим вибором будуть кросівки і вимогливий тренер.

Роман ЗІНЧЕНКО